ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника Міністерства оборони України - Грома А.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_12 до Міністерства оборони України (далі - Міноборони), третя особа - Харківський обласний військовий комісаріат (далі - Військкомат), про скасування пункту протоколу засідання комісії Міноборони та зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2011 року ОСОБА_12 звернувся з позовом до Міноборони, в якому просив скасувати пункт 96 протоколу засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби; зобов'язати Міноборони виплатити ОСОБА_12 одноразову грошову допомогу в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» (далі - постанова № 499, Порядок відповідно), відповідно до статей 9, 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

На обґрунтування позову ОСОБА_12 послався на те, що відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ він має право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності ІІ групи внаслідок виконання обов'язків військової служби в порядку, встановленому постановою № 499.

Ленінський районний суд міста Харкова постановою від 15 травня 2012 року позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2014 року, постанову Ленінського районного суду міста Харкова від 15 травня 2012 року скасував та прийняв нову, якою в задоволенні позову ОСОБА_12 відмовив.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, позивач звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статті 16 Закону № 2011-ХІІ, пункту 2 постанови № 499.

На обґрунтування заяви додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 4 квітня, 12 червня, 19 вересня 2013 року та 6 березня, 16 квітня 2014 року (справи №№ К/9991/46195/11, К/9991/75243/12, К/9991/54948/12, К/9991/75467/11, К/800/45865/13 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

В ухвалах, копії яких надано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що особи, яким інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ними обов'язків військової служби, встановлена після 1 січня 2007 року, мають право на виплату одноразової грошової допомоги, оскільки право на її отримання починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги. Тобто з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.

Ухвалою від 3 листопада 2014 року Вищий адміністративний суд України допустив цю справу до провадження Верховного Суду України.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що ОСОБА_12 звільнено з військової служби за станом здоров'я 7 вересня 2005 року.

28 грудня 2005 року ОСОБА_12 визнаний інвалідом ІІІ групи із втратою 50 % працездатності з причин отримання травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.

21 квітня 2008 року за наслідками огляду медико-соціальна експертна комісія (далі - МСЕК) встановила ОСОБА_12 ІІ групу інвалідності. Повторним оглядом МСЕК від 20 грудня 2010 року інвалідність встановлено безстроково, причина інвалідності: травма, пов'язана з виконанням обов'язків військовослужбовця.

Відповідно до довідки Національної акціонерної страхової компанії (далі - НАСК) «Оранта» від 26 травня 2008 року № 1939 ОСОБА_12 одержав страхові суми за державним обов'язковим особистим страхуванням у розмірі 6250 грн, у тому числі 2000 грн 20 травня 2003 року за 25 % втрати працездатності та 4250 грн 7 вересня 2005 року за 50 % втрати працездатності.

Згідно з відповіддю НАСК «Оранта» від 27 жовтня 2011 року встановлення ОСОБА_12 21 квітня 2008 року ІІ групи інвалідності з 80 % втрати працездатності є окремою страховою подією, яка пов'язана зі страховою подією щодо встановлення ІІІ групи інвалідності з 50 % втрати працездатності через те саме захворювання.

Харківський окружний адміністративний суд у постанові від 28 травня 2009 року, залишеній без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2009 року, у справі за позовом ОСОБА_12 до Міноборони про визнання бездіяльності неправомірною, стягнення сум, відшкодування моральної шкоди встановив, що ОСОБА_12 відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ набув право на отримання одноразової грошової допомоги у порядку, встановленому постановою № 499.

11 червня 2009 року ОСОБА_12 звернувся до Військкомату з проханням виплатити йому частину одноразової грошової допомоги в порядку, встановленому постановою № 499.

Листом від 17 червня 2009 року № ФХ-114000/1391-С Військкомат повідомив позивачу, що Міноборони не має можливості виплатити йому частину одноразової грошової допомоги виходячи з того, що відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, що діяла до 1 січня 2007 року) було передбачено державне обов'язкове особисте страхування, зокрема, на випадок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів). З 1 січня 2007 року припинено ліцензування діяльності НАСК «Оранта» з державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців та інших категорій громадян, внаслідок чого стало неможливо проводити зазначені виплати.

Пунктом 3 постанови № 499 визначено порядок виплат страхових сум за страховими випадками, що сталися до 1 січня 2007 року, відповідно до Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 (далі - Умови, постанова № 488 відповідно).

30 жовтня 2009 року ОСОБА_12 знову звернувся до Військкомату з проханням виплатити йому частину одноразової грошової допомоги в порядку, встановленому постановою № 499, у зв'язку зі встановленням йому МСЕК II групи інвалідності та набранням законної сили постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2009 року.

Листом від 3 березня 2010 року № ФХ-114000/342-П Військкомат направив ОСОБА_12 копію витягу з протоколу від 20 січня 2010 року № 1 засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. Пунктом 96 протоколу визначено, що комісія відмовила в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_12, який був звільнений з військової служби 7 вересня 2005 року та визнаний інвалідом ІІІ групи 28 грудня 2005 року, оскільки на день його звільнення діяла стаття 16 Закону № 2011-ХІІ, яка передбачала державне обов'язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги.

Задовольняючи позов, Ленінський районний суд міста Харкова виходив з того, що відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ, постанови № 499 та Порядку право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги. Тобто в цьому випадку саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби, як вважало Міноборони.

Позиція Харківського апеляційного адміністративного суду, з якою погодився Вищий адміністративний суд України, ґрунтувалась на тому, що зміни до Закону № 2011-ХІІ набули чинності після отримання позивачем страхової суми і не мають зворотної дії у часі. Позивач скористався передбаченим статтею 16 Закону № 2011-ХІІ правом на отримання коштів у випадку часткової втрати працездатності. Тому колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду вважає правомірною відмову призначити позивачу одноразову грошову допомогу в разі інвалідності з посиланням на те, що на день його звільнення діяла стаття 16 Закону № 2011-ХІІ, яка передбачала державне обов'язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги.

На думку Верховного Суду України, позиція касаційного суду у справі, що розглядається, ґрунтується на неправильному застосуванні ним норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції статті 16 Закону № 2011-ХІІ, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011ХІІ.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом № 2011-ХІІ.

Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби та встановлення йому ІІІ групи інвалідності) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом «б» пункту 6 Умов встановлено, що НАСК «Оранта» виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Частиною другою статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) передбачалося, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови № 499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби одноразова грошова допомога інвалідам ІІ групи виплачується у розмірі 54місячного грошового забезпечення.

У пункті 2 Порядку також зазначено, що у разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Таким чином, законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги.

Проаналізувавши положення зазначених редакцій статті 16 Закону № 2011-ХІІ та зміст постанов №№ 488, 499, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що «обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Тому у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Отже, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим ухвала Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_12 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2014 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді:О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький