ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2015 року Справа № 910/10839/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А. (доповідач у справі), Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргуДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"на рішенняГосподарського суду міста Києва від 23.06.2015та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.09.2015у справі№910/10839/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Нові технології"доДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"простягнення 221 559,08 грн.за участю представників сторінвід позивача:Євтєєв О.В.від відповідача:Шапран Л.І.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Нові технології" звернулась до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення 153180 грн. заборгованості за договором №ПЗ/Т-142347/НЮ від 03.12.2014, 21489,39 грн. пені, 1378,80 грн. 3% річних та 45510,89 грн. інфляційних (з урахуванням уточнення позовних вимог згідно з запереченням №НТ/15-15 від 12.06.2015).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.06.2015 (суддя Домнічева І.О.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2014 (колегія суддів: Майданевич А.Г., Федорчук Р.В., Андрієнко В.В.), позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що не відповідають вимогам матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач у своєму відзиві проти доводів касаційної скарги заперечив, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 03.12.2014 між ТОВ НВФ "Нові технології" (постачальник) та ДТГО "Південно-Західна залізниця" (покупець) укладено договір №ПЗ/Т-142347/НЮ від 03.12.2014 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю товар відповідно до специфікації, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

Згідно з п. 5.2 Договору покупець здійснює оплату поставленого товару на підставі виставлених рахунків протягом 30 банківських днів з дня його отримання; днем отримання вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками акту прийому-передачі товару або накладної.

У п. 9.2 Договору сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення, включаючи день оплати.

На виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 273180,00 грн. Але відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за Договором, сплативши за поставлений товар лише 120000,00 грн.

У зв'язку з викладеними обставинами позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі, заявивши вимоги про стягнення 153180 грн. заборгованості, 21489,39 грн. пені, 1378,80 грн. 3% річних та 45510,89 грн. інфляційних (з урахуванням уточнення).

За вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказана правова норма кореспондується зі ст. 193 ГК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 230, ч.ч. 4, 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 ГК України, ч.ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено зобов'язання учасника господарських відносин сплатити штрафні санкції у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, зокрема, у вигляді штрафу, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, та пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, розмір яких, зазвичай, визначається обліковою ставкою Національного банку України та не може перевищувати подвійної облікової ставки, що діяла у відповідний період; нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З огляду на положення наведених норм суди першої інстанції, встановивши обставини неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором щодо оплати поставленого товару та перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків, дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з урахуванням інфляційних і 3% річних, а також пені.

Водночас суди правомірно відмовили відповідачу у зменшенні розміру неустойки у зв'язку з тим, що всупереч вимогам ст. 33 ГПК України відповідачем не доведено та не надано належних доказів на підтвердження наявності виняткових випадків, з якими закон пов'язує таке зменшення. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив про ненадання відповідачем належних доказів на підтвердження його скрутного фінансового становища.

Звертаючись з касаційною скаргою, відповідач висновки судів щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог по суті не спростовує, а доводить неправомірність неприйняття до уваги його доводів щодо наявності правових підстав для зменшення розміру неустойки.

Вказані доводи касатора підлягають відхиленню з огляду на те, що зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду та має бути застосовано лише у виняткових випадках, наявність якого у спірних правовідносинах сторін судами першої та апеляційної інстанцій на підставі дослідження поданих сторонами доказів не встановлено.

Тобто доводи скаржника по суті зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції наданих сторонами доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судом апеляційної інстанції, що не входить до визначених ст. 1117 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції. Натомість, скаржником не доведено порушення або неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій певних норм матеріального чи процесуального права щодо обставин, встановлених ними під час розгляду справи.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у судових рішеннях попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34, 35 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2015 у справі №910/10839/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.Євсіков

Судді О.Кролевець

О.Попікова