ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року Справа № 907/773/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Виконавчий комітет Хустської міської ради

на рішення господарського суду Закарпатської області від 17 вересня 2014 року

та на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2014 року

у справі № 907/773/14

господарського суду Закарпатської області

за позовом Виконавчого комітету Хустської міської ради

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про зобов'язання виконати п. 2.1. рішення виконавчого комітету Хустської міської ради № 109 від 22.02.2012 року "Про затвердження кошторисної документації реконструкції кафе- бару "Фокус" в АДРЕСА_1" шляхом укладення договору про пайову участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури в м. Хуст на умовах, визначених в проекті договору (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог)

за участю представників

позивача не з'явився

відповідача не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 17 вересня 2014 року (суддя Мокану В.В.) залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2014 року (судді Данко Л.С., Галушко Н.А., Орищин Г.В.) у справі № 907/773/14 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись вищезазначеними рішенням та постановою Виконавчий комітет Хустської міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2014 року та рішення господарського суду Закарпатської області від 17 вересня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким зобов'язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 виконати п. 2.1. рішення виконавчого комітету Хустської міської ради № 109 від 22.02.2012 р. «Про затвердження кошторисної документації реконструкції кафе-бару «Фокус» в АДРЕСА_1», шляхом укладення договору про пайову участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури в м. Хуст на умовах визначених в проекті договору.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 лютого 2012 року Відповідачем на адресу Позивача було надіслано заяву про затвердження кошторису «Реконструкції існуючих приміщень фотосалону та кафе-бару «Фокус» з добудовою господарських та інших приміщень в АДРЕСА_1 та кошторис «Реконструкції горищного приміщення кафе-бару та фотосалону «Фокус» під готель з добудовою господарських та підсобних приміщень» за цією ж адресою, та дати дозвіл на укладення угоди про дольову (пайову) участь в розвитку інфраструктури.

На підставі вищевказаної заяви, Виконавчим комітетом Хустської міської ради було прийнято рішення № 109 від 22 лютого 2012 року «Про затвердження кошторисної документації реконструкції кафе-бару «Фокус» в АДРЕСА_1» гр. ОСОБА_4 (Відповідач - у справі) яким зобов'язано: «п. 2.1 відповідно до ст. 40 ЗУ «Про регулювання містобудівної документації» укласти договір з виконкомом Хустської міської ради про обов'язкову пайову участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Хуст не пізніше 15 - ти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення» (а. с. 9).

Колегією суддів також встановлено та підтверджується матеріалами справи, 19 березня 2014 року виконавчий комітет Хустської міської ради (Позивач у справі) звернувся з листом-пропозицією № 554/02-12 до Приватного підприємця ОСОБА_4 з пропозицією підписати договір про пайову участь (внесок) замовника (юридичною, фізичною особою) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури в місті Хуст та повернути один примірник договору протягом двадцяти днів з моменту отримання. У разі залишення даного листа без відповідного реагування виконавчий комітет Хустської міської ради буде звертатись до суду з позовом про зобов'язання укласти договір (а. с. 11).

Даний лист-пропозиція № 554/02-12 від 19 березня 2014 року була надіслана 16 квітня 2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 12).

Однак, таку пропозицію Відповідачем залишено поза увагою, та не надіслано на адресу позивача жодного примірника підписаного договору та протоколу розбіжностей до договору.

Відтак, позивач вважає, що Приватний підприємець ОСОБА_4 зобов'язаний укласти договір про пайову участь замовників будівництва у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Хуст виходячи з того, що відповідно до п.2 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Також позивач вважає, що згідно ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у задоволенні позову потрібно відмовити повністю з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на час звернення Позивача з листом-пропозицією № 554/02-12 від 19 березня 2014 року (надісланий 16 квітня 2014 року) про укладення Договору про пайову участь, реконструкція існуючих приміщень фотосалону та кафе-бару «Фокус» з добудовою господарських та інших приміщень була завершена, що підтверджується Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, яка зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області 15 липня 2011 року за НОМЕР_1.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний прийняти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 9 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно ч. 1 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Частиною 5 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Як зазначалось вище, реконструкція існуючих приміщень фотосалону та кафе-бару «Фокус» з добудовою господарських та інших приміщень була завершена 15 липня 2011 року, що підтверджується Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, яка зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області 15 липня 2011 року за НОМЕР_1.

З вищенаведеного вбачається, що рішення Хустської міської ради про зобов'язання укласти Договір про пайову участь, було прийнято після реєстрації Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області (15.07.2011 р.), тобто після введення реконструкцій горищного приміщення кафе-бару та фотосалону «Фокус» під готель з добудовою господарських та підсобних приміщень в АДРЕСА_1, (кат. Буд. ІІІ) в експлуатацію, що підтверджується Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації реєстраційний НОМЕР_1 від 15 липня 2011 року.

Відтак, зазначена обставина унеможливлює укладення Договору на пайову участь в обов'язковому порядку відповідно до ч. 9 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Слід зазначити, що загальний порядок укладання господарських договорів визначений у статті 181 Господарського кодексу України.

У свою чергу, примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 649 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна зі сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо його умов. При цьому, можливість розгляду судом цих спорів обумовлюється обов'язковістю договору (за державним замовленням, на підставі правового акту органу державної влади чи місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом).

Отже, необхідною підставою для укладення договору за рішенням суду є наявність відповідного переддоговірного спору між сторонами. При цьому, суди повинні виходити з вимог законодавства, яке є чинним на момент виникнення переддоговірного спору та його вирішення в судовому порядку.

Статтею 187 Господарського кодексу України встановлено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Враховуючи фактичні обставини справи та приписи ст.187 Господарського кодексу - суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що спір про спонукання до укладення відповідного виду договорів може розглядатись в суді за умови звернення сторони з вимогою про укладення договору в межах встановленого законом терміну, оскільки в цьому періоді діє обов'язок з укладення договору, встановлений законом. За межею цього терміну договірний спір може розглядатись в суді тільки при наявності згоди сторін /угода сторін, попередній договір/ - п.1 ст.187 Господарського кодексу, що в спірному випадку відсутнє.

Слід також зазначити, що відповідно до ст. 16 ЦК України та ст.20 ГК України, особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цими статтями способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Серед способів захисту, передбачених ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, не передбачено такого способу захисту, як установлення правовідносин, в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення договору. Аналогічна позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-110цс12, де Верховний Суд України зазначає, що особа вправі звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі п.1 ч.2 ст.6 ЦК України з позовом про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативно - правовим актом, що містить відповідний обов'язок, а зобов'язання укласти договір у судовому порядку не відповідає способам захисту прав, передбачених ст.16 ЦК України.

Такої ж думки дотримується пленум Вищого господарського суду України, що відображено у п. 2.18 Постанови № 6 від 17 травня 2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин». Так, вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 ЦК України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача укласти договір.

Відповідно до п. 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23 березня 2012 року «Про судове рішення» у разі необхідності в мотивувальній частині рішення суд може зазначити про урахування ним: рішення Конституції та законів України, які підлягають застосуванню в даній справі, а також рішення про відповідність Основному Закону України нормативно-правових актів, зазначених у пункті 1 частини першої статті 150 Конституції України, якими сторони обґрунтовують свої вимоги або заперечення; прийнятих відповідно до Конституції України і Закону України "Про судоустрій і статус суддів" постанов пленуму Вищого господарського суду України; рішення Верховного Суду України, прийнятого за наслідками розгляду заяви про перегляд судових рішень господарських судів з підстав, передбачених статтею 111-16 ГПК. Якщо суд застосував у розгляді справи як джерело права Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), то про це також зазначається в мотивувальній частині рішення.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Виконавчого комітету Хустської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2014 року зі справи № 907/773/14 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко

В. І. Татьков