П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 800/203/17

Провадження № 11-242заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 березня 2019 року (судді Смокович М. І., Білоус О. В., Желтобрюх І. Л., Кравчук В. М., Стрелець Т. Г.) у справі № 800/203/17 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України (далі - ВРУ), Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання бездіяльності протиправноюта

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до ВРУ, Президента України Порошенка П. О., у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВРУ, що полягає в нереагуванні її як суб`єкта забезпечення національної безпеки України на відповідні загрози, а саме нереагування на: порушення народними депутатами України норм статей 8, 19, 75, 84, 91, 1291 Конституції України; невиконання народними депутатами України рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) та Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 1998 року № 11-рп/1998 під час прийняття 29 березня 2016 року, 23 березня та 13 квітня 2017 року нормативно-правових актів;

- визнати протиправною бездіяльність Президента України як суб`єкта забезпечення національної безпеки України та гаранта додержання Конституції України в питанні забезпечення національної безпеки України щодо нереагування на відповідні загрози, а саме на: порушення ВРУ норм статей 75, 84, 91, 1291 Конституції України; невиконання народними депутатами України судових рішень, зокрема Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 1998 року № 11-рп/1998, рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) під час прийняття ВРУ постанови «Про надання згоди на звільнення Президентом України ОСОБА_2 з посади Генерального прокурора України» та під час прийняття ВРУ інших нормативно-правових актів, що мали місце 29 березня 2016 року, 23 березня та 13 квітня 2017 року.

З початком роботи Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 відповідно до підпунктів 1, 7 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передано для подальшого розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03 липня 2018 року закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ВРУ щодо нереагування її як суб`єкта забезпечення національної безпеки України на відповідні загрози, яка полягає у нереагуванні на: порушення народними депутатами України норм статей 8, 19, 75, 84, 91, 1291 Конституції України; невиконання народними депутатами України рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) та Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 1998 року № 11-рп/1998 під час прийняття ВРУ 29 березня 2016 року, 23 березня і 13 квітня 2017 року нормативно-правових актів; визнання бездіяльності Президента України як гаранта додержання Конституції України та суб`єкта забезпечення національної безпеки України протиправною щодо нереагування на загрози національній безпеці України, яка полягає у нереагуванні на: порушення ВРУ норм статей 75, 84, 91, 1291 Конституції України; невиконання народними депутатами України судових рішень, зокрема Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 1998 року № 11-рп/1998, рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) під час прийняття ВРУ інших нормативно-правових актів, що мали місце 29 березня 2016 року, 23 березня та 13 квітня 2017 року.

Рішенням від 03 липня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Президента України як гаранта додержання Конституції України та суб`єкта забезпечення національної безпеки України в питанні забезпечення національної безпеки України щодо нереагування на відповідні загрози, яка полягає у нереагуванні на: порушення ВРУ норм статей 75, 84, 91, 1291 Конституції України; невиконання народними депутатами України судових рішень, зокрема Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 1998 року № 11-рп/1998, рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) під час прийняття ВРУ постанови «Про надання згоди на звільнення Президентом України ОСОБА_2 з посади Генерального прокурора України».

Велика Палата Верховного Суду постановою від 04 грудня 2018 року залишила ухвалу та рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року без змін.

18 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про відстрочення виконання та зміну порядку виконання рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року, у якій просив:

- до прийняття судового рішення за наслідками розгляду цієї заяви відстрочити виконання рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року;

- визначити спосіб виконання вказаного судового рішення шляхом зобов`язання Президента України та ВРУ внести зміни до Конституції і законів України з метою їх приведення у сувору відповідність до рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року.

Ухвалою від 01 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочення виконання та зміну порядку виконання рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року.

Не погодившись із цим судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не дотримався вимог процесуального закону, передбачених статтею 242 КАС України, а також порушив вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 248 цього Кодексу.

У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 березня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити повністю його заяву про відстрочення виконання та зміну порядку виконання рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Президента України заперечує проти вимог скаржника й зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочення виконання та зміну порядку виконання рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року з додержанням норм процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 березня 2019 року відкрила апеляційне провадження та призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику ЄСПЛ про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі й відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Відмовляючи в задоволенні заяви позивача про відстрочення виконання та зміну порядку виконання судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду керувався тим, що своїм рішенням від 03 липня 2018 року він відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ВРУ та ПрезидентаУкраїни, жодних вимог зобов`язального характеру до сторін у справі, зокрема відповідачів, зазначене рішення не містить, тому з огляду на положення статті 378 КАС України у зіставленні з вимогами та мотивами, які позивач зазначив у вказаній заяві, підстав для відстрочення та зміни порядку виконання рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року немає. Доводи та вимоги позивача ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень процесуального закону та довільному трактуванні рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року, зокрема висновків, яких дійшов цей суд, коли відмовляв у задоволенні вказаного позову.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно із частинами першою та третьою статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, установлених законом), - установити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим

Таким чином, підставою для застосування правил цієї норми є обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин.

Тобто зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.

З огляду на це Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, встановивши, що його рішенням від 03 липня 2018 року було відмовлено в задоволенні позову, а доводи та вимоги позивача ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень процесуального закону та довільному трактуванні вказаного судового рішення, ухвалою від 01 березня 2019 року обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви позивача про відстрочення виконання та зміну порядку виконання судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними наведені в апеляційній скарзі посилання позивача на те, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції неповно зазначив аргументи та зовсім не вказав мотиви, з яких він дійшов відповідних висновків, а також закон, яким він керувався.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив оскаржувану ухвалу з дотриманням вимог процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов В. В. Пророк

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська