П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Маринченка В.Л., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства «Пантелеймонівський вогнетривкий завод» (далі - Товариство) до Донецької митниці ДФС (далі - Митниця) про визнання нечинною картки відмови та скасування рішення про коригування митної вартості товарів,

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати нечинною картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення від 24 грудня 2012 року № 700010000/2012/00084 (далі - Картка відмови) та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 24 грудня 2012 року № 700010000/2012/000022/1 (далі - Рішення).

На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що на підтвердження заявленої за основним методом визначення митної вартості товарів (за ціною договору) подало всі належні документи та на вимогу Митниці також надало додаткові документи, а відповідач без зауважень до змісту наданих документів виніс Картку відмови та Рішення.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 26 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року, позов задовольнив.

Приймаючи рішення, суди виходили з того, що Митниця не довела обґрунтованості сумніву щодо правильності заявленої митної вартості товару, оскільки з огляду на досліджені матеріали справи Товариство у повному обсязі документально підтвердило правильність заявленої митної вартості імпортованого товару за першим основним методом - за ціною договору, а отже, спірні Картка відмови та Рішення підлягають скасуванню.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 лютого 2016 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Митниця, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 49, 52-55, 57-60, 62-64 Митного кодексу України 2012 року (далі - МК), та на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування наявності підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Митниця надала рішення Вищого адміністративного суду України від 8 серпня 2013 року (№ К/800/13142/13), 11 і 20 березня 2014 року (№№ К/800/628/14, К/800/38029/13 відповідно), 26 травня 2015 року (№ К/800/19601/14, К/800/19846/14), 25 червня, 12 і 18 листопада 2015 року (№№ К/800/55695/14, К/800/28522/14, К/800/26439/15 відповідно).

Обґрунтовуючи наявність підстави, установленої пунктом 5 частини першої статті 237 КАС, Митниця послалася на постанови Верховного Суду України від 17 червня 2014 року № 21-148а14, 3 березня і 2 червня 2015 року (№№ 21-17а15, 21-498а15 відповідно).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

За правилами пунктів 1, 5 частини першої статті 237 КАС заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, що розглядається, касаційний суд у своєму рішенні з огляду на встановлені судами обставини дійшов висновку, що Товариство надало як обов'язкові, так і додатково витребувані на вимогу митного органу документи, які посвідчують підстави придбання товару, його кількісну та якісну характеристики, цінове та вартісне обґрунтування, а отже, декларант підтвердив правомірність застосування основного методу при визначенні митної вартості товарів. Тому погодився з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій про визнання неправомірними та скасування Картки відмови і Рішення.

Водночас у справах, на рішення в яких посилається Митниця, обґрунтовуючи наявність різного правозастосування, а саме від 25 червня і 18 листопада 2015 року, підставами для визнання правомірними рішень митних органів про визначення митної вартості за іншим, ніж зазначили декларанти, методом та видання карток відмов стало доведення в ході судового розгляду зазначеними органами обґрунтованого сумніву щодо правильності заявленої декларантами митної вартості та ненадання на вимогу митних органів документів для підтвердження такої вартості.

У рішеннях Вищого адміністративного суду України від 8 серпня 2013 року, 11 і 20 березня 2014 року, 26 травня і 12 листопада 2015 року касаційний суд зазначив, що у митних органів виник обґрунтований сумнів щодо правильності заявлення митної вартості товару, у зв'язку з чим були витребувані додаткові документи, а оскільки декларанти не надали витребувані документи в повному обсязі, щоб спростувати сумніви митних органів, відповідачі правомірно прийняли картки відмов та рішення про коригування митної вартості.

Отже, ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень стало наслідком встановлення різних обставин справ, тому підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.

Обґрунтовуючи наявність підстави, установленої пунктом 5 частини першої статті 237 КАС, Митниця послалася на постанови Верховного Суду України, зокрема від 17 червня 2014 року № 21-148а14 та 3 березня 2015 року № 21-17а15, однак зазначені рішення Верховний Суд України приймав за іншого нормативно-правового регулювання спірних відносин, які виникли у період дії Митного кодексу України 2002 року.

У постанові від 2 червня 2015 року № 21-498а15 Верховний Суд України висловив позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Таким чином, рішення касаційного суду у справі, що розглядається, не суперечить викладеному у постанові Верховному Суду України від 2 червня 2015 року висновку, тому в задоволенні заяви Митниці слід відмовити.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Донецької митниці ДФС відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. Маринченко Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький