ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Справа № 6/25-75 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Сибіги О.М., Мачульського Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-Технічного Університету"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2011у справі Господарського суду№ 6/25-75 Волинської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-плюс"до за участюЛуцької міської ради прокурора м. Луцькапровизнання права власності

в судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор відділу ГПУ Збарих С.М., посв. від 05.09.2014 № 028728;скаржника: позивача: відповідача:Сєтов М.О., дов. від 07.11.2015; не з'явились; не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "Освіта-плюс" (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду Волинської області з позовною заявою, у якій просило визнати за ним право власності на самовільне будівництво складського приміщення В-1, пл. 459 кв. м та будівлі церкви Г-2, пл. 81,8 кв. м в місті Луцьку Волинської області по вулиці Сагайдачного, 6.

У якості відповідача Товариство зазначило Луцьку міську раду (далі - Рада).

Позовні вимоги Товариство, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обґрунтовувало тим, що на орендованій за договором суборенди землі від 05.12.2007 земельній ділянці по вул. Сагайдачного, 6 в м. Луцьку, ним було збудовано придатні до експлуатації будівлі складського приміщення площею 459 кв. м та церкви площею 81,8 кв. м. При зверненні до комунального підприємства "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" для оформлення та реєстрації права власності на збудоване майно Товариством отримано відмову через їх самочинне будівництво, тому право власності на ці будівлі підлягає визнано за ним у судовому порядку на підставі ст. 376 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 27.09.2010 (суддя Пахолюк В.А.) позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 (колегія суддів: Юрченко Я.О, Давид Л.Л., Якімець Г.Г.) рішення Господарського суду Волинської області від 27.09.2010 залишено без змін.

Вказані рішення та постанова прийняті з мотивів, викладених Товариством у позовній заяві.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-Технічного Університету" (далі - Інститут), яке не брало участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про його права та обов'язки, звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 і рішення Господарського суду Волинської області від 27.09.2010 скасувати в частині визнання за Товариством права власності на складське приміщення та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові. Викладені у касаційній скарзі вимоги Інститут обґрунтовує посиланням на обставини справи, окремі положення укладеного з Товариством договору суборенди землі від 05.12.2007, приписи ст. 6 Конституції України, ст. ст. 15, 375, 376, 392 ЦК України, ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст. ст. 12, 23, 24 Закону України "Про планування і забудову територій", ст. ст. 17, 18, 22 Закону України "Про основи містобування" та ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність". Вказує, що оскаржувані судові рішення впливають на його права та обов'язки, оскільки в порушення умов укладеного з ним договору суборенди землі від 05.12.2007 Товариство без письмової згоди Інституту і Ради здійснило самочинне будівництво на суборендованій земельній ділянці.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу Інституту до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Інституту підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- між Радою (орендодавець) та Інститутом (орендар) 29.12.2005 укладено договір оренди землі, за яким орендар отримав земельну ділянку в строкове платне користування для будівництва та обслуговування адміністративно-навчального комплексу, що знаходиться на вул. Сагайдачного, 6 в м. Луцьку;

- рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 31.03.2006 № 147 Інституту надано дозвіл на встановлення тимчасового металевого складського приміщення на орендованій земельній ділянці, зобов'язано виготовити проектну документацію;

- за попереднім погодженням з Радою, між Інститутом (орендар) та Товариством (суборендар) 05.12.2007 було укладено договір суборенди землі, за яким земельну ділянку площею 9 931 кв. м, що знаходиться на вул. Сагайдачного, 6 в м. Луцьку, разом з двоповерховим нежитловим приміщенням, яке належить Товариству на праві власності, до 2020 року передано в суборенду Товариству;

- Товариство зверталось до Луцького міського голови за отриманням дозволу на виготовлення документації та проведення будівництва на суборендованій земельній ділянці, на що отримало відповідь виконавчого комітету Луцької міської ради про те, що звернення Товариства розглянуто та зобов'язано надати проектну документацію;

- на основі розроблених робочих проектів, погоджених 30.07.2009 державним підприємством "Спеціалізована експертна організація Центральна служба Укрдержбудекспертизи" Товариством на суборендованій земельній ділянці побудовано будівлі складського приміщення площею 459, 8 кв. м та церкви площею 81, 8 кв. м;

- 25.07.2007 за замовленням Товариства комунальним підприємством "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" було здійснено технічну інвентаризацію складського приміщення В-1 площею 459, 8 кв. м та будівлі церкви Г-2 площею 81, 8 кв. м по вул. Сагайдачного, 6 в м. Луцьку та виготовлено технічні паспорти на дані об'єкти з відміткою "самовільне будівництво";

- з метою визначення фактичної вартості проведеного будівництва та відповідності його вимогам державних будівельних норм і правил та іншим державним стандартам з питань будівництва у справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Волинському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. За результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, відповідно до експертного висновку від 14.06.2010 № 0226, встановлено, що фактична вартість збудованого Товариством складського приміщення становить 180 429,00 грн., церкви - 98 097,00 грн., збудовані об'єкти відповідають державним будівельним нормам і правилам, пожежним і санітарним нормам.

Встановивши факт самочинного будівництва Товариством складського приміщення і будівлі церкви та відповідність його вимогам будівельних норм і правил, пожежним, санітарним нормам, місцевий та апеляційний господарські суди визнали позовні вимоги Товариства обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі ст. 376 ЦК України.

Між тим, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, в порушення ст. 43 ГПК України, вказані висновки місцевого та апеляційного господарських судів не відповідають в повній мірі обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, та є передчасними з огляду на наступне.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Так, предметом позову у даній справі є вимоги Товариства про визнання за ним права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Частиною першою і другою вказаної статті ЦК України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною третьою статті 376 ЦК України визначено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Тобто, в окремих випадках норми статті 376 ЦК України передбачають можливість визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво, права власності на це будівництво за рішенням суду.

При цьому, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

З викладеного вбачається, що для правильного вирішення спору у даній справі необхідним є з'ясування обставин щодо:

- отримання Товариством під здійснене самочинне будівництво у визначеному законодавством України порядку земельної ділянки;

- наявності або відсутності заперечень проти визнання права власності на це будівництво з боку власника земельної ділянки;

- відсутності порушення прав інших осіб у зв'язку із здійсненням Товариством самочинного будівництва.

Між тим, вказані обставини, в порушення ст. 43 ГПК України, під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами встановлені та належним чином оцінені не були.

Так, задовольняючи позовні вимоги Товариства, судами попередніх інстанцій не було надано правової оцінки обставинам відповідності самочинного будівництва цільовому призначенню та меті використання земельної ділянки на якій воно здійснено, наявності або відсутності заперечень проти визнання права власності на це будівництво з боку власника земельної ділянки.

Окрім того, при задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили, зокрема з того, що самочинне будівництво не порушує прав територіальної громади м. Луцька та третіх осіб. Такі висновки судів колегія суддів Вищого господарського суду України також вважає передчасними, оскільки вони прийняті без належного дослідження обставин порушення або не порушення прав Інституту як орендаря земельної ділянки, на якій суборендарем здійснено самочинне будівництво, про що цілком обґрунтовано наголошено у касаційній скарзі.

В контексті заявлених позовних вимог судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено умови договорів оренди землі від 29.12.2005 та суборенди землі від 05.12.2007 щодо зведення на земельній ділянці будівель, споруд, іншого нерухомого майна. При цьому, як вірно зазначає Інститут у своїй касаційній, у п. 28 суборенди землі від 05.12.2007 сторонами було погоджено, що суборендар має право, зводити в установленому законом порядку житлові, виробничі, культурно-побутові та інші приміщення лише за письмовою згодою суборендодавця.

Натомість, Інститут, як на підставу порушення своїх прав, посилається саме на недотримання Товариством, при здійсненні самочинного будівництва на суборендованій земельній ділянці, умов зазначених договорів щодо обов'язкового погодження будівництва, вказує на відсутність такого погодження.

За таких обставин справи, з огляду на те, що Інститут є орендарем земельної ділянки, на якому суборендарем здійснено самочинне будівництво, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що прийняті у справі судові рішення можуть вплинути на його права та обов'язки, що також було залишено поза увагою господарських судів попередніх інстанцій.

Виходячи зі змісту статей 47, 33, 43 ГПК України, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що як рішення місцевого господарського суду, так і постанова суду апеляційної інстанції прийняті при неповному встановлені усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору у даній справі, внаслідок чого неможливо дійти достовірних висновків щодо обґрунтованості позовних вимог Товариства.

Відповідно до частини першої ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законом (розділом XII1 "ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ У КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ" ГПК України) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, допущені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 та рішення Господарського суду Волинської області від 27.09.2010 підлягають скасуванню у повному обсязі, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-Технічного Університету" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 та рішення Господарського суду Волинської області від 27.09.2010 у справі № 6/25-75 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя О.М. Сибіга

Суддя Г.М. Мачульський