ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2016 року Справа № 910/5748/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року

та на рішення господарського суду міста Києва від 27 травня 2015 року

у справі №910/5748/15-г

господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "ВіЕйБі Банк"

до Публічного акціонерного товариства "Компанія Росток"

про стягнення 911 087,68 грн.

за участю представників

позивачів Гаврилюк О.О.

відповідача Верхотуров О.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27 травня 2015 року (суддя Якименко М.М.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року (судді Дикунська С.Я., Алданова С.О., Коршун Н.М.) у справі №910/5748/15-г в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 27 травня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ "ВіЕйБі Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної М.А. звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Компанія Росток" про стягнення 911 087,68 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами в розмірах і строки, передбачені умовами кредитного договору №34 від 10 червня 2008 року (далі - Кредитний договір), в зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 870 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 38500,49 грн. заборгованості за відсотками, 816,58 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків, 230,98 грн. заборгованості за 3% річних, 1520,43 грн. інфляційних збитків за несвоєчасну сплату відсотків, 19,20 грн. інфляційних збитків за несвоєчасну сплати комісії тощо.

Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог зазначивши, що зобов'язання відповідача за Кредитним договором було забезпечене договором застави майнових прав на грошові кошти за договором банківського вкладу. Таким чином, в порядку реалізації предмета застави згідно ч. 1 ст. 23 Закону України "Про заставу" майнові права на грошові кошти за договором банківського вкладу на підставі договору відступлення права вимоги перейшли до позивача, що призвело до припинення зобов'язань відповідача за Кредитним договором й фактичної реалізації права застави шляхом задоволення вимог позивача в сумі 911087,68 грн. тощо.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх обґрунтованими з огляду на наступне..

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

На підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюються договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 червня 2008 pоку між позивачем (кредитодавцем) та відповідачем (позичальником) укладено Кредитний договір, за умовами п. 1.1 якого (з урахуванням внесених додатковими угодами змін) позивач зобов'язався надати відповідачу в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 870 000,00 грн. з терміном остаточного повернення кредиту - 05.06.2015 р. включно та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,95% річних.

За умовами пункту 3.3.5 Кредитного договору позичальник зобов'язався сплачувати кредитодавцеві відсотки та комісії на умовах, визначених цим договором.

На підставі п. 2.8.1 Кредитного договору (в редакції, викладеній в додатковій угоді №4 від 31 березня 2010 року) позичальник зобов'язався сплачувати нараховані за місяць відсотки не пізніше 15 календарного числа місяця, наступного за тим, за який вони нараховані.

У разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати відсотків та комісій, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в національній валюті України у розмірі подвійної процентної ставки, визначеної п. 1.1.3 цього договору, від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення виконання, за реквізитами та у день, вказаними кредитодавцем (п. 4.3 Кредитного договору).

На виконання Кредитного договору позивач надав відповідачу 870 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Сторони передбачили (п. 2.11.1 Кредитного договору), що в разі наявності у позичальника простроченої більше 5 (п'яти) банківських днів заборгованості за траншами/кредитом, нарахованими процентами та комісіями, банк має право призупинити надання траншів/кредиту та вимагати дострокового погашення заборгованості за цим договором у повному обсязі.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Судами встановлено, що листом від 09 лютого 2015 року №31/2-1820 (копія листа з доказами його направлення міститься в матеріалах справи) позивач звернувся до відповідача з вимогою про дострокове погашення кредиту за Кредитним договором, зокрема вимагав достроково погасити кредит в сумі 870 000,00 грн., 38 500,49 грн. заборгованості за відсотками, 816,58 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів за кредитом, 230,98 грн. заборгованості за 3% річних, 1 520,43 грн. інфляційних збитків за несвоєчасну сплату відсотків, 19,20 грн. інфляційних збитків за несвоєчасну сплату комісії протягом 30-ти календарних днів від дати отримання даної вимоги.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Так, згідно п. 1.3, 1.3.2 Кредитного договору, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат виступає застава. Умови передачі майна в заставу та звернення стягнення на заставлене майно регулюються нормами чинного законодавства України і відповідним договором застави/поруки/іпотеки.

21 березня 2011 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" (заставодержателем) та громадянином України - Масолом Ігорем Віталійовичем (заставодавцем) укладено договір застави майнових прав №34-З-2011 (далі - Договір застави), за умовами п. 1.1 якого (з врахуванням внесених договором про внесення змін №5 від 06 червня 2014 року змін) в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором з усіма наступними змінами та доповненнями до нього, згідно з яким позичальнику надано кредит у визначеній умовами Кредитного договору формі в сумі 870 000,00 грн. строком до 05 червня 2015 року зі сплатою відсотків за ставкою 17,75% від суми кредиту, а також в забезпечення всіх інших виплат та штрафних санкцій, визначених Кредитним договором та Договором застави, заставодавець надає заставодержателю в заставу майнові права на грошові кошти в сумі 2 500 000,00 грн., які знаходяться на відкритому у ПАТ "ВіЕйБі Банк" рахунку №2635Э880000257 та належать заставодавцю на підставі Договору банківського вкладу "Строковий" №216755/2011 (в національній валюті України) від 21 березня 2011 року (далі - Договір банківського вкладу), укладеному між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та заставодавцем.

Положеннями ст. 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Аналогічне встановлено Законом України "Про заставу", згідно ст. 1 якого застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

При заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права (ч. 1 ст. 23 Закону України "Про заставу").

Сторони погодили, що здійснюючи позасудове звернення стягнення та реалізацію майнових прав, що є предметом застави, заставодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок предмету застави, зокрема, шляхом прийняття у власність відступлених майнових прав в порядку, передбаченому чинним законодавством про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, Договором застави та Договором відступлення права вимоги (п. 4.3 Договору застави).

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстнцій про те, що зазначений пункт Договору застави містить умови правочину уступки права вимоги. Умовою переходу права вимоги за Договором банківського вкладу (депозиту) до позивача (банку) є невиконання відповідачем (позичальником) хоча б одного із зобов'язань, передбачених Кредитним договором. Єдиним застереженням такого переходу права вимоги до банку є письмова відмова позивача від отримання права вимоги. Проте такої матеріали справи не містять.

На підставі ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Так, 21 березня 2011 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" (новим кредитором) та громадянином України - Масолом Ігорем Віталійовичем (кредитором) укладено Договір відступлення права вимоги №34-У-2011, за умовами п. 1.1 якого кредитор, керуючись ст.ст. 212, 512-519 ЦК України, відступає новому кредитору право вимоги (з відкладальною обставиною) на грошові кошти за Договором банківського вкладу "Строковий" №216755/2011 (в національній валюті України) від 21 березня 2011 року, укладеним між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та Масолом Ігорем Віталійовичем, в сумі заборгованості перед ПАТ "ВіЕйБі Банк" за Договором вкладу.

Договором відступлення права вимоги (п.п. 1.1.1, 1.1.2, 1.2, 1.3) передбачено, що на момент укладення цього договору розмір права вимоги, що відступається, складає 2 500 000,00 грн. Майнові права, які полягають у праві грошової вимоги суми вкладу за Договору вкладу, передані кредитором у заставу за умовами Договору застави. Відкладальною обставиною в розумінні цього договору є невиконання ЗАТ "Компанія Росток" (код за ЄДРПОУ 00227560) зобов'язань за Кредитним договором та/або заставодавцем за Договором застави. З моменту настання відкладальної обставини до нового кредитора переходить право вимоги, що належить кредитору, визначене в п. 1.1 цього Договору.

Відповідно до ст. 606 ЦК України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

З огляду на те, що виконання зобов'язання відповідача за Кредитним договором було забезпечено заставою (Договір застави) майнових прав заставодавця на грошові кошти за Договором банківського вкладу в сумі 2 500 000,00 грн., на підставі Договору відступлення права вимоги заставодавець передав заставодержателю (позивачу) право вимоги на ці майнові права в відкладальною обставиною, якою є невиконання зобов'язань відповідача за Кредитним договором, відтак до позивача (нового кредитора) перейшло право вимоги на майнові права на грошові кошти за Договором банківського вкладу в сумі 2 500 000,00 грн.

Таким чином, виникнення заборгованості у відповідача перед позивачем на суму 911087,68 грн. за Кредитним договором свідчить про фактичний перехід права вимоги грошових коштів за Договором банківського вкладу в сумі 2500000,00 грн. на користь позивача, припинення зобов'язань за Договором банківського вкладу у зв'язку з фактичною реалізацію права застави шляхом задоволення вимог позивача за Кредитним договором за рахунок майнових прав на грошові кошти за Договором банківського вкладу.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що задоволення вимог позивача за Кредитним договором в порядку реалізації предмета застави суперечить Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є безпідставним, оскільки в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону відповідач не є вкладником ПАТ "ВіЕйБі Банк" та не є його кредитором відповідно до приписів ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відтак встановлені ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження не поширюються на правовідносини, які виникли на підставі Кредитного договору.

Доводи скаржника з приводу того, що ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмежує позивача під час тимчасової адміністрації зараховувати зустрічні однорідні вимоги на підставі ст. 601 ЦК України були предметом розгляду суду апеляційної інстанції та визнані судом помилковими. Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Так, згідно п. 4 ч. 5 ст. 36 згаданого Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин) під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Разом з тим, за Договором застави та Кредитним договором позивач отримав задоволення своїх вимог. Тому, доводи позивача про те, що задоволення вимог позивача за Кредитним договором в порядку реалізації предмета застави суперечить вимогам Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є необґрунтованими.

Як зазначалося вище, на підставі п. 4.3 Договору застави здійснюючи позасудове звернення стягнення та реалізацію майнових прав, що є предметом застави, заставодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок предмету застави шляхом прийняття у власність відступлених майнових прав в порядку, передбаченому чинним законодавством про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, Договором застави та Договором відступлення права вимоги.

Таким чином, сторонами погоджено, що звернення стягнення на предмет застави може здійснюватися в позасудовому порядку відповідно до цих договорів і закону. Уступка вимоги щодо предмету застави набирає чинності, а права й обов'язки сторін по уступці вимоги виникають відразу після звернення стягнення на предмет застави. При цьому сторони погодили, що укладення (підписання) додаткових документів для підтвердження звернення стягнення на предмет застави та його реалізації не потрібне.

Положеннями ч. 1 ст. 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права. Обтяжувач зобов'язаний повідомити в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, боржника та інших обтяжувачів відповідного права грошової вимоги про свій намір набути на свою користь таке право.

Разом з цим, положення ст. 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" щодо необхідності направлення письмового повідомлення підлягають застосуванню в разі наявності інших обтяжувачів з відповідним пріоритетом, натомість обтяжувачем об'єкта обтяження у даній справі (майнові права на грошові кошти за Договором банківського вкладу в сумі 2 500 000,00 грн.) є виключно ПАТ "ВіЕйБі Банк". Відтак була відсутня будь-яка необхідність надсилати повідомлення в порядку ст. 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Позивач здійснив реалізацію застави в договірному порядку згідно п. 4.3 Договору застави.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року зі справи №910/5748/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко

В. І. Татьков