ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року Справа № 922/1207/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Палій В.В. (доповідач) і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "КУЙБИШЕВО", с. Семенівка Харківської області,

на рішення господарського суду Харківської області від 09.04.2015

та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2015

зі справи № 922/1207/15

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "КУЙБИШЕВО" (далі - СТОВ "КУЙБИШЕВО"), с. Семенівка Харківської області,

до товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГА" (далі - ТОВ "ВОГА"), м. Харків,

про визнання недійсними пунктів договору купівлі-продажу.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

СТОВ "КУЙБИШЕВО" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "ВОГА" про визнання недійсними пунктів 4.3, 4.4, 4.7, підпунктів 8.4.1, 8.4.2 пункту 8.4 Договору купівлі-продажу від 27.03.2013 № 46 (далі - Договір). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пунктами 4.3, 4.4 та підпунктами 8.4.1, 8.4.2 пункту 8.4 Договору встановлені непропорційно великі розміри процентів за користування чужими коштами, неустойки, збитків, що погіршує становище покупця за Договором і порушує його матеріальні інтереси. Зазначене суперечить принципам розумності і справедливості, основній меті діяльності СТОВ "КУЙБИШЕВО", яка передбачена статутом, а саме отримання прибутку від господарської діяльності. Пункт 4.7 Договору суперечить приписам частини другої статті 524 та частини другої статті 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.04.2015 у справі № 922/1207/15 (суддя Хотенець П.В.) позов задоволено частково, а саме визнано недійсним пункт 4.7 Договору, яким передбачено порядок платежів із застосуванням грошового еквівалента іноземної валюти (долара США) шляхом одностороннього автоматичного коригування ціни.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2015 (судді Тарасова І.В. -головуючий, Барбашова С.В., Потапенко В.І.) рішення місцевого господарського суду у справі № 922/1207/15 скасовано в частині визнання недійсним пункту 4.7 Договору. У цій частині прийнято нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

СТОВ "КУЙБИШЕВО", посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині, в якій позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог, постанову апеляційного господарського суду скасувати повністю, прийняти нове рішення про задоволення позову.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ВОГА" просило постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

19.10.2015 судом одержано телеграму від ТОВ "ВОГА", у якій викладено про відкладення розгляду касаційної скарги, у зв'язку з хворобою директора ТОВ "ВОГА" та неможливістю прибути у судове засідання.

Оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, клопотання ТОВ "ВОГА" про відкладення розгляду касаційної скарги судом не задоволено.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 27.03.2013 СТОВ "КУЙБИШЕВО" як покупцем та ТОВ "ВОГА" як продавцем укладено Договір, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передавати узгодженими партіями товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язався приймати товар та сплачувати за нього певну грошову суму (ціну товару). Найменування товару, його кількість і ціна вказуються в специфікаціях (видаткових накладних), які є невід'ємною частиною договору. Якість товару відповідає сертифікату якості або іншому обов'язковому документу, зазначеному в специфікації (накладній). Специфікації (накладні) можуть містити й іншу інформацію про товар, в тому числі категорії насіння, їх схожість, вологість;

- у відповідності до пункту 1.1 Договору його невід'ємною частиною є специфікації, в яких вказуються найменування товару, його ціна, кількість, графік здійснення платежів за товар;

- пунктом 4.7 Договору передбачено, що ціна товару встановлюється сторонами у гривнях. Крім того, сторони визначають доларовий еквівалент ціни товару. Ціна (вартість) товару, узгоджена сторонами на момент узгодження товару, який підлягає поставці, змінюється автоматично на неоплачений товар при зміні курсу долара США. При зміні курсу ціна (вартість) товару, який підлягає оплаті покупцем, визначається самостійно покупцем на день оплати товару шляхом множення доларового еквіваленту узгодженої сторонами ціни товару, який не оплачено, на офіційний курс гривні до долару США, встановлений Національним банком України на день фактичної оплати покупцем ціни товару. Якщо офіційний курс гривні до долара США, встановлений на день фактичної оплати товару, більше (вище) курсу, який був встановлений на день узгодження ціни конкретної партії товару, яка підлягає оплаті, то ціна товару змінюється автоматично без будь-яких додаткових узгоджень;

- як передбачено пунктами 4.3, 4.4 Договору, починаючи з того дня, коли товар мав бути оплачений покупцем, продавець має право вимагати від покупця, а покупець зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати товару понад суми неустойки та збитків.

Проценти за користування чужими грошовими коштами сплачуються у таких розмірах:

· 0,1% від несплаченої ціни товару за специфікацією (у випадку її відсутності у кожній видатковій накладній) за кожен календарний день протягом тридцяти календарних днів з дати, коли товар мав бути оплачений покупцем;

· 0,5% від несплаченої ціни товару за специфікацією (у випадку її відсутності у кожній видатковій накладній) за кожен календарний день протягом шістдесяти календарних днів з дати закінчення тридцяти календарних днів, зазначених у попередньому підпункті пункту 4.4 Договору;

· 3% від несплаченої ціни товару за специфікацією (у випадку її відсутності у кожній видатковій накладній) за кожен календарний день до дня повної оплати з дати закінчення шістдесяти календарних днів, зазначених у попередньому підпункті пункту 4.4 Договору;

- у відповідності до підпунктів 8.4.1, 8.4.2 пункту 8.4 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язання з оплати вартості одержаного товару покупець сплачує продавцю неустойку понад суму збитків, у розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день незалежно від вини. Нарахування неустойки припиняється через рік, починаючи з дня, коли зобов'язання з оплати товару мало бути виконано покупцем.

У випадку, якщо покупець прострочить оплату товару більше ніж на 60 календарних днів, крім неустойки покупець відшкодовує збитки у розмірі 20% від ціни несплаченого товару; якщо більше ніж на 100 днів, то 40% від ціни несплаченого товару; якщо більше ніж на 200 днів, то 60 % від ціни несплаченого товару (частина п'ята статті 225 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними пунктів 4.3, 4.4, 4.7, підпунктів 8.4.1, 8.4.2 пункту 8.4 Договору.

Згідно з приписами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення право чину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до частин першої, другої статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з приписами статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У відповідності до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до цивільного законодавства.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з приписами статті 189 ГК України ціна визнається як форма грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору, зазначається в договорі у гривнях.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті .

Частиною другою статті 632 ЦК України передбачено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

У відповідності до статті 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, а якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, але не містять заборони визначення грошового еквівалента зобов'язань в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у специфікаціях до Договору сторони узгодили як ціну товару у гривнях, так і курс долара США, який діяв на момент узгодження цієї ціни, що дозволяє визначити значення доларового еквіваленту зобов'язання шляхом простої арифметичної операції з ділення ціни товару у гривнях на встановлений НБУ курс долара США та відповідно покупець може самостійно зробити перерахунок ціни при зміні курсу долара США шляхом множення доларового еквіваленту узгодженої сторонами ціни товару, який не оплачено, на офіційний курс гривні до долару США, встановлений Національним банком України на день фактичної оплати покупцем ціни товару, який є загальнодоступною та офіційною інформацією.

При цьому сторони у відповідності до вимог частини першої статті 533 ЦК України визначили гривню валютою виконання зобов'язання з оплати товару та у відповідності до частини другої цієї ж статті передбачили відповідний перерахунок суми, що підлягає сплаті у гривнях згідно із офіційним курсом визначеної в Договорі валюти еквіваленту - долара США на день платежу.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зміст пункту 4.7 Договору не суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема вимогам статей 524, 533 та 632 ЦК України, а тому й відсутні підстави для визнання вказаної умови Договору недійсною.

Що ж до позовних вимог у частині визнання недійсними пунктів 4.3., 4.4 та підпунктів 8.4.1, 8.4.2 пункту 8.4 Договору, то Вищий господарський суд України частково погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог у зазначеній частині, з огляду на таке.

Так, пунктом 8.4.1 пункту 8.4 Договору передбачено сплату покупцем неустойки у розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення незалежно від вини.

При цьому необхідно враховувати, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 № 25/187).

Пунктом 4.3 Договору передбачено сплату покупцем процентів за користування чужими грошовими коштами у випадку прострочення оплати товару. Пункт 4.4 Договору визначає розмір процентів за користування чужими грошовими коштами за кожен календарний день прострочення та порядок їх оплати.

Частиною третьою статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною третьою статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 ЦК України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами Договору (пункт 4.4) нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), нарахування якої передбачено підпунктом 8.4.1 пункту 8.4 Договору у розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення за цей самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 01.07.2014 № 11/5026/1925/2012, від 01.07.2014 № 5010/1575/2012-20/83, від 12.12.2011 № 07/238-10).

За наведених обставин висновок судів попередніх інстанцій про відповідність пункту 4.4 Договору вимогам законодавства є необґрунтованим.

Відтак з урахуванням приписів частини першої статті 11110 ГПК України Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування рішення господарського суду Харківської області від 09.04.2015 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2015 в частині відмови в позові про визнання недійсним пункту 4.4 Договору з прийняттям нового рішення у цій же частині про задоволення позову.

У решті суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що приписами частини першої статті 207 ГК України обмежено укладання "позастатутних угод". Угода, укладена юридичною особою всупереч цілям її діяльності, є "позастатутною" і повинна визнаватися недійсною. При цьому під цілями юридичної особи потрібно розуміти не тільки її основні виробничо-господарські, соціальні та інші завдання, але і не заборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основних цілей, що стоять перед юридичною особою. Коло угод, які вправі укладати суб'єкти господарювання, не визначається якимись вичерпним переліком і не обмежується лише тими угодами, що випливають з основного змісту їх діяльності. Отже, підприємства та організації можуть укладати й інші угоди, які є похідними і які супроводжують їхню основну діяльність та випливають з останньої. Тому недійсною на підставі частини першої статті 207 ГК України повинні визнаватися лише такі угоди, які прямо суперечать цілям юридичної особи, зазначеним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах.

Згідно з пунктом 9.8 Договору покупець заявив, гарантував що: він має необхідну право- і дієздатність для укладення та виконання положень цього договору; не існує ніяких дій з боку загального, господарського або третейського суду, органів Державної виконавчої служби, правоохоронних і будь-яких інших органів, служб, посадових осіб, підприємств чи інших осіб, які можуть призвести до невиконання або неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором або до визнання його недійсним, або можуть призвести до банкрутства (ліквідації) покупця; укладання та виконання покупцем цього договору не суперечить жодному положенню угод з третіми особами; за час, який пройде з моменту укладення цього договору до моменту поставки товару (настання терміну оплати товару) у покупця не відбудеться ніяких істотних змін у фінансовому стані або діяльності. які можуть призвести до невиконання або неналежного виконання ним своїх зобов'язань за цим договором або визнання його недійсним; він має право укладати цей договір і виконувати свої обов'язки за ним, оскільки він має всі необхідні для цього повноваження від засновників (учасників, акціонерів), органів, будь-яких інших третіх осіб, і відсутні будь-які обставини, що обмежують його право укласти і виконати цей договір; фізична особа, яка зазначена у преамбулі цього договору і підписала його від імені покупця, уважно ознайомилася зі змістом цього договору, наділена достатнім для підписання договору повноваженнями, які не обмежені, всі внутрішні процедури покупця, необхідні для реалізації цих повноважень, виконані у повному обсязі і належним чином, усі необхідні погодження ними отримані.

Крім того, у відповідності до частини п'ятої статті 225 ГК України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

Розділ 8 Договору "Відповідальність" включено сторонами до Договору за наявності взаємної згоди з метою захисту законних прав та інтересів сторін.

Враховуючи викладене, судові акти попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним пункту 4.4 Договору з прийняттям нового рішення у скасованій частині про задоволення позову.

В іншій частині, в якій суд апеляційної інстанції, частково скасувавши рішення місцевого господарського суду, відмовив у задоволенні позову про визнання недійсними пунктів 4.3, 4.7, підпунктів 8.4.1, 8.4.2 пункту 8.4 Договору, постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для її скасування відсутні.

Згідно з частиною шостою статті 84 ГПК України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до приписів статті 4 Закону України "Про судовий збір" підлягають перерозподілу судові витрати зі справи.

У відповідності до пункту 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Однак зазначене не було враховано у розподілі судових витрат судом першої інстанції. Апеляційним господарським судом зазначену помилку місцевого господарського суду виправлено не було. У зв'язку з наведеним в частині розподілу судових витрат судові акти попередніх інстанцій підлягають зміні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "КУЙБИШЕВО" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 09.04.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2015 зі справи № 922/1207/15 скасувати в частині відмови в позові про визнання недійсним пункту 4.4 договору купівлі-продажу від 27.03.2013 № 46 та змінити в частині розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи судом першої та апеляційної інстанцій.

3. У скасованій частині прийняти нове рішення про задоволення позову.

4. Здійснити новий розподіл судових витрат шляхом стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГА" на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "КУЙБИШЕВО" 609,00 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

5. Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "КУЙБИШЕВО" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГА" 304,50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

6. У решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2015 зі справи № 922/1207/15 залишити без змін.

7. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГА" на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "КУЙБИШЕВО" 426,30 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

8. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Харківської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Палій

Суддя В. Харченко