ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2015 року Справа № 910/2707/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Ходаківської І.П.суддівФролової Г.М. (доповідача), Яценко О.В.за участю представників:позивачаКузьмик І.П., дов. від 05.06.15відповідачаБрусника А.М., дов. від 24.12.14розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.06.15у справі№910/2707/15-г господарського суду міста Києва за позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування"доПриватного акціонерного товариства "ПРОСТО- Страхування"провідшкодування шкоди в порядку регресу у сумі 34 652,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО- Страхування" про стягнення майнової шкоди у розмірі 34652,95 грн. Позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача борг у сумі 18764,33 грн. Позов мотивовано тим, що після виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування до позивача перейшло право вимоги у межах витрат до відповідача як страховика особи, відповідальної за завдані збитки, з огляду на приписи статті 27 Закону України "Про страхування", статті 993 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.03.2015 у справі №910/2707/15-г (суддя Головатюк Л.Д.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО- Страхування" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" 18764,33 грн., а також 1827,00 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що при настанні страхового випадку відповідач, відповідно до лімітів відповідальності, відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди, а відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню відповідно до приписів статей 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статті 27 Закону України "Про страхування", статей 993, 988 Цивільного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 (судді: Яковлєв М.Л. - головуючий, Ільєнок Т.В., Авдеєв П.В.) рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2015 у справі №910/2707/15-г скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Апеляційний господарський суд, виходив, зокрема, з того, що розмір шкоди, заявлений до стягнення, не відповідає розміру, визначеному аварійним комісаром; розмір шкоди, визначений у аварійному сертифікаті, відповідачем було сплачено у повному обсязі. Постанова суду обґрунтована приписами статей 22, 29, 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 1, 8, 16, 27 Закону України "Про страхування", статей 979, 980 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з постановою суду, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Заявник, зокрема, зазначає, що постанова суду ґрунтується лише на висновку аварійного комісара, який не має спеціальних знань та не є суб'єктом оцінювання, такий висновок не є належним доказом в підтвердження розміру заподіяної шкоди; при цьому клопотання про проведення судової експертизи судом апеляційної інстанції задоволено не було.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 19.04.2014 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал страхування" як страховиком та Аппазовим Р.Е. як страхувальником було укладено договір №790/14-Т/Х/01 добровільного страхування наземного транспорту - автомобіля "Нісан Тііда", державний реєстраційний № АХ 1912 ЕЕ.

Також установлено, що 18.05.2014 у м. Харкові трапилась дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю застрахованого автомобіля "Нісан", державний реєстраційний № АХ 1912 ЕЕ, під керуванням водія Аппазова Р.Е. та автомобіля марки "ВАЗ", державний реєстраційний № АХ 6671 ВС, під керуванням Тишинського В.І.

Зазначена дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення Тишинським В.І. вимог Правил дорожнього руху України. Постановою Київського районного суду міста Харкова від 03.06.2014 (справа № 640/8920/14-п) Тишинського В.І. було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до звіту по визначенню вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових частин №321 від 22.05.2014 розмір витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом автомобіля "Нісан", державний реєстраційний № АХ 1912 ЕЕ (з урахуванням зносу), склав 37188,16 грн. Відповідно до рахунку №ЗиФ-0234985 від 23.05.2014, наданого ПАТ "Завод ім.. Фрунзе", вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "Нісан", державний реєстраційний №АХ 1912 ЕЕ, склала 34652,95 грн.

На виконання умов договору страхування, згідно страхового акта від 13.06.2014, позивачем було виплачено страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 34652,95 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 16.06.2014, наявним в матеріалах справи.

Установлено судами і те, що цивільно-правова відповідальність Тишинського В.І. (водія автомобіля "ВАЗ" державний реєстраційний № АХ 6671 ВС) була застрахована відповідачем за полісом № АС 5542745.

З матеріалів справи вбачається, що спір у даній справі виник у зв'язку із стягненням суми виплаченого страхового відшкодування, сплаченої позивачем за договором добровільного страхування.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Статтею 25 цього Закону визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, особою, відповідальною за завдані у даному випадку збитки, згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме відповідач.

За приписами статті 22.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 29 цього Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що з метою встановлення обставин дорожньо-транспортної пригоди відповідачем було замовлено дослідження причин та обставин ушкодження транспортного засобу "Ніссан", реєстраційний номер АХ 1912 ЕЕ, а також технічної спроможності механізму ДТП в заявлених водіями обставинах пригоди. Відповідно до Ремонтної калькуляції № 97788 від 22.01.2015 складеної аварійним комісаром, на підставі визнаних ним у дослідженні пошкоджень, вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 15888,62 грн. (аварійний сертифікат від 15.01.2015 № 97788). Зазначена сума була перерахована відповідачем на рахунок позивача 05.02.2015.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Отже, предметом доказування є сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 Кодексу). Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Між тим, розглядаючи спір, господарський суд апеляційної інстанції не досліджував усіх обставин, з наданням оцінки усім зібраним у справі доказам та доводам сторін, що є суттєвим для правильного вирішення даного спору.

Зокрема, судом залишено поза увагою, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

З положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що під оціненою шкодою в ньому розуміється шкода, оцінена насамперед страховою компанією. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення. Водночас, при наявності клопотання сторін або сумнівів щодо фактичного розміру збитків, завданих пошкодженням автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суди вправі призначити судову експертизу в порядку, передбаченому статтею 41 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, згідно з пунктом 33.1. статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний: 33.1.1. дотримуватися передбачених правилами дорожнього руху обов'язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди; 33.1.2. вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди; 33.1.3. поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси; 33.1.4. невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Відповідно до пункту 33.3. статті 33 цього Закону водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов'язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.

Крім того, відповідно до статті 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Отже, зі змісту вказаних приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, у даному випадку - на відповідача.

У свою чергу відсутність вказаних дій з боку відповідача не позбавляє права позивача на отримання матеріального відшкодування.

Однак, при прийнятті постанови судом апеляційної інстанції по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, що свідчить про порушення норм процесуального права.

Так, зокрема, зазначаючи, що повідомлення про настання випадку, що має ознаки страхового, надійшло до відповідача 30.10.2014, судом апеляційної інстанції не зазначено на підставі яких доказів суд дійшов вказаного висновку; оцінка телеграми від 19.05.2014, доданої до позовної заяви, на адресу відповідача, судом надана не була.

Відповідно до частини 1 статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому: 1) у вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення; 2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження); 3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення; 4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

Пунктом 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" роз'яснено, що зміна предмета або підстав позову за заявою позивача допустима лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета або підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі. Про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення, і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви.

Втім, рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає, мотивувальна частина рішення не містить обґрунтованого розрахунку суми позову (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), мотивувальна частина рішення не відповідає її описовій та резолютивній частині.

Зазначені порушення є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з огляду на приписи статті 11110 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, доводи касаційної скарги частково підтвердженні матеріалами справи. Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Разом з цим, до повноважень касаційної інстанції віднесено скерування справи на новий розгляд за результатами розгляду касаційної скарги. Порушення судами процесуальних норм, та не з'ясування обставин від яких залежить законність рішення у спорі є підставою для скасування переглянутих судових актів та скерування справи для нового розгляду. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.15 у справі №910/2707/15-г господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2015 у даній справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий І.Ходаківська

Судді Г.Фролова

О.Яценко