ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року Справа № 916/1263/15-г

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт", м. Миколаїв (далі - Порт),

на рішення господарського суду Одеської області від 25.05.2015 та

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.07.2015

зі справи № 916/1263/15-г

за позовом Порту

до державного підприємства "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів", м. Іллічівськ Одеської області (далі - Підприємство),

про стягнення 355 038,04 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 324 753,45 грн. основного боргу та 30 284,59 грн. пені.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.05.2015 (суддя Зайцев Ю.О.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 (колегія суддів у складі: Шевченко В.В. - головуючий, Головей В.М. і Ярош А.І.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України (з додатковими поясненнями до неї) Порт просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій та прийняти нове рішення, яким: "поновити Державному підприємству "Миколаївський морський торговельний порт" строк на право звернення до суду з позовом, як такий, що пропущено з поважних причин"; позов задовольнити; покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору. Скаргу мотивовано порушенням попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, а саме пункту 2 частини першої статті 263, статті 264, частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини третьої статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Суди попередніх інстанцій у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

22.07.2005 Портом (замовник) та Підприємством (підрядник) укладено договір № 21СП-116/220705 на проведення днопоглиблювальних робіт по реконструкції підхідного каналу ДП "ДБМТП" (далі - Договір), за умовами якого відповідач зобов'язався виконати днопоглиблювальні роботи на підхідному каналі ДП "ДБМТП", а позивач зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи у відповідності з проектною документацією, виданим позивачем технічним завданням та згідно з умовами договору.

Згідно з пунктом 5.1 Договору для підготовки до виконання днопоглиблювальних робіт за договором замовник до початку виконання робіт перераховує на розрахунковий рахунок підрядчика 250 000 грн., які зараховуються як оплата підряднику за виконання днопоглиблювальних робіт.

Відповідно до пункту 5.4 Договору остаточний розрахунок за виконані роботи по останньому акту повинен бути виконаний не пізніше 5-ти днів з моменту виставлення рахунку.

З метою забезпечення своєчасного виконання днопоглиблювальних робіт по реконструкції підхідного каналу державне підприємство "Дніпро-Бузький морський торговельний порт" (далі - ДП "Дніпро-Бузький МТП") виступило поручителем відповідно до низки тристоронніх договорів поруки.

08.08.2005 ДП "Дніпро-Бузький МТП", Підприємством та приватним підприємством (далі - ПП) "МТН" укладено договір поруки № 080805/4 на забезпечення виконання зобов'язань за договором постачання паливно-мастильних матеріалів від 19.10.1998 № МП-10-98, укладеним ПП "МТН" та відповідачем (далі - Договір поруки).

Відповідно до пункту 1.2 Договору поруки ДП "Дніпро-Бузький МТП" зобов'язалося відповідати перед ПП "МТН" за виконання зобов'язань Підприємством за договором постачання у разі невиконання або неналежного виконання Підприємством цих зобов'язань.

За положеннями пункту 1.3 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором лише в обсязі зобов'язань управління по оплаті ПММ, які використані виключно для проведення днопоглиблювальних робіт за Договором.

Згідно з пунктом 2.1 Договору поруки (в редакції додаткової угоди від 16.09.2005) передбачені договором зобов'язання ДП "Дніпро-Бузький МТП" перед ПП "МТН" обмежуються сплатою суми основного боргу в розмірі не більше 2 250 000 грн.

На підставі Договору поруки ПП "МТН" поставило відповідачу за заявками останнього дизельне паливо та мастильні матеріали на суму 2 241 178,76 грн., які отримані відповідачем без будь-яких зауважень щодо якості, вартості та кількості отриманого товару, та цей факт не заперечується останнім.

Відповідач за поставлене дизельне паливо та мастильні матеріали не розрахувався, у зв'язку з чим на виконання взятих на себе зобов'язань ДП "Дніпро-Бузький МТП" оплатило дизельне паливо та мастильні матеріали, які отримані Підприємством від ПП "МТН", у сумі 2 241 178,76 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

Відповідно до пункту 3.9 Договору поруки до ДП "Дніпро-Бузький МТП", яке виконало зобов'язання Підприємства, перейшли права ПП "МТП" вимагати від відповідача оплати 2 241 178,76 грн. за отримані останнім дизельне паливо та мастильні матеріали.

Дана заборгованість погашена частково, в сумі 1 916 425, 31 грн., шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог Підприємства за виконані роботи за Договором, що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків від 07.02.2006.

Таким чином, заборгованість Підприємства за отримані від ПП "МТН" дизельне паливо та мастильні матеріали становить 324 753, 45 грн.

Згідно з пунктом 1 наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 01.08.2008 № 972 ДП "Дніпро-Бузький МТП" 17.02.2009 реорганізовано шляхом його приєднання до Порту.

Відповідно до пункту 2 цього наказу та статуту позивача, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 01.03.2009 № 264, встановлено, що Порт є правонаступником всіх прав та обов'язків ДП "Дніпро-Бузький МТП".

Згідно з пунктом 5.1 Договору поруки за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань сторона, яка прострочила, сплачує стороні - одержувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача про стягнення 324 753,45 грн. основного боргу та 30 284,59 грн. пені.

Перебіг позовної давності за зобов'язаннями відповідача оплатити отримане паливо та мастильні матеріали вартістю 324 753,45 грн. розпочався з 01.01.2006.

Відповідач 07.02.2006 підписав акт звірки взаємних розрахунків, в якому визнав свій борг перед позивачем у сумі 324 753,45 грн., тому з цієї дати відбулося переривання позовної давності та її перебіг почався заново; граничним строком звернення позивача до суду за захистом своїх прав є 07.02.2009.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 23.03.2015, тобто з пропуском 3-річної позовної давності.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.01.2008 порушено провадження у справі № 2/6-08-285 про банкрутство відповідача і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

04.08.2009 у газеті "Урядовий кур'єр" № 139 (4045) опубліковано оголошення про порушення провадження у справі № 2/6-08-285 про банкрутство відповідача.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.06.2010 зі справи № 2/6-08-285 Порт визнано кредитором Підприємства з грошовими вимогами до боржника у сумі 429 372, 94 грн., до якої і увійшла сума основного боргу в розмірі 324 753, 45 грн. за Договором поруки.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.11.2014 провадження у справі про банкрутство Підприємства припинено та припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач, починаючи з 07.02.2006 і до моменту опублікування оголошення про порушення провадження у справі № 2/6-08-285 про банкрутство відповідача 04.08.2009 у газеті "Урядовий кур'єр" № 139 (4045) до суду з вимогами щодо стягнення з відповідача на свою користь 324 753,45 грн. боргу не звертався, а тому 3-річна позовна давність за цими вимогами сплинула 07.02.2009, внаслідок чого ця позовна давність не зупинялася та не переривалася в процесі розгляду справи про банкрутство № 2/6-08-285.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода скаржника з відмовою у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності.

Відповідно до приписів ЦК України:

- позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256);

- загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257);

- перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261);

- перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264);

- позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267);

- сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267).

Попередні судові інстанції з огляду на зазначені законодавчі приписи та з'ясувавши, що: перебіг позовної давності за зобов'язаннями відповідача оплатити отримане паливо та мастильні матеріали розпочався з 01.01.2006; 07.02.2006 з підписанням акта звірки взаємних розрахунків відбулося переривання позовної давності; граничним строком звернення позивача до суду за захистом своїх прав є 07.02.2009; починаючи з 07.02.2006 і до моменту опублікування оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство відповідача 04.08.2009 у газеті "Урядовий кур'єр" позивач до суду з вимогами щодо стягнення з відповідача боргу не звертався; на момент подачі позивачем 01.09.2009 заяви про визнання його кредитором у справі про банкрутство відповідача позовна давність вже сплинула, - дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України.

Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Посилання скаржника на те, що "мораторій на задоволення вимог кредиторів у справі № 21-2/6-08-285 діяв з 23.08.2008 року і по 29.12.2014 року (до моменту набрання законної сили ухвали суду від 18.11.2014 року про припинення провадження у справі про банкрутство) і в цей час перебіг позовної давності було зупинено" вже належним чином спростоване попередніми судовими інстанціями з посиланням на відповідні законодавчі приписи та обставини справи.

Можливість "поновлення" позовної давності, пропущеної хоча б і "з поважних причин", законом не передбачена. Не йдеться про таке "поновлення" і в статті 267 ЦК України, в тому числі в частині п'ятій цієї статті. Загалом чинне законодавство України визначає можливість поновлення (відновлення) лише строків процесуальних, тоді як позовна давність є інститутом права матеріального.

Всупереч думці скаржника, зазначені в його листі до Вищого господарського суду України від 23.10.2015 № 09/1153 "п'ять аналогічних справ" не є "абсолютно аналогічними" даній справі, оскільки відрізняються від неї за доказовою базою і фактичними обставинами (в тому числі і в частині застосування позовної давності).

Водночас перевірка доводів скаржника, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та здійсненням оцінки доказів у ній перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, визначеними частиною другою статті 1117 ГПК України, за якою названа судова інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Визначених процесуальних законодавством підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1117,1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 25.05.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 зі справи № 916/1263/15-г залишити без змін, а касаційну скаргу державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Васищак

Суддя В. Палій