Постанова ВГСУ від 16.04.2014 року у справі №915/321/13-г

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2014 року Справа № 915/321/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргикомунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 14.11.2013р. за скаргоюкомунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" на діївідділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області у справі господарського суду№915/321/13-г Миколаївської області за позовомдержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" до комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" про за участю представників сторін: позивача - відповідача - ДВС -стягнення 7 631 603,77грн. пр. Рубінс А.А. - дов. №727536 від 02.04.14р. пр. Шитюк В.М. - дов. №03/513 від 11.04.14р. пр. Борець Ю.І. - дов. №03/1466 від 02.10.13р. не з'явивсяВ С Т А Н О В И В:

У вересні 2013 року комунальне підприємство "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" звернулось до господарського суду Миколаївської області з скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області, в якій просило господарський суд скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області від 30.08.2013р. за виконавчим провадженням №39271623 "Про арешт коштів боржника" в частині накладення арешту на розрахунковий рахунок №26003060321214, відкритий в Южноукраїнському центральному відділенні ПАТ "Приватбанк", МФО 326610, в межах грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати, єдиного соціального внеску до Пенсійного фонду України та податку з доходів фізичних осіб та зобов'язати відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області зняти арешт з розрахункового рахунку № 26003060321214, відкритого в Южноукраїнському центральному відділенні ПАТ "Приватбанк", МФО 326610, в частині, необхідній для виплати заробітної плати, єдиного соціального внеску до Пенсійного фонду України та податку з доходів фізичних осіб до місцевого бюджету.

Вказана скарга вмотивована тим, що постанова відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області від 30.08.2013р. за виконавчим провадженням №39271623 "Про арешт коштів боржника" в частині накладення арешту на розрахунковий рахунок №26003060321214, відкритий в Южноукраїнському центральному відділенні ПАТ "Приватбанк", МФО 326610, в межах грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати, єдиного соціального внеску до Пенсійного фонду України та податку з доходів фізичних осіб, суперечить ст.ст.19, 43 Конституції України, ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України "Про оплату праці".

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 17.10.2013р. провадження по скарзі в частині вимоги боржника про зобов'язання відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області зняти арешт з розрахункового рахунку №26003060321214, відкритого в Южноукраїнському центральному відділенні ПАТ "Приватбанк", МФО 326610, в частині, необхідній для виплати заробітної плати, єдиного соціального внеску до Пенсійного фонду України та податку з доходів фізичних осіб до місцевого бюджету, було припинено на підставі п.4 ч.1 ст.80, ст.1212 ГПК України, у зв'язку з відмовою заявника.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 17.10.2013р. (суддя Бездоля Д.О.) скаргу комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області задоволено, скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області від 30.08.2013р. у виконавчому провадженні №39271623 "Про арешт коштів боржника" в частині накладення арешту на грошові кошти, призначені для оплати праці та здійснення нарахувань на заробітну плату працівників Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство", для сплати яких застосовується поточний рахунок №26003060321214, відкритий в Южноукраїнському центральному відділенні ПАТ "Приватбанк", МФО 32661, посилаючись обґрунтованість скарги, а дії ДВС такими, що порушують права працівників КП "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" на отримання заробітної плати, оскільки ДВС не мав законних підстав для накладення арешту на поточний рахунок №26003060321214 з якого здійснюються виплати заробітної плати та нарахування на заробітну плату працівників боржника.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.11.2013р. (судді Мирошниченко М.А., Головей В.М., Шевченко В.В.) за апеляційною скаргою відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області оскаржувану ухвалу скасовано, а скаргу КП "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" на дії органу ДВС залишено без задоволення, посилаючись на те, що поточний рахунок №26003060321214, на грошові кошти, які знаходяться на ньому, ДВС було накладено арешт постановою ДВС, застосовується не тільки на виплати заробітної плати працівникам боржника, а і для інших потреб, тобто на ньому акумулюються грошові кошті на інші потреби боржника, і цей рахунок не є рахунком зі спеціальним режимом використання.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, комунальне підприємство "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.11.2013р., а ухвалу господарського суду Миколаївської області від 17.10.2013р. про задоволення скарги КП "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" на дії органу ДВС залишити в силі.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в ухвалі і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що рішенням господарського суду Миколаївської області від 13.05.2013р. у справі №915/321/13-г позов стягувача до боржника був задоволений частково: стягнуто з боржника на користь стягувача основний борг в сумі 6540850,16грн., штраф в сумі 228929,75грн., 3 % річних в сумі 141227,69грн., пеню в сумі 245831,73грн. та судовий збір в сумі 68819,97грн., в іншій частині позову - відмовлено.

28.05.2013р., на виконання даного рішення, господарським судом був виданий відповідний наказ.

Згідно із ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст.57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем в т.ч. шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах. Під час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника арешт поширюється на усі поточні рахунки боржника, у тому числі ті, що будуть відкриті боржником після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна.

Оскаржуваною постановою відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області від 30.08.2013р. у виконавчому провадженні №39271623 з примусового виконання наказу господарського суду Миколаївської області від 28.05.2013р. у справі №915/321/13-г був накладений арешт на кошти у межах суми 7225659,30грн., що належать боржнику та містяться на всіх рахунках, які відкриті та будуть відкриватись у банківських установах, в т.ч. у філії "Миколаївське регіональне управління" публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК", МФО 326610.

Судом першої інстанції встановлено, що чисельність працівників боржника становить 258 чоловік, для виплати заробітної плати яким використовується поточний рахунок №26003060321214, відкритий в Южноукраїнському центральному відділенні ПАТ "Приватбанк", МФО 326610, що підтверджується довідкою боржника від 17.10.2013р. №03/1526, довідкою банку від 09.09.2013р., поясненнями боржника та жодним чином не спростовується стягувачем і органом ДВС.

Статтями 8, 9 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст.2, ч.2 ст.10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949р. №95, ратифікованої Україною 04.08.1961р., ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.5 ст.97 Кодексу законів про працю оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Згідно із ч.1 ст.115 Кодексу законів про працю заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною 6 статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ч.1 ст.6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Отже, держава гарантувала та захистила законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

За цих обставин, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області не мав законних підстав для накладення арешту на грошові кошти, призначені для оплати праці та для здійснення нарахувань на заробітну плату працівників боржника, для сплати яких застосовується поточний рахунок №26003060321214, відкритий в Южноукраїнському центральному відділенні ПАТ "Приватбанк", МФО 326610, а тому в оскаржуваній частині скасував постанову органу ДВС.

Також, суд першої інстанції звернув окрему увагу на те, що, заперечуючи проти задоволення скарги боржника, стягувач подав суду постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби від 19.09.2013р. у зведеному виконавчому провадженні №36363275 про арешт коштів стягувача, згідно з якою державним виконавцем, при накладенні арешту, були відокремлені належні стягувачу рахунки, захищені відповідно до Бюджетного кодексу України, іншого законодавства та інші соціальні рахунки.

З таким висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції зазначивши, що відповідно виписки банку поточний рахунок 26003060321214, застосовується не тільки на виплати заробітної плати працівникам боржника і для інших потреб, тобто на ньому акумулюються грошові кошті також на інші потреби боржника, і цей рахунок не є рахунком зі спеціальним режимом використання.

При цьому, відокремити (встановити), які саме грошові кошті і в яких саме обсягах (сумах), що знаходяться на вказаному рахунку, призначені для виплати заробітної плати працівникам боржника, а які на інші цілі неможливо, а відтак вимога боржника про зняття арешту в межах грошових коштів, тільки необхідних для виплати заробітної плати, єдиного соціального внеску до Пенсійного фонду України та податку з доходів фізичних осіб є неможливою, і банк не зможе реально виконати постанову ДВС з урахуванням ухвали місцевого господарського суду, оскільки не має права визначати, які кошті та яка сума, що знаходиться на вказаному рахунку, буде використовуватись боржником для виплати заробітної плати його працівникам.

Однак, з таким висновком суду апеляційної інстанції не може погодитись суд касаційної інстанції, оскільки як встановлено судом першої інстанції оскаржуваною постановою відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області був накладений арешт на кошти у межах суми 7225659,30грн., що належать боржнику та містяться на всіх рахунках, які відкриті та будуть відкриватись в трьох банківських установах, в т.ч. у філії "Миколаївське регіональне управління" публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК", МФО 326610 поточний рахунок №26003060321214, який використовується для виплати заробітної плати, що підтверджується довідкою банку від 09.09.2013р.

При цьому, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, тобто держава гарантувала та захистила законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Натомість, суд апеляційної інстанції дані доводи не спростував та не обґрунтував, на підставі яких доказів дійшов висновку, що поточний рахунок 26003060321214, на грошові кошти, на якому ДВС було накладено арешт постановою, що оскаржується боржником, застосовується не тільки для виплати заробітної плати працівникам боржника, а і для інших потреб.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає безпідставним посиланням як на судову практику у даному випадку на постанови Вищого господарського суду від 16.04.2013р. у справі №5016/3660/2011(12/205) та від 25.12.2012р. у справі №5016/2496/2011(13/163), оскільки по вказаних справах судові рішення попередніх інстанцій були скасовані, а справи направлені на новий розгляд, що не являється прийняттям остаточного рішення. Окрім того, у вказаних справах вирішувалось питання щодо зняття арешту з рахунків, які відкриті для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, а у даному випадку рахунок використовується для виплати заробітної плати.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про наявності підстав для задоволення касаційної скарги комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство", оскільки судом першої інстанції було прийнято ухвалу з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а натомість суд апеляційної інстанції невірно застосував норми права та скасував обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -