ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - Департамент), третя особа - управління державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області, про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ОСОБА_10 (ІНФОРМАЦІЯ_1) звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати Департамент надати дозвіл на перереєстрацію на його ім'я автомобіля марки Daimler-Chrysler 203, 2004 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - спірний автомобіль), яким був забезпечений інвалід ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, без сплати мита та інших податків (зборів), передбачених законодавством при імпорті автомобіля.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 9 серпня

2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2013 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 12 листопада 2014 року скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове - про відмову в задоволенні позову.

Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що питання про вилучення після смерті інваліда в його сім'ї автомобіля, отриманого інвалідом як гуманітарну допомогу, має вирішуватись на підставі нормативно-правових актів, чинних на час смерті інваліда, якому автомобіль надавався як гуманітарна допомога, тобто застосовувати слід Порядок забезпечення інвалідів автомобілями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999 (далі - Порядок 2006 року), а не Порядок забезпечення інвалідів автомобілями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 року № 999 (далі - Порядок 1997 року), оскільки права та обов'язки у членів сім'ї інваліда щодо спірного автомобіля виникли після смерті інваліда, а не в момент забезпечення інваліда автомобілем.

Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України,

ОСОБА_10 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме через неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 37 Порядку 1997 року та пункту 41 Порядку 2006 року.

На обґрунтування заяви додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 9 квітня, 20 червня та 12 вересня 2013 року (справи №№ К/9991/39253/11, К-34253/10, К/9991/88381/11 відповідно) та 30 жовтня 2014 року (справа № К/800/36898/13), які, на думку ОСОБА_10, підтверджують неоднакове правозастосування. Також додав копію постанови Верховного Суду України від 30 січня 2012 року (справа № 6-72цс11).

У цих рішеннях суд касаційної інстанції дійшов висновку про неправомірність застосування Порядку 2006 року до спірних відносин, які виникли на підставі Порядку 1997 року в момент набуття інвалідами права на відповідні автомобілі.

Із наведених судових рішень убачається, що суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах неоднаково застосував зазначені норми права, внаслідок чого були ухвалені різні за змістом судові рішення.

Верховний Суд України вже вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм права і, зокрема, в постановах від 17 грудня 2013 року

справа № 21а13) та 17 червня 2014 року (справа № 21-217а14) дійшов правового висновку про те, що оскільки права та обов'язки у членів сім'ї інваліда щодо спірного автомобіля виникли після смерті інваліда, а не в момент забезпечення інваліда автомобілем, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Порядок 2006 року.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що 21 червня 2006 року ОСОБА_11 отримав спірний автомобіль як гуманітарну допомогу, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - помер. Позивач, який є зятем померлого, звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу про переоформлення автомобіля на своє ім'я, проте листом отримав відмову, в якій відповідач зазначив, що після смерті інваліда автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким інвалід був забезпечений через Головне управління соціального захисту і користувався менше 10 років, може бути переданий у власність одному із членів сім'ї інваліда за рішенням Міністерства соціальної політики України за умови сплати податків і зборів за ставками, діючими на день здійснення митного оформлення автомобіля.

Отже, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про правомірність відмови Департаменту у наданні дозволу на перереєстрацію автомобіля ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає практиці Верховного Суду України щодо застосування норм права у спорах цієї категорії, а тому в задоволенні заяви ОСОБА_10 слід відмовити.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді:О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.А. КороткихВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький