ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року Справа № 923/762/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівБожок В.С., Полянського А.Г.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Елена"на постановуОдеського апеляційного господарського судувід19.04.2016у справі№923/762/15Господарського судуХерсонської областіза позовомПриватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Елена"доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4простягнення суми та повернення майна

за участю

- позивача:1) Мілько Т.В. (довіреність від 22.06.2016) 2) Гацан О.А. (директор),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Елена" (далі - позивач) просило, з урахуванням уточнення позовних вимог, стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) 49 156,80 грн. основного боргу, 4075, 26 грн. пені, 1116,51 грн. три відсотки річних, 202369,58 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, та повернути передане в оренду майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взятих на себе договірних зобов'язань щодо оплати орендної плати і має заборгованість більше ніж протягом трьох місяців, у зв'язку з чим внаслідок відмови позивача від договору у відповідача виник обов'язок повернути об'єкт оренди та сплатити відповідні грошові кошти.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 10.03.2016 (суддя Ярошенко В.П.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Таран С.В., судді Будішевська Л.О., Мишкіна М.А.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ці судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів статті 11111 частини 2-ї пункту 4-го Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за умовами укладеного 01.04.2014 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) договору оренди № 3, 01.04.204 згідно передавального акту позивач передав, а відповідач прийняв орендоване майно.

Відповідно до пункту 2.3.2 договору орендар зобов'язався у строки, визначені статтею 4 цього договору, вносити орендну плату за користування отриманим в оренду комплексом.

Вартість користування орендованим майном складає 135520,00 грн., а орендна плата сплачується орендарем щомісячно рівними частинами, що складає суму місячного платежу у розмірі 12320,00 грн. (у т.ч. ПДВ).

У пункті 4.7 договору встановлено, що орендна плата стягується з дати підписання передавального акту про передання комплексу в оренду до дати підписання передавального акту про його повернення.

Відповідно до пунктів 5.1-5.3 договору строк оренди комплексу складає одинадцять місяців з моменту передання комплексу в оренду і підписання передавального акту між орендарем та орендодавцем. Строк оренди комплексу може бути скорочений тільки за згодою сторін або з інших підстав, передбачених договором. Строк дії договору може бути продовжений. За відсутності заяви орендаря про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця по закінченню строку договору, він вважається продовженим на той самий строк і на тих же умовах.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 01.03.2015. Якщо жодна із сторін не повідомить іншій стороні не менш ніж за 10 календарних днів до завершення строку дії договору про намір припинити його дію, договір вважається пролонгованим на наступний строк на тих же умовах.

28.04.2015 позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення № 60 про відмову від договору з одночасним поверненням об'єкта оренди, посилаючись на невиконання орендарем зобов'язань зі сплати орендної плати з лютого 2015 року, але відповідач такі претензії вважав безпідставними, а договір продовженим на новий строк на тих самих умовах.

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, свою постанову мотивував тим, що позивач не довів наявність у відповідача заборгованості по оплаті орендних платежів за спірний період, тому відсутні підстави вважати, що у позивача виникло право на відмову від договору.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи з наступного.

Положеннями статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що наймодавець передає майно у тимчасове користування іншій особі (наймачу) за плату.

Відповідно до статті 762 цього Кодексу за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 763 наведеного Кодексу договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст.764 ЦК України).

Судами встановлено, що жодна із сторін договору не заперечувала проти продовження його дії, у зв'язку з чим договір є продовженим на той же строк та на тих же умовах.

Статтею 782 зазначеного Кодексу встановлено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що відповідно до поданих відповідачем квитанцій до прибуткових касових ордерів, виданих позивачем, відповідач сплатив позивачу грошові кошти у загальній сумі 251 704,43 грн., в той час як згідно пункту 4.2 договору за період з квітня 2014 року по квітень 2015 року відповідач повинен був сплатити суму орендних платежів лише у розмірі 160 160,00 грн.

Позивач цих обставин у встановленому порядку не спростував.

Таким чином, висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на те, що у відповідача була відсутня заборгованість з оплати орендних платежів за спірний період, оскільки мала місце переплата, є законним та обґрунтованим.

Наведених висновків судів позивач у встановленому порядку не спростував.

Посилання заявника у касаційній скарзі на висновок судової економічної експертизи від 24.02.2016 № 477/478/479, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень, є безпідставним.

Так, відповідно до приписів статті 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу (ч.5). Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні (ч.6).

Відхиляючи наведений висновок судової економічної експертизи місцевий господарський суд мотивував це тим, що у бухгалтерському обліку позивача відображені інші господарські операції, ніж ті, що зазначені у документах, виданих позивачем відповідачу. Зокрема, у документах, виданих позивачем відповідачу, зазначено що позивач отримував кошти від відповідача, а у бухгалтерському обліку позивача отримані від відповідача кошти проведено як позика ОСОБА_7, та про правовідносинам з іншими контрагентами, а не з відповідачем.

При цьому місцевий господарський суд зазначив, що згідно даних судово-економічної експертизи встановлення факту внесення до каси підприємства грошових коштів по деяким квитанціям до прибуткових касових ордерів, відноситься до слідчих дій.

За вказаних обставин цей суд встановив, що представники позивача приймали грошові кошти від відповідача та видавали йому підтверджуючі документи про отримання коштів - квитанції до прибуткових касових ордерів, в яких містяться підписи бухгалтера та касира, відбитки печатки, вказуючи у них про призначення платежу як одержання від відповідача за договором оренди, але в касу підприємства кошти не вносили.

Позивач цих обставин у встановленому порядку не спростував.

Доводи позивача, які обґрунтовані постановою Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі № 826/15034/14/21-3788а15, з посиланням при цьому на приписи статті 11128 Господарського процесуального кодексу України, є безпідставними, оскільки матеріально-правове регулювання та фактичні обставини наведеної справи, є відмінними від тих, що у справі, яка переглядається у касаційному порядку.

Так, згідно наведеної позивачем постанови Верховного Суду України предметом спору є визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, тоді як у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, предметом спору є зазначені вище вимоги.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів ст.1117 ч.2 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Елена" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2016 у справі Господарського суду Херсонської області №923/762/15, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді В.С. Божок

А.Г. Полянський