ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 року Справа № 912/3329/14 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.,розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2015у справі№ 912/3329/14 Господарського суду Кіровоградської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ДРАФ"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4

простягнення 40000,00 грн.за участю представників сторінвід позивача:не з'явились, від відповідача:не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДРАФ" у жовтні 2014 року звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 40000,00 грн. заборгованості.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 18.11.2014 у справі № 912/3329/14 (суддя Макаренко Т.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2015 у справі № 912/3329/14 (у складі колегії суддів: Джихур О.В. - головуючого, Виноградник О.М., Лисенко О.М.) позовні вимоги повністю задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАФ" 40000,00 грн. заборгованості та 1827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2015 у справі № 912/3329/14 Господарського суду Кіровоградської області, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 18.11.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2015 у справі № 912/3329/14 Господарського суду Кіровоградської області, і прийняти нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що платіжним дорученням від 12.06.2014 № 3 Товариство з обмеженою відповідальністю "ДРАФ" перерахувало на рахунок Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, грошові кошти в сумі 40000 грн. з призначенням платежу "за пиломатеріали згідно з договором № 001/Я від 11.06.2014 без ПДВ".

Позивачем зазначено, що вказані кошти перераховано відповідачу за усною домовленістю, як оплата за поставку товару - пиломатеріали. Про наміри укласти договір сторони обумовлювали в електронній переписці. На електронну адресу керівника позивача від відповідача 11.06.2014 (14:06) надійшов електронний лист із "примірним текстом договору поставки". Позивач в свою чергу надіслав на електронну адресу відповідача інформацію про найменування товару та його кількісні і якісні характеристики (11.06.2014 о 15:12) та проект (текст) договору поставки № 001/Я від 11.06.2014 з додатком № 1 до договору від 11.06.2014 (11.06.2014 о 22:13).

Судами встановлено, що сторонами не укладено договір поставки № 001/Я від 11.06.2014, не укладено будь-якого іншого договору. Відповідач посилається на те, що між сторонами досягнута усна домовленість, за якою він зобов'язався на свій ризик закупити деревисину, транспортувати її до місяця розпилу, розвантажити деревисину, розпилити деревисину, здійснити її пакування в пакети та передати виконану роботу Товариству з обмеженою відповідальністю "ДРАФ", останній зобов'язався прийняти виконану роботу та оплатити її.

Обмін листами між сторонами (зустрічна претензія від 18.07.2014 № 2, вимога у відповідь на претензію) свідчить, що сторони не дійшли згоди з питання укладення договору, тому позивач просить стягнути відповідача сплачені грошові кошти у розмірі 40000 грн.

Судами встановлено, що позивачем не доведено, у яких саме зобов'язальних правовідносинах перебувають сторони у справі, яке саме зобов'язання мав виконати відповідач, і у який саме строк це зобов'язання мало бути ним виконане.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути: примусове виконання обов'язку в натурі та інше.

Приписи статті 1212 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто, обов'язок повернути безпідставно набуте майно є різновидом цивільно-правової санації, а не мірою відповідальності. Положення вказаної статті Цивільного кодексу України застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Згідно з частиною 1 статті 1213 Цивільного кодексу України, безпідставно набуте майно повертається потерпілому в натурі.

Суди дійшли до правильного висновку, що договірних відносин між сторонами не існувало, а товар на суму попередньої оплати 40000 грн. відповідачем не поставлено, то у відповідача відсутні правові підстави для утримання перерахованих позивачем грошових коштів у вказаній сумі.

Таким чином, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України судами правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 40000 грн.

Твердження ФОП ОСОБА_4, що між сторонами існують договірні відносини, які вважає випливають з договору підряду не ґрунтуються на матеріалах справи, і спростовується встановленими у справі обставинами.

Згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Виходячи з аналізу статті 181 Господарського кодексу України, господарюючі суб'єкти як юридичні особи повинні вчиняти правочини в письмовій формі як між собою, так і з фізичними особами (в останньому випадку - за винятком тих правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення; статті 206, 208 Цивільного кодексу України). Свобода вибору у підприємства, установи, організації, що укладає угоду, між усною та письмовою формою правочину є винятком, а обов'язкова письмова форма -правилом.

Дво-або багатосторонні правочини (договори), які повинні укладатися в письмовій формі, можуть укладатися, зокрема, шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами, засобами електронного зв'язку тощо за підписами сторін, які їх надсилають. Якщо іншою стороною заперечується одержання нею відповідного документа, заінтересована сторона зобов'язана подати господарському суду належні докази його надіслання поштою або іншим передбаченим законом чи договором засобом зв'язку; за неподання таких доказів у суду відсутні підстави для висновку про додержання сторонами письмової форми правочину (договору).

Крім цього, у разі недотримання сторонами письмової форми правочину для з'ясування факту його вчинення та змісту слід виходити з приписів частини другої статті 205 Цивільного кодексу України; поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, може доводитися письмовими доказами та поясненнями сторін.

Судами встановлено, що сторонами не укладено господарський договір у спрощений спосіб, оскільки обмін електронними листами, які містять тексти "примірних" договорів, не мають підписів позивача, відповідача, і не підтверджують факту укладання сторонами договору у розумінні норм статті 181 Господарського кодексу України. Крім цього, позивачем та відповідачем не доведено належними доказами суду, що проект договору було надіслано іншій стороні в двох примірниках.

Відповідно до платіжного доручення № 3 від 12.08.2014 позивачем перераховано на рахунок відповідач грошові кошти в сумі 40000,00 грн. із призначенням платежу: за пиломатеріали згідно договору № 001/Я від 11.06. 2014.

З пояснень позивача та відповідача, а також з матеріалів справи вбачається, що такого договору не існує.

Таким чином, сторонами не дотримано письмової форми правочину.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що сторони по-різному розуміють предмет договору, строки виконання зобов'язань та ціну договору. Позивач вважає, що між сторонами склалися відносини з поставки товару, а відповідач стверджує, що відносини з підряду.

Вказане свідчить про те, що сторонами не досягнуто усіх істотних умов договору щодо предмета, ціни та строків. Також сторонами не доведено у розумінні статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України укладання договору у спрощений спосіб. Крім цього, із поведінки сторін не вбачається, що вони переслідували настання певних правових наслідків, у зв'язку з чим суди дійшли до правильного висновку щодо безпідставності перерахування відповідачу грошових коштів в розмірі 40000 грн.

Таким чином, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2015 у справі № 912/3329/14 Господарського суду Кіровоградської області підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, касаційна інстанція погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2015 у справі № 912/3329/14 Господарського суду Кіровоградської області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2015 у справі № 912/3329/14 Господарського суду Кіровоградської області залишити без змін.

Головуючий суддяОвечкін В.Е. Судді:Корнілова Ж.О. Чернов Є.В.