ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2015 року Справа № 11/163/2011/5003 Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І М.,

Студенця В.І.,

розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської областіНа рішення господарського суду Вінницької області від 05.01.2015 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 р.у справі № 11/163/2011/5003 господарського суду Вінницької області

За позовомЗаступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до проВиконавчого комітету Вінницької міської ради; Приватного Вінницького обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" визнання незаконними рішень, визнання права власностіза участю представників:

ГПУ - Збарих С.М.;

ФДМ України - Демиденко О.А.;

Виконавчого комітету Вінницької міської ради - не з'явилися;

Приватного Вінницького обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" - Конограй Н.В.;

встановила:

Заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до Виконавчого комітету Вінницької міської ради та Приватного Вінницького обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" та просив, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, визнати незаконним рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1736 від 30.12.1999 р. "Про оформлення права власності на туристичний комплекс по вул. Пушкіна, 4" та рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1582 від 28.07.2005 р. "Про оформлення права власності на будівлі та споруди туристичного комплексу по вул. Пушкіна, 4"; визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на будівлі та споруди туристичного комплексу "Поділля", що знаходиться у м. Вінниця по вул. Пушкіна, 4.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що будь-яке майно, яке за час існування Союзу РСР було передано, зокрема, профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання. Передача майна у відання не є передачею майна у власність, отже, відповідач-2 неправомірно набув право власності на спірне приміщення (т.1 а.с.3-8).

Відповідач-1 у справі - Виконавчий комітет Вінницької міської ради просив у задоволенні заявлених відмовити, враховуючи те, що нормами чинного законодавства не передбачений такий вид захисту порушеного права як визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності (т.3 а.с.45-47).

Відповідач-2 у справі - Приватне Вінницьке обласне акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" у відзиві на позов просить у задоволенні заявлених вимог відмовити, посилаючись на те, що на момент звернення з позовом до суду держава в особі ФДМ України не була власником спірного майна (т.1 а.с.95-104).

Відповідачем-2 також подано заяву про застосування строків позовної давності до заявлених вимог (т.3 а.с.28-33).

Рішенням господарського суду Вінницької області від 25.09.2013 р. у задоволенні позову відмовлено повністю (т.6 а.с.13-21).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з пропущення позивачем строку позовної давності щодо заявленої вимоги про визнання права власності. У задоволенні вимоги про визнання незаконними рішень Виконавчого комітету відмовлено у зв'язку з невірним обранням способу захисту порушеного права.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 р. рішення господарського суду Вінницької області від 25.09.2013 р. скасовано. Позов задоволено повністю (т.7 а.с.45-61).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірне майно є державною власністю. Крім того, суд апеляційної інстанції визнав поважними причини пропуску строку позовної давності щодо заявлених вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.11 2014 р. постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 р. в частині задоволення вимоги про визнання права власності на будівлі та споруди туристичного комплексу "Поділля", що знаходиться у м. Вінниця по вул. Пушкіна, 4, скасовано, а рішення господарського суду Вінницької області від 25.09.2013 р. в цій частині - залишено в силі. Крім того, постанову апеляції та рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовної вимоги про визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1736 від 30.12.1999 р. "Про оформлення права власності на туристичний комплекс по вул. Пушкіна, 4" скасовано, а справу в цій частині направлено для нового розгляду до господарського суду Вінницької області. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 р. щодо задоволення вимоги про визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1582 від 28.07.2005 р. "Про оформлення права власності на будівлі та споруди туристичного комплексу по вул. Пушкіна, 4" залишено без змін (т.7 а.с.121-137).

Постановою Верховного Суду України від 25.03.2015 р. відмовлено у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 19.11.2014 р.

За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Вінницької області від 05.01.2015 р. в задоволенні позову про визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1736 від 30.12.1999 р. "Про оформлення права власності на туристичний комплекс по вул. Пушкіна, 4" відмовлено (т.7 а.с.184-194).

Відмовляючи у задоволенні заявленої вимоги, суд першої інстанції виходив з пропуску позивачем та прокурором строку позовної давності.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 р. рішення господарського суду Вінницької області від 05.01.2015 р. залишено без змін (т.8 а.с.3-13).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Заступник прокурора Рівненської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а позовну вимогу задовольнити.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (т.8 а.с.102-107).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції під час вирішення спору у справі по суті заявлених вимог та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку відповідно встановлені обставини, які підтверджують належність спірного майна до державної власності.

Фактична передача майна підтверджується наявним у матеріалах справи актом передачі.

30.12.1999 р. відповідачем-1 прийнято рішення № 1736 про оформлення права колективної власності на туристичний комплекс по вул. Пушкіна за № 4 Вінницького обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" та реєстрацію його згідно з чинним законодавством.

17.04.2001 р. Вінницькою міською Радою народних депутатів Вінницької області (на підставі рішення відповідача-1 від 27.01.2000 р. № 36) відповідачу-2 видано державний акт на право постійного користування 0,5486 га землі в межах згідно з планом користування для іншої комерційної діяльності.

31.01.2002 р. Комунальним підприємством ВОБТІ (на підставі свідоцтва про право власності від 30.12.1999 р.) видано реєстраційне посвідчення, згідно якого туристичний комплекс в цілому, який розташований в м. Вінниці по вул. Пушкіна № 4 зареєстровано за відповідачем-2 на праві колективної власності.

18.07.2005 р. відповідач-2 звернувся до відповідача-1 із заявою № 133 про надання свідоцтва на право власності на туристичний комплекс "Поділля", який знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Пушкіна, 4, у зв'язку зі зміною форми власності.

Рішенням від 28.07.2005 р. № 1582 відповідачем-1 оформлено право приватної власності відповідача-2 на будівлі та споруди туристичного комплексу по вул. Пушкіна, 4.

28.07.2005 р. відповідачем-1 також видане свідоцтво про право власності на будівлі та споруди туристичного комплексу "Поділля", який розташований в м. Вінниці по вул. Пушкіна за № 4. Згідно виданого свідоцтва зазначений комплекс належить відповідачу-2 на праві приватної власності.

На підставі наведеного, Комунальним підприємством ВОБТІ 17.08.2005 р. видано реєстраційне посвідчення, згідно якого нежитлові будівлі та споруди в цілому, які розташовані в м. Вінниці по вул. Пушкіна № 4, зареєстровані за відповідачем-2 на праві приватної власності.

Між тим, під час попереднього розгляду справи, судами встановлений факт належності спірного майна до державної власності.

З урахуванням постанови Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" (від 14.02.1992 р.), функція по управлінню державним майном була покладена на Кабінет Міністрів України, а після набрання чинності постановою Верховної Ради України "Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України" від 07.07.1992 р. - на Фонд державного майна України.

Водночас, судами встановлено, що доказів надання уповноваженим державним органом згоди на відчуження спірного майна шляхом його внесення до статутного капіталу АТ "Укрпрофтур" не надано, а тому згідно ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 4, 33, 48, 55 Закону України "Про власність" (чинних на момент створення АТ "Укрпрофтур") відсутні підстави вважати таке майно правомірно набутим АТ "Укрпрофтур".

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що майно, передане, зокрема, профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання.

При цьому, передача майна у відання не є передачею майна у власність, з огляду на різне правове значення даних форм управління майном і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно.

З урахуванням наведених правових норм, туристичний комплекс "Поділля" в м. Вінниця, який перебував у віданні Федерації профспілок України, та в подальшому був переданий Акціонерному товариству "Укрпрофтур", є державною власністю і здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

Таким чином, суди дійшли висновку про порушення прав позивача на розпорядження в межах, наданих законом, майном, яке перебуває в державній власності.

Враховуючи наведене, суди дійшли обгрунтованого висновку про незаконність рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1736 від 30.12.1999 р. "Про оформлення права власності на туристичний комплекс по вул. Пушкіна, 4.

Так, згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що перебуває у державній власності, можливе в порядку його приватизації, яка здійснюється на основі передбачених ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного майна" принципів, визначеними у ст. 7 Закону органами, у порядок і способи, які передбачені розділом ІІ Закону.

В даному випадку державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди (не надано також доказів делегування державою права розпорядження спірним майном іншим особам), тобто відсутній правочин, за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна.

Відповідно до ст. 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Разом з цим, в силу ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові. Проте, якщо суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому, Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

До висновку про поважність причин пропущення строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим. Не може бути підставою для захисту права за позовом, заявленим з пропущенням строку позовної давності, непред'явлення заінтересованою особою позову навмисно або по необережності.

Якщо суд дійде висновку про те, що строк позовної давності пропущено з поважної причини, то у своєму рішенні приводить відповідні мотиви у підтвердження своїх висновків.

Отже, закон не наводить навіть приблизного переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв'язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Водночас, у відповідності до п.6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом

На момент виявлення наведених порушень та прийняття оспорюваного рішення був чинний Цивільний Кодекс УРСР (1963 р.), відповідно до положень якого загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (ст.71).

В силу ст. 74 Цивільного кодексу УРСР вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.

Згідно з положеннями ст. 75 цього Кодексу позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Відповідно до ст. 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

За змістом ст. 80 Цивільного кодексу УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

При зверненні до суду в інтересах держави в особі Фонду державного майна України прокурор заявляв клопотання про поновлення строку позовної давності. Разом з тим, судами встановлено, що з часу звернення прокурора до суду, ФДМ України набув статусу позивача і саме він повинен обґрунтувати та підтвердити належними та допустимими доказами поважність причин пропуску звернення за судовим захистом, про що зазначено у п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

У своїх поясненнях позивач зазначає, що строк позовної давності не пропущено, посилаючись на те, що про існування оспорюваного рішення йому стало відомо лише з заяви прокурора про зміну предмету позову 03.06.2013 р.

Між тим, судами з'ясовано, що позивач про порушення свого права дізнався ще у 1996 році, складаючи Перелік установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991 р. знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦПРС). До зазначеного переліку включений туристичний готель "Поділля", розташований у м. Вінниця.

Твердження ж прокурора про проведення ним перевірки у жовтні 2011 року, що є підставою для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності спростовуються наявними в матеріалах справи доказами проведення аналогічних перевірок у 2000 та у 2007 роках.

За таких обставин, суди дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1736 від 30.12.1999 р. "Про оформлення права власності на туристичний комплекс по вул. Пушкіна, 4".

Доводи, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів, між тим, відповідно до ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, підстав для зміни чи скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 р., якою залишене без змін рішення господарського суду Вінницької області від 05.01.2015 р., немає.

З огляду на викладене, ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 р. у справі № 11/163/2011/5003 господарського суду Вінницької області залишити без змін, а касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Студенець В.І.