ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2014 року Справа № 5011-7/1603-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Шевчук С.Р., Акулової Н.В. (доповідач), Владимиренко С.В.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Олімп"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.03.2013 рокута на рішеннягосподарського суду міста Києва від 26.04.2012 рокуу справі№ 5011-7/1603-2012 господарського суду міста Києваза позовом Закритого акціонерного товариства "АТЕК"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Олімп"провизнання недійсними додаткових угод до договору оренди

За участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Смулянський О.В. (дов.№01-7/А від 27.02.2012 року);

вільний слухач: Смулянський Д.О. (паспорт СО622814 від 26.07.2001 року);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 26 квітня 2012 року по справі №5011-7/1603-2012 (суддя: Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 березня 2013 року (судді: Дідиченко М.А., Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.), позов задоволено; визнано недійсними додаткові угоди: № 2 і № 3 від 25 березня 2002 року, № 4 від 25 квітня 2002 року до договору оренди майна № 1 від 25 жовтня 2001 року укладені між ЗАТ "АТЕК" і ТОВ "СК "ОЛІМП".

Прийняті судові акти мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Олімп" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати повністю постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2013 року та рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2012 року у справі №5011-7/1603-2012 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

В касаційній скарзі скаржник посилався на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.07.2014 року по справі №5011-7/1603-2012 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Олімп" залишено без задоволення; постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2013 року у справі № 5011-7/1603-2012 залишено без змін.

Постановою Верховного суду України від 18.11.2014 року у цій справі заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "ОЛІМП" задоволено частково; постанову Вищого господарського суду України від 9 липня 2014 року у справі № 5011-7/1603-2012 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "ОЛІМП" до суду надійшли пояснення до касаційної скарги, в яких просять скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2012 року у справі №5011-7/1603-2012 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

У судовому засіданні, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "ОЛІМП" підтримав вимоги касаційної скарги, просив її задовольнити.

Від Закритого акціонерного товариства "АТЕК" до суду надійшло клопотання про перенесення розгляду справи. Представник товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "ОЛІМП", у судовому засіданні, заперечував проти зазначеного клопотання. Судом дане клопотання розглянуто та залишено без задоволення, оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 08.12.2014 року явка сторін не визнавалася обов'язковою. Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Заслухавши представника відповідача, який з'явився в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, врахувавши висновки Верховного суду України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.10.2001 року між закритим акціонерним товариством "АТЕК" та товариством з обмеженою відповідальністю"Спортивний клуб "Олімп" було укладено договір оренди майна № 1, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар взяв в тимчасове володіння та користування цілісний майновий комплекс, а саме: приміщення, споруди та майно спортивного комплексу закритого акціонерного товариства "АТЕК", розташованого у м. Києві по вул. Чистяківська, 20. Площа земельної ділянки спортивного комплексу біля 3,5 га.

Згідно п. 3.1, 3.2 договору зазначене у п. 1.1 даного договору майно повинно бути передане орендодавцем та прийняте орендарем за актом приймання-передачі протягом 10 днів з моменту підписання даного договору.

Пунктом 3.4 договору визначено, що об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі об'єкта двома сторонами.

Відповідно до п. 4.1 договору термін оренди складає 10 років з моменту прийняття об'єкту за актом приймання-передачі.

Згідно п. 5.1 договору орендар сплачує щомісячно орендодавцю орендну плату, розмір якої визначається у додатковій угоді, яка після прийняття та підпису сторонами стає невід'ємною частиною даного договору.

Додатковою угодою № 1 від 25.10.2001 року до договору оренди майна № 1 від 25.10.2001 року сторони визначили, що розмір орендної плати складав 5 000,00 грн. за місяць та строк дії даної угоди до 25.10.2002 року.

За актом прийому-передачі від 01.11.2001 року орендодавець передав, а орендар прийняв основні засоби - майно, споруди та приміщення стадіону закритого акціонерного товариства "АТЕК", розташованого у м. Києві по вул. Чистяківська, 20.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 25.03.2002 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до договору оренди майна № 1 від 25.10.2001 року, якою було викладено та доповнено пукти договору в іншій редакції, зокрема: згідно п. 4.1 договору термін оренди складає 50 років; відповідно до п. 4.2 договору закріпив продовження договору на той самий строк у разі відсутності заяви орендаря про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору; згідно п. 8.2.9 договору орендарю дозволяється здійснювати нове будівництво на об'єкті оренди, реконструкцію та поліпшення орендованого майна, благоустрій території об'єкту оренди на свій розсуд та за свої кошти відповідно до п. 12.3 додаткової угоди; доповнено п. 8.1.5 договору оренди, згідно якого орендодавець зобов'язаний провадити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найм майна; відповідно до п. 10.1 договору оренди одностороння відмова від договору оренди не допускається.

25.03.2002 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 3 до договору оренди майна № 1 від 25.10.2001 року, якою було викладено п. 5.1 договору оренди в наступній редакції: "розмір орендної плати за об'єкт оренди складає 5 000,00 грн. у місяць, у тому числі ПДВ".

25.04.2002 року між закритим акціонерним товариством "АТЕК" та товариством з обмеженою відповідальністю"Спортивний клуб "Олімп" було укладено додаткову угоду № 4, якою сторони виклали пункти договору оренди майна № 1 від 25.10.2001 року в наступній редакції: "пункт 1.1 найменування: цілісний майновий комплекс, а саме: приміщення, споруди та майно стадіону закритого акціонерного товариства "АТЕК", розташованого у м. Києві, вул. Чистяківська, 20. Площа земельної ділянки стадіону закритого акціонерного товариства "АТЕК" біля 3,5 га.; пункт 1.3: орендодавець гарантує, що володіє усіма правами і повноваженнями на передачу в оренду орендареві стадіону закритого акціонерного товариства "АТЕК" зі всіма спорудами та майном, розташованого у м. Києві по вул. Чистяківська, 20; пункт 2.1: мета оренди - використання приміщень, споруд та майна стадіону закритого акціонерного товариства "АТЕК" за його цільовим призначенням".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що додаткові угоди № 2, 3 від 25.03.2002 року та № 4 від 25.04.2002 року до договору оренди майна № 1 від 25.10.2001 року укладено з боку закритого акціонерного товариства "АТЕК" директором управління справами Єрмаковим В.І.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що позивач вважав, що додаткові угоди № 2, №, 3, № 4 до договору оренди майна № 1 від 25 жовтня 2001 року від імені ЗАТ "АТЕК" Єрмаков В.І. підписав без належних на те повноважень.

Суди попередніх інстанцій при розгляді заяви відповідача про застосування строків позовної давності, дійшли висновку, що перебіг позовної давності перервався і почав обчислюватися з 01.09.2011, а тому суди відмовили у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності. Тобто, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що до заявлених позивачем вимог про визнання додаткових угод недійсними правила позовної давності не застосовуються.

Верховний суд України у своїй постанові від 18.11.2014 року зазначив наступне.

Оспорювані додаткові угоди № 2, № 3, № 4 до договору, укладено між ЗАТ "АТЕК" та TOB "СК "ОЛІМП" 25 березня 2002 року та 25 квітня 2002 року, тобто до 1 січня 2004 року - дня набрання чинності ЦК України.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української PCP (далі - ЦК УРСР), що діяв до 1 січня 2004 року, позовна давність - це строк, у межах якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про його захист.

Позовні вимоги про визнання угод недійсними не належали до вимог, на які відповідно до статті 83 ЦК УРСР не поширювалася позовна давність.

Тому до позовів про визнання угод недійсними застосовувався загальний строк позовної давності - три роки (стаття 71 ЦК УРСР).

Згідно зі статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Аналогічні положення містяться і у статтях 256, 257, 268 ЦК України.

Частинами 4, 5 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права (ЦК УРСР чи ЦК України), і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 76 ЦК УРСР або статті 261 ЦК України.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на викладене до позовних вимог про визнання угод недійсними застосовуються правила про позовну давність. При цьому правила про позовну давність, встановлені ЦК України, будуть застосовуватися за умови, що право на пред'явлення такого позову виникло лише після 1 січня 2004 року.

Виходячи з повноважень суду касаційної інстанції встановлених статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду; правильно застосувати норми права, які регулюють спірні відносини, вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Олімп" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2012 року у справі №5011-7/1603-2012 скасувати.

3. Справу №5011-7/1603-2012 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

Судді: Н.В. Акулова

С.В. Владимиренко