ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року Справа № 907/118/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Стратієнко Л.В., Вовка І.В. розглянувши касаційну скаргу Закарпатської обласної ради професійних спілок на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 07.09.2016у справі№907/118/16 господарського суду Закарпатської областіза позовомФонду державного майна України до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Закарпатської обласної ради професійних спілок Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області Закарпатська обласна асоціація товариства "Знання"провизнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на об'єкт нерухомого майна-частину будівлі на площі Народній,5 у м. Ужгороді, загальною площею 3676,4 кв.м.

за участю представників сторін

позивача: Лисий В.І.,

відповідача: Фленько В.Ю., Ільницький П.М.,

третьої особи на стороні позивача: не з'явився,

третьої особи на стороні відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Фонд державного майна України звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом до Закарпатської обласної ради професійних спілок, м. Ужгород про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на об'єкт нерухомого майна - частину будівлі на площі Народній, 5 у м. Ужгороді, загальною площею 4788,95 кв.м.

Ухвалою господарського суду від 02.03.2016 до участі у справі залучено Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 17.03.2016 до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Закарпатську обласну асоціацію товариства "Знання".

13.04.2016 від позивача надійшла заява про уточнення предмету позовних вимог в частині площі будівлі, зменшив її до 3767,4 кв. м.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17.05.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 позов задоволено повністю. Визнано право власності на об'єкт нерухомого майна - частину будівлі на площі Народній, 5 в м. Ужгороді, загальною площею 3676,4 кв.м за державою Україна в особі Фонду державного майна України. Присуджено до стягнення з Закарпатської обласної ради професійних спілок в дохід державного бюджету суму 20917,86 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 та рішення місцевого господарського суду від 17.05.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач посилався на те, що відповідачем заперечується право державної власності на спірні приміщення, тому він на підставі ст. 392 ЦК України звернувся за захистом свого порушеного права.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, дійшов висновку про те, що передача спірної будівлі до комунальної власності в процесі розподілу державної власності не відбулась, тому спірне майно залишилося у власності держави Україна. При цьому місцевий суд вказав , що рішення з яким відповідач пов'язує набуття прав на спірну будівлю втратили чинність, а перебування будівлі на балансі відповідача не позбавило її належності до державної власності, оскільки перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків на балансі підприємства (організації), не є безспірною ознакою його права власності, адже, баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату; баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що будинок крайового суду, розміщений на пл. Леніна, 5 в м. Ужгороді після розповсюдження на території Закарпаття дії законів СРСР в 1944 році відносився до державної власності і до 02.11.1966 знаходився на балансі будинкоуправління № 1 Ужгородського міськвиконкому.

Станом на 24.10.1946 у приміщенні розташовувалась Партійна школа, з 14.02.1947 будинок передано жіночій середній школі № 4 відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 24.10.1946 та п. 1 постанови № 17 Закарпатського обласного виконавчого комітету та бюро Обкому від 14.02.1947.

Протягом періоду до 02.11.1966 будівля перебувала на балансі будинкоуправління № 1 Ужгородського міськвиконкому і належала до державної власності, оскільки за діючою на той час Конституцією УРСР 1937 року (ст. ст. 5,6) соціалістична власність мала форму державної (загальнонародної), до якої належали земля, її надра, води, ліси, заводи, фабрики, шахти, рудні, залізничний, водний і повітряний транспорт, банки, засоби зв'язку, державні сільськогосподарські підприємства, а також комунальні підприємства і основний житловий фонд, та колгоспно-кооперативної (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

Рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих № 24 від 17.01.1963 „Про використання приміщень, які вивільняються районними організаціями в м. Ужгород" прийнято пропозицію обласної Ради профспілок про передачу на її баланс адміністративного будинку загальною площею 3676,4 кв. м по пл. Леніна, 5 в м. Ужгороді, що вивільняється Ужгородськими районними організаціями.

Порядок передачі будівель у вказаний час регламентувався постановою Ради народних комісарів СРСР від 15.02.36 № 254 "Про порядок передачі державних підприємств, будівель і споруд" із змінами, внесеними постановою Ради Міністрів СРСР від 18.05.56 № 660, пунктом 4 якої було визначено, що передача будівель і споруд державними органами кооперативним (в тому числі колгоспам) і громадським організаціям здійснюється Міністрами (керівниками відомств) СРСР і Радами Міністрів союзних республік, за належністю, залежно від підпорядкованості державного органу, який бере участь у цій передачі.

Зазначений нормативний акт діяв до 16.10.1979; втратив чинність після введення в дію нового положення, яке також передбачало необхідність дозволу РМ СРСР або РМ УРСР на передачу державного майна громадським організаціям. Постанова Ради Міністрів СРСР від 16.10.1979 № 940 "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будівель та споруд" передбачала, що міністерства, державні комітети, відомства і виконавчі комітети місцевих Рад депутатів трудящих передають кооперативним та іншим громадським організаціям майно, яке знаходиться у державній власності, за згодою центральних органів цих організацій та з дозволу Ради Міністрів СРСР або Ради Міністрів УРСР.

Враховуючи, що Рада Міністрів УРСР не давала згоди на передачу будинку по пл. Леніна, 5 в м. Ужгороді з державної власності до власності профспілок, зважаючи також на те, що будинок не знаходився на балансі Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих, тому ні Рада, ні виконком не мали повноважень розпоряджатись цим будинком, або давати згоду на зміну суб'єкта права власності щодо майна, яке не належало і не знаходилось в їх оперативному управлінні.

Розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 30.01.2007 скасовано абзац 1 рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих від 17.01.1963 № 24 „Про використання приміщень, які вивільняються районними організаціями в м. Ужгород".

Згідно з вищенаведеним, Закарпатський облвиконком, давши згоду на передачу будинку № 5 по площі Леніна в місті Ужгороді Закарпатській обласній Раді профспілок рішенням № 24 від 17.01.1963, вийшов за межі своєї компетенції і фактично вирішив питання, яке повинна була вирішувати Рада Міністрів УРСР.

На виконання рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих № 24 від 17.01.1963 виконком Ужгородської міської Ради депутатів трудящих 02.11.1966 прийняв рішення „Про передачу на баланс облпрофради будинку № 5 по пл. Леніна", яким передав з балансу будинкоуправління № 1 на баланс облпрофради будинок № 5 по пл. Леніна вартістю 315851 крб. Вказане рішення Ужгородського міськвиконкому також не відповідало вимогам чинного в той час законодавства, зокрема, ст. 91 Цивільного кодексу УРСР та постанови Ради народних комісарів СРСР від 15.02.36 № 254 "Про порядок передачі державних підприємств, будівель і споруд" із змінами, внесеними постановою Ради Міністрів СРСР від 18.05.56 № 660, оскільки було прийнято не на підставі дозволу Ради Міністрів УРСР, а на підставі незаконного рішення облвиконкому.

Рішенням Ужгородської міської Ради народних депутатів ХХІ скликання від 12.09.1991 рішення виконавчого комітету від 02.11.1966 № 484 було скасовано. Вказане рішення Ужгородської міської Ради народних депутатів не оскаржувалося та є чинним.

Також, рішенням господарського суду Закарпатської області від 12.06.2012, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2012 у справі № 5008/1439/2011 було відмовлено у задоволенні позову Закарпатській обласній раді професійних спілок до КП "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород", Ужгородської міської ради, за участю третіх осіб Закарпатської міської ради та Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання права власності на нерухоме майно, зобов'язання здійснити реєстрацію права власності та видати свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Отже, факти встановлені у рішенні господарського суду Закарпатської області від 12.06.2012, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2012, у справі № 5008/1439/2011 мають приюдиційне значення для вирішення даного спору.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій та вважає, що рішення з яким відповідач пов'язує набуття прав на спірну будівлю втратили чинність, а перебування будівлі на балансі відповідача не позбавило її належності до державної власності, оскільки перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків на балансі підприємства (організації), не є безспірною ознакою його права власності, адже, баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату; баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Крім того судами було встановлено, що з 06.03.1990 на території України діяв Закон СРСР № 1305-1 "Про власність в СРСР".

Статтею 22 даного Закону було визначено, у власності союзної республіки (тобто, Української РСР) перебувають майно органів влади і управління союзної республіки, культурні та історичні цінності народів союзної республіки, кошти республіканського бюджету, республіканські банки, республіканські страхові, резервні та інші фонди, а також підприємства і народногосподарські комплекси, вищі навчальні заклади республіканського значення, об'єкти соціально-культурної сфери та інше майно, що забезпечує суверенітет, господарську самостійність республіки, її економічний і соціальний розвиток.

З часу прийняття Українською РСР Закону України "Про власність" № 885-XII, тобто з 26.03.1991, у статті 34 такого Закону було визначено об'єкти права загальнодержавної (республіканської) власності.

Згідно з ст. 34 Закону України "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

В подальшому, при розподілі такої власності між загальнодержавною та комунальною підстави для реєстрація права власності на спірне майно, як комунальної власності були визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною)". Даною Постановою було затверджено перелік державного майна України, яке передається до комунальної власності та зазначено, що державне майно України, крім майна, яке належить за таким переліком до комунальної власності є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Пунктом 1 зазначеної постанови та Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" встановлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України або органів, уповноважених управляти державним майном.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів, що передача спірної будівлі до комунальної власності в процесі розподілу державної власності не відбулась, тому спірне майно залишилося у власності держави Україна.

Оскільки відповідачем не було доведено обставини на які він посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає, що суди попередніх судових інстанцій дійшли правомірного висновку про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна - частину будівлі на площі Народній, 5 в м. Ужгороді, загальною площею 3676,4 кв.м за державою Україна в особі Фонду державного майна України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх судових інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 07.09.2016, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Закарпатської обласної ради професійних спілок залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 у справі № 907/118/16 без змін.

Головуючий Н. Нєсвєтова Судді: І. Вовк Л. Стратієнко