ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року Справа № 910/25721/15 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Чернова Є.В.- головуючого, Корнілової Ж.О., Овечкіна В.Е.за участю представників: від позивача: від відповідача: розглянув касаційну скаргу Кирій Л.Г. Новинський О.В., Легейда І.В. Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридичний центр правового партнерства"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р.у справі№910/25721/15 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Спейс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Юридичний центр правового партнерства"простягнення 86022,86грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.11.2015 року (суддя Мудрий С.М.) позовні вимоги задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. (судді: Дідиченко М.А., Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.) рішення господарського суду господарського суду міста Києва від 03.11.2015 р. залишено без зміни.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матерального права, в позові відмовити.

Скаржник вважає, що при вирішення справи по суті суди першої та апеляційної інстанції застосували пункти Договору, які суперечать положенням чинного законодавства; вибірково підішли до тлумачень умов Договору, застосували одні пункти, ігноруючи інші, які мають не менш важливе юридичне значення, жодним чином не пояснюючи підстави їх ігнорування; не застосували положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в якому викладені обов'язкові вимоги до первинних документів, які підтверджують факти здійснення господарських операцій.

Так, скаржник твердить, що судами були неправильно застосовані норми матеріального права - ст.ст. 6 627 ГК України, ст.ст. 2, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки за формою та змістом довіреність на отримання товару не може підтверджувати факт його отримання, про факт передачі та отримання Товару в даній довіреності не зазначено, а тому вона не може підтверджувати факт передачі-отримання та монтажу Товару. Фактичне приймання Товару відбувається відповідно до видаткової накладної, яка підписується працівниками Покупця та Продавця в день поставки Товару та є підтвердження здійснення господарської операції. Тобто, відсутність такої видаткової накладної свідчить про те, що Товар не переданий Позивачем та не прийнятий Відповідачем по кількості, якості, асортименту та комплектності згідно умов Договору.

В порушення ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд залучив до справи видаткові накладні №9 від 16 березня 2015 року та №12 від 25 березня 2015 р., хоча ні в суді першої інстанції, ні на початку розгляду справи в суді апеляційної інстанції ТОВ «Смарт Спейс» не надало суду видаткові накладні по Додатку № 2 від 28.01.2015 р.

Судами були порушені норми процесуального права - ст.ст. 32, 34, 101 ГПК України: безпідставно проігноровані письмові доводи Відповідача щодо необхідності з'ясування факту не підписання Відповідачем накладних, їх підробку, однак суд заперечення не врахував, залучивши відповідні докази до справи.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, що взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.12.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт Спейс" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю"Юридичний центр правового партнерства" (покупець) укладено договір №15/12/15-1.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що продавець зобов'язується розробити, виготовити, провести монтажні роботи та передати у власність покупця меблі (далі товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

У подальшому, сторони уклали додаток № 1 до договору, відповідно до якого позивач повинен був поставити відповідачу меблі на загальну суму 129 277, 56 грн.

Позивач поставив меблі на підставі вказаного додатку № 1, а відповідач прийняв товар та здійснив оплату у повному обсязі, що підтверджується довіреностями № 4 від 11.02.2015 року та № 10 від 05.03.2015 року, видатковими накладними № 5 від 12.02.2015 року та № 10 від 17.03.2015 року, рахунками на оплату № 69 від 10.12.2014 року та № 5 від 28.01.2015 року, платіжними дорученнями № 11 від 30.01.2015 року та № 837 від 12.12.2014 року, наявними в матеріалах справи.

28.01.2015 року між сторонами було укладено додаток № 2 до договору, відповідно до якого відповідач повинен був виготовити та поставити меблі на загальну суму 283 034, 78 грн.

Позивач вказує, що він виготовив і поставив відповідачу меблі на підставі додатку № 2 до договору, що підтверджується довіреністю № 13 від 16.03.2015 року та рахунком на оплату № 2 від 26.01.2015 року. Водночас, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений на підставі додатку № 2 товар становить 60 000, 01 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що товар на підставі додатку № 2 позивачем не поставлявся, що також підтверджується відсутністю видаткової накладної на отримання товару.

В свою чергу позивач, в суді апеляційної інстанції на підтвердження поставки товару на підставі додатку № 2 надав суду видаткові накладні № 12 від 25.03.2015 року та № 9 від 16.03.2015 року.

У судовому засіданні відповідач зазначив, що вищевказані видаткові накладні є підробленими.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Оцінюючи докази у справі апеляційна інстанція зазначила, що не приймає видаткові накладні як основний (імперативний) доказ у справі, який підтверджує поставку товару на підставі додатку № 2 враховуючи наступне.

Відповідно до п. 5.3 договору встановлено, що приймання-передача товару по кількості, якості, асортименту та комплектності згідно умов даного договору, що визначені в додатках до договору, відбувається відповідно до довіреності, яка видається працівниками покупця в день поставки товару.

Пунктом 5.5 договору передбачено, що фактом поставки товару - є видана та підписана покупцем довіреність на отримання товару.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Таким чином, касаційна інстанція визнає правомірним висновок апеляційного господарського суду, що довіреність № 13 від 16.03.2016 року, яка містить підпис уповноваженого представника відповідача та печатку підприємства - відповідача є належним доказом поставки товару на підставі додатку № 2.

Крім того, згідно із 5.12 договору передбачено, що покупець у разі виявлення недоліків поставленого товару за якістю має право пред'явити вимоги до виготовлювача даного товару за умови що ці недоліки були виявлені в розумний строк (7 днів).

Відповідачем не надано суду доказів часткового неприйняття товару у зв'язку із виявленими недоліками, повернення товару або пред'явлення вимоги до позивача через виявленні в подальшому недоліки.

Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного господарського суду про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 60 000, 00 грн.

У зв'язку з простроченням оплати позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 15 780,82 грн., інфляційних втрат в розмірі 9 482,58 грн., 3% річних в розмірі 795,45 грн.

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.7.3 договору, покупець за даним договором несе наступну відповідальність: за прострочення платежів штрафна неустойка в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення за кожен день прострочення.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що вірність розрахунку санкцій скаржник не спростовує, а тому касаційна інстанція не має підстав не погодитися з висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволення вимоги про стягнення пені.

Так само відсутні підстави для спростування стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 759,45 грн, які визнано судом такими, що підлягають задоволенню в розмірі 759,45 грн.

Судом здійснено перерахунок збитків від інфляції, правильність розрахунку яких скаржником не заперечується, розмір збитків від інфляції становить 8 926, 71 грн., які задоволено в зазначеній частині, тому касаційна інстанція не має підстав для визнання такого розрахунку невірним.

Згідно вимог ст.ст.111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України у касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги правильності правових висновків не спростовують, не підтверджують суттєвого порушення норм матеріального та процесуального права, що вплинуло на результати вирішення спору, по суті спрямовані на переоцінку установлених фактичних обставин та доказів, оспорювання висновків судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин, що входить за межі повноважень касаційної інстанції при здійсненні касаційного провадження.

Крім того, згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У випадку встановлення в суді при розгляді кримінальної справи про підробку документів, на що посилається скаржник, та постановлення вироку, відповідні обставини можуть бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. та рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2015 р. у справі №910/25721/15 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя Є.Чернов

судді Ж. Корнілова

В.Овечкін