ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року Справа № 910/27620/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Гоголь Т.Г., Сибіги О.М.перевіривши матеріали касаційної скаргипублічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний -судноремонтний завод"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015 у справігосподарського суду міста Києва за позовомпублічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" доКиївської міської ради провизнання недійсним та скасування в частині рішенняв судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:не з'явились; від відповідача:Рог О.В. - дов. №225-КР-3919 від 22.10.2015;ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 26.01.2015 господарського суду м. Києва (суддя: Трофименко Т.Ю.) відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою від 17.09.2015 Київського апеляційного господарського суду (судді: Куксов В.В. - головуючий, Гончаров С.А., Яковлєв Л.М.) рішення від 26.01.2015 господарського суду м. Києва залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що рішення Київської міської ради №89/9146 від 28.02.2013 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" прийнято відповідно ст.30 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ПАТ "Київський суднобудівний - судноремонтний завод" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати. Скаржник вказує, що судами порушено та невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 651, 654 Цивільного кодексу України, ст.ст. 15, 21, 23, 30 Закону України "Про оренду землі", ст.35 Господарського процесуального кодексу України. Також в обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на те, що рішення ради є незаконним, оскільки суперечить чинному законодавству та умовам договору оренди.

Інші учасники судового процесу не скористались правом, наданим ст.1112 Господарського процесуального кодексу України, відзиви на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надали.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним відмовити у задоволені касаційної скарги.

Господарськими судами встановлено, що 24.11.2006 Київська міська рада (орендодавець) та ПАТ "Київський суднобудівний - судноремонтний завод" (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки розміром 0,7493 га, яка розташована за адресою: вул. Сокальська, 3 у Оболонському районі м. Києва.

Пунктом 3.1. договору сторони передбачили, що договір укладений на 24 роки.

За п.4.3. договору розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього договору.

Пунктом 4.7. договору сторони визначили, що розмір орендної плати може переглядатись у випадках передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше ніж один раз у рік.

За ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Також за підпунктом 14.1.147. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За п.п. 288.1., 288.4., 288.5.1., 288.5.2., п.288.5. статті 288 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів-чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" №2756-VI від 02.12.2010, який набрав чинності з дня набрання чинності Податковим кодексом України, до ч.2 ст.21 Закону України "Про оренду землі" внесені зміни, відповідно яких розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Таким чином, відповідно наведених вище положень Податкового кодексу України, Закону України "Про оренду землі" зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений у договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає лише порядок визначення орендної плати за землю та граничні розміри орендної плати. Також, договором оренди землі мають визначатись форма, умови внесення орендної плати, при цьому строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності повинні встановлюватись відповідно до Податкового кодексу України.

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір встановлюється в договорі.

За ч. 2 ст. 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років.

Відповідно ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Частиною 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

28.02.2013 Київською міською радою прийнято рішення №89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до ст.288 Податкового кодексу України", яким внесено зміни до договорів оренди земельних ділянок з додатком до цього рішення та встановлено річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Даним рішенням №89/9146 Київської міської ради від 28.02.2013 затверджено додаток, яким визначено перелік договорів оренди земельних ділянок, розмір річної плати яких менший від мінімального, встановленого ст. 288 Податкового кодексу України.

У п. 726 вказаного додатку значиться земельна ділянка за адресою вул. Сокальська, 3 у Оболонському районі м. Києва, що є об'єктом оренди за договором від 24.11.2006.

Господарськими судами встановлено, що предметом спору в даній справі є вимога про визнання недійсним та скасування рішення №89/9146 Київської міської ради від 28.02.2013 та додатку до нього в частині, укладеного відповідачем та позивачем, у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень ст.288 Податкового кодексу України, в частині, що стосується ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод".

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що згідно статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно ч.1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, внесення змін до договору оренди землі у разі зміни ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів уповноваженим органом повинно здійснюватися з дотриманням порядку, визначеного вказаною нормою зазначеного Кодексу. У разі не досягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Статтею 21 Закону "Про оренду землі" передбачено внесення змін у розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, а тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору у випадках, встановлених договором або законом, і, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленого умовами договору.

Враховуючи викладене, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку, що оскаржуване рішення прийнято Київською міською радою в межах наданої компетенції відповідно Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про оренду землі" і підстави для його скасування відсутні.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші твердження позивача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку надав відповідну правову оцінку, також вони зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та їх переоцінку.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що Київським апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова суду відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для її скасування немає.

Керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111, ст. 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволені касаційної скарги відмовити.

Постанову від 17.09.2015 Київського апеляційного господарського суду зі справи №910/27620/14 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Г. Гоголь

О.М. Сибіга