ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року Справа № 910/5600/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.06.2015у справі№ 910/5600/15-г Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"простягнення 5 622, 05 грн. в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаОвдіна Ю.Б.- - відповідачаШегера І.П.

В С Т А Н О В И В :

В березні 2015 року Публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" національної акціонерної компанії "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 5 622,05 грн., з яких: 3 526, 83 грн. основного боргу, 888, 76 грн. інфляційних втрат, 641, 88 грн. пені, 246, 88 грн. 7 % штрафу, 317, 70 грн. 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2015 (суддя Балац С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 (головуючий Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Шипко В.В.) у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" національної акціонерної компанії "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" на користь Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" основну заборгованість в сумі 3 526 грн. 83 коп., 3 % річних в сумі 317 грн. 70 коп.; інфляційні втрати в сумі 888 грн. 76 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 827 грн. 00 коп. В іншій частині позову відмовлено повністю. Судові рішення обґрунтовані наявністю у відповідача перед позивачем непогашеної заборгованості.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішенням, Дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що підписання сторонами Акту звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013 не може свідчити про визнання ним боргу перед позивачем, оскільки вказаний Акт підписаний головним бухгалтером підприємства, тобто не уповноваженою особою відповідача, що не може бути підставою для переривання строку позовної давності згідно вимог ст. 264 ЦК України. До того ж, на думку позивача зі змісту акту взаємозвірки неможливо зрозуміти, про заборгованість за якими угодами йдеться.

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" не погоджується з доводами касатора і простить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Розпорядженням секретаря судової палати від 28.09.2015 склад колегії суддів змінено та сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Данилова М.В., Данилова Т.Б. для розгляду даної справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.11.2011 між Дочірньою компанією "УКРТРАНСГАЗ" Національної акціонерної компанії "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ"), як постачальником, та Дочірнім підприємством "УКРАВТОГАЗ" національної акціонерної компанії "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", як покупцем, укладено договір купівлі-продажу № 361/11-К/293-К, за умовами якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити вироби металеві для ванни та кухні, відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до пунктів 2.1., 4.2., 4.4. договору, назва, кількість та асортимент продукції зазначені в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 1). Факт поставки продукції підтверджується видатковою накладною, яка підписується повноважними представниками сторін у день отримання продукції. Датою поставки продукції визнається дата, вказана в накладній про прийняття продукції покупцем.

Згідно з пунктом 3.5. договору покупець здійснює 100 % оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначеного в розділі 10 договору.

Судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар, визначений специфікацією, згідно видаткової накладної № 14р/11-293-К від 09.12.2011 на загальну суму 3 526, 83 грн. (а.с.27)

Під час розгляду справи місцевим господарським судом, відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с.50), в якій вказував на те, що строк позовної давності для звернення з даним позовом сплинув 15.12.2014, а позивач звернувся до суду лише в березні 2015 року.

Суди попередніх інстанцій, розглянувши дану заяву відмовили відповідачеві в її задоволенні, вказавши при цьому, що позивачем не було пропущено строку позовної давності у зв'язку з наявністю обставин, що свідчать про переривання його перебігу. Такий висновок судів є достатньо обґрунтованим, враховуючи наступне.

Так, сторонами 01.10.2012 та 14.10.2013, тобто в межах позовної давності, складений акти звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2012 та 30.09.2013 (а.с.64-65), який включає, в тому числі, заборгованість за договором № 361/11-К/293-К від 30.11.2011 на суму 3 526, 83 грн. Даний акт підписаний та засвідчений печатками підприємств, у зв'язку з чим, судами відхилені доводи відповідача про підписання його не уповноваженою на це особою.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів в їх сукупності, суди обох інстанцій дійшли висновку про те, що позовна давність для пред'явлення вимоги про стягнення заборгованості за спірною поставкою станом на день звернення до суду позивачем не пропущена, заборгованість відповідача не погашена, відтак, задовольнили позов та стягнули з відповідача на користь позивача суму заборгованості з нарахованими на неї 3 % річних та інфляційними втратами.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення пені та штрафу, слід зазначити, що суди відмовляючи у задоволені позову в цій частині позову обґрунтовано виходили з того, що вказані санкції є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товару, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення виконання грошового зобов'язання (оплати виконаних робіт).

Відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Колегія вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд України при розгляді справ щодо застосування у подібних правовідносинах норм вказаних статей, які передбачають застосування відповідальності за невиконання грошових зобов'язань зазначив, що та обставина, що за порушення передбаченого строку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді пені у розмірі 2 % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення товару, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов'язанням (див. постанову Верховного Суду України від 03.12.2013 у справі № 908/43/13-г).

Згідно з приписами статті 11128 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

На підставі викладеного, колегія вважає достатньо обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення штрафу та пені.

Стосовно доводів, викладених у касаційній скарзі слід зазначити наступне.

Касаційна скарга фактично стосується заперечення правомірності висновку судів попередніх інстанцій про переривання строку позовної давності. Втім, колегія суддів вважає за необхідне підтримати вищевказані висновки судів попередніх інстанцій та відхилити доводи касаційної скарги з огляду на наступне.

Згідно вимог статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до частини другої цієї статті до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. До обов'язків покупця частиною першою статті 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу вимог частин першої та другої статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 257, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно пунктом 5 статті 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України). Втім, відповідно до частини першої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Відповідно до частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Враховуючи зазначені положення законодавства, суди дійшли правомірного висновку, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання з оплати отриманого товару, тому сума заборгованості має бути стягнена з нього разом із нарахованими на неї 3 % річних та інфляційними втратами, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, і які є складовою загальної суми боргу. При цьому позовна давність по цих вимогах не пропущена, оскільки була перервана вчиненням відповідачем дій, які свідчать про визнання ним боргу (підписанням актів взаємозвірки).

Зазначені обставини відповідачем не спростовані. Відповідних доказів матеріали справи не містять.

Доводи касатора про те, що акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 не може вважатись належним доказом переривання строку позовної давності, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки відповідно до приписів статей 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, питання доведеності обставин справи, належності чи неналежності доказів не може бути досліджене та переоцінене на стадії касаційного перегляду справи, з огляду на відсутність у Вищого господарського суду України повноважень з дослідження та оцінки (тим більше, переоцінки) доказів у справі.

Доводи, що викладені в касаційній скарзі пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 у справі № 910/5600/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова