ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року Справа № 908/4246/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішення та постановуГосподарського суду Запорізької області від 03.09.2015 Донецького апеляційного господарського суду від 24.11.2015у справі№ 908/4246/15Господарського судуЗапорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат"Запоріжсталь"простягнення заборгованості 1010198,84 грн

за участю представників:

позивача: Данилевський О.М., дов. від 18.04.2014;

відповідача: Прокопенко М.О., дов. від 04.01.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.09.2015 у справі №908/4246/15 (суддя - Давиденко І.В.) позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 117442,47 грн пені, 27102,00 грн 3% річних. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.11.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Дучал Н.М., судді - Склярук О.І., Ушенко Л.В.) рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2015 у справі №908/4246/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій в частині зменшення розміру пені, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови в стягненні пені в сумі 117442,47 грн та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині судові рішення попередніх інстанцій позивач просить залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Продавець) та відповідачем (Покупець) 26.12.2013 укладений договір купівлі-продажу природного газу № 160/14-ПР, за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Відповідно до п. 3.3 договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця.

Ціна на газ обумовлена сторонами в розділі 5 договору з врахуванням додаткових угод від 17.01.2014 № 1, від 15.04.2014 № 5, від 15.05.2014 № 6, від 19.06.2014 № 7, від 01.09.2014 № 8, від 28.11.2014 № 10, від 24.12.2014 № 11.

Пунктом 6.1 договору визначено, що оплата за природний газ з урахуванням вартості транспортування територією України проводиться Покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку:

- оплата в розмірі 30 % від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу;

- оплата в розмірі 35 % від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки;

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1 договору, Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем п. 6.1 умов договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу (п.7.2 договору).

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років (п. 9.3 договору).

Суди встановили, що позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 442688670,50 грн, однак, за газ, отриманий у грудні 2014 року платіж здійснено з порушенням строку, визначеного п.6.1 договору, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, ГК України та здійснивши перевірку правильності нарахування позивачем 3% річних дійшов висновку, що розрахунковим періодом для обчислення є період з 15.01.2015 по 28.01.2015 та взявши до уваги матеріали справи задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 3% річних на суму 27102,00 грн. Що стосується інфляційних втрат, то суди, зважаючи на період, заявлений позивачем до нарахування (за січень 2015 року по зобов'язанням грудня 2014 року), врахувавши вимоги законодавства України відмовив в задоволенні позову в цій частині.

Суди попередніх інстанцій, розглянувши позовну вимогу про стягнення з відповідача пені, перевіривши період її нарахування позивачем, мотивовано визначили, що правильним є розрахунковий період для обчислення з 15.01.2015 по 27.01.2015.

Разом з тим, відповідачем, у відповідності до ст. 83 ГПК України, в суді першої інстанції заявлено клопотання про зменшення розміру стягуваної пені до 1000,00 грн, але місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання та зменшення пені з 234884,94 грн (сума визначена судом з урахуванням встановлення періоду до стягнення) на 50% - до 117442,47 грн.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Частиною 3 ст. 551 ЦК України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ст. 233 ГК України).

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій (ч. 1 ст. 233 ГК України). Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 03.12.2013 у справі № 908/43/13-г).

Виходячи з системного аналізу норм ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України та п.3 ст.83, ст. 101 ГПК України, повноваження на зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) мають суди першої та апеляційної інстанцій, які наділені правом на встановлення таких обставин, як ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні (тяжкий фінансовий стан боржника тощо), інші інтереси сторін, що мають істотне значення, а також відсутність завдання збитків іншим учасникам господарських відносин у разі порушення зобов'язання і якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків кредитора (є надмірним). Наявність зазначених обставин може бути достатньою підставою для зменшення розміру неустойки за рішенням суду.

Отже, чинне законодавство не обмежує право господарського суду на зменшення неустойки певним вичерпним колом обставин.

Беручи до уваги обставини справи, Вищий господарський суд України вважає, що ухвалюючи рішення у справі про зменшення розміру належної до сплати пені, використовуючи надане суду право п. 3 ст. 83 ГПК України, суд обґрунтовано визнав даний випадок винятковим та правильно застосував до спірних правовідносин норми ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України. Суд касаційної інстанцій вважає, що таке зменшення, з огляду на нарахування, крім пені, також й 3% річних, а також зважаючи на те, що в матеріалах справи, відсутні докази, які б підтверджували наявність у позивача збитків саме у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання зобов'язання за договором, є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін, а не лише відповідача, як помилково вважає позивач.

Колегія суддів вважає передчасними посилання скаржника в касаційній скарзі на правову позицію, викладену в постановах Вищого господарського суду України від 29.05.2014 у справі №921/186/13-г, від 08.05.2014 у справі №921/185/13-г, від 03.06.2014 у справі №17/5014/2629/2012, від 15.08.2013 у справі №921/186/13-г, від 25.07.2013 у справі №904/1610/13-г, від 06.06.2013 у справі №5023/4891/12, від 25.04.2013 у справі №5023/5210/12, від 11.04.2013 у справі № 5023/5038/12, від 14.03.2013 у справі №5010/1076/2012-2/56, від 13.12.2012 у справі № 10/5026/1270/2012, оскільки зазначеними постановами згадані справи в частині зменшення розміру пені були направлені на новий розгляд до судів першої інстанції.

При цьому, позивачем помилково не враховано, що прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому вищезазначені постанови не можуть бути прийняті колегією до уваги при розгляді даної справи.

Інші доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі, зводяться до посилань на неналежну оцінку судами доказів по справі, проте, згідно імперативних приписів ст 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правомірність результатів розгляду решти позовних вимог не є предметом даного касаційного оскарження, в зв'язку з чим, законність та обґрунтованість судових рішень в цій частині касаційною інстанцією не перевіряється, виходячи з меж перегляду справи в порядку касації.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій у даній справі відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.11.2015 у справі № 908/4246/15 - без змін.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР