ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року Справа № 904/5710/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Алєєвої І.В.- головуючого, Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б.,за участю представників:позивача відповідачаЄгоров В.С. (дов. від 13.05.2014 р. №14-137) не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.10.2015 р.у справі № 904/5710/15 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" простягнення заборгованості за договором № 107/14-ПР купівлі-продажу природного газу від 18.12.2013 у загальному розмірі 62 455 428 грн. 25 коп.

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" про стягнення 42 771 482, 72 грн. - основного боргу, 10 996 424, 11 грн. - інфляційних втрат, 870 702, 87 грн. - 3% річних, 4 822 814, 76 грн. - пені та 2 994003, 79 грн. - 7% штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Публічним акціонерним товариством "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" умов договору купівлі-продажу природного газу від 18.12.2013 р. №107/14.

Публічним акціонерним товариством "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" було заявлено клопотання про зменшення на 50% розміру пені до 2 411 407, 38 грн. та 7% штрафу до 1 497 001, 89 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2015 р. у даній справі (суддя Фещенко Ю.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.10.2015 р. (головуючий суддя Джихур О.В., судді Виноградник О.М., Лисенко О.М.), позовні вимоги задовольнити частково: стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 42 771 482, 72 грн. - основного боргу, 10 996 424, 11 грн. - інфляційних втрат, 870 702, 87 грн. - 3% річних, 3 375 970,33 грн. - пені, 2 095 802,65 грн. - штрафу, 73 080,00 грн. - витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.10.2015 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2015 р. скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 1 446 844, 43 грн. та 7% штрафу у сумі 898 201, 14 грн., та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача пеню у сумі 1 446 844, 43 грн. та 7% штрафу у сумі 898 201, 14 грн., посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.12.2015 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" обґрунтовує свою позицію щодо даної справи та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні 13.01.2016 р. представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 18.12.2013 р. між Публічним акціонерним товариством Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Публічним акціонерним товариством "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" було укладено договір купівлі-продажу природного газу №107/14-ПР.

Відповідно до умов п.п.1.1., 1.2. договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що продавець передає покупцю в період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 13696 тисяч куб.м. в тому числі по місяцях кварталів, згідно графіку передбаченого договором.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця.

У відповідності до пункту 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

У пункті 3.4. договору сторони узгодили, що не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8 числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставною для остаточного розрахунку між сторонами.

З огляду на матеріали справи, на виконання умов договору позивачем у період з січня по березень 2014 року та з жовтня по грудень 2013 року було поставлено відповідачу природний газ в обсязі 14 194, 621 тис. куб.м. на загальну суму 77 079 723, 35 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, підписаними представниками сторін та скріпленими печатками.

Пунктом 5.2 договору (з послідуючими змінами) встановлена ціна до 1000 куб. м. природного газу в розмірі 6 38,70 грн.

Згідно з пунктом 6.1. договору оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку:

- оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж 5 банківських днів до початку місяця поставки газу;

- оплата в розмірі 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У розділі 11 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" посилалось на те, що Публічне акціонерне товариство "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" порушило умови договору та за поставлений природний газ не розрахувалось, внаслідок чого виникла заборгованість.

Приймаючи рішення у даній справі суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Приписами ст. 174 Господарського кодексу України передбачено, що договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Так, стаття 525 Цивільного кодексу України визначає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі - продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пред'явлено до стягнення 42 771 482, 72 грн. - основного боргу за поставлений природний газ за період жовтень - грудень 2014 р., 10 996 424, 11 грн. - інфляційних втрат за період з червня - лютий 2015 р., 870 702, 87 грн. - 3% річних за період з 17.06.2014 р. по 16.03.2015 р., 4 822 814, 76 грн. - пені за період з 17.06.2014 р. по 16.03.2015 р. та 2 994003, 79 грн. - 7% штрафу.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо стягнення з Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" основного боргу у розмірі 42 771 482, 72 грн., інфляційних втрат у розмірі 10 996 424, 11 грн. та 3% річних у розмірі 870 702, 87 грн.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 4 822 814, 76 грн. грн. та 7% штрафу у розмірі 2 994003, 79 грн. суди попередніх інстанцій правомірно зазначили про наступне.

Так, приписами ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до ст.549 названого Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В пункті 7.2. договору сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов договорі він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікованої облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф 7% від суми простроченого платежу.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання з 17 червня 2014 року по 16 березня 2015 року в сумі 4 822 814,76 грн. та штраф 7% в сумі 2 994 003, 79 грн.

В той же час, Публічним акціонерним товариством "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" до місцевого господарського суду було заявлено клопотання про зменшення розміру пені та штрафу на 50%.

Задовольняючи частково вищевикладене клопотання Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль", суди попередніх інстанцій враховували наступні обставини.

Так, ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Пункт 3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України надає суду право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Оцінивши доводи відповідача щодо підстав для зменшення розміру неустойки, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове їх задоволення адже, відповідачем належними та допустимими доказами доведено, що підприємство знаходиться в скрутному матеріальному становищі, відноситься до підприємства паливно -енергетичного комплексу, а також те, що згідно рішення виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради №360 від 13 червня 2007 року Публічне акціонерне товариство "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" зобов'язано передати функції з реалізації теплової енергії для опалення та горячого водопостачання правобережної частини міста до Комунального підприємства ДМР "Дніпродзержинськтепломережа", яка в свою чергу не розраховується за поставлену теплову енергію.

Судами попередніх інстанцій правомірно враховано і ті обставини, що Публічне акціонерне товариство "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" є стратегічно -важливим об'єктом для міста, адже виробляє теплову енергію для потреб населення, а також підприємств, установ і організацій правобережної частини міста і включено до реєстру підприємств паливно -енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості згідно Закону України №2711-IV від 22 червня 2005 року "Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно -енергетичного комплексу", що підтверджується випискою з реєстра ППЕК від 26 листопада 2014 року, станом на липень 2015 року за Публічним акціонерним товариством "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" обліковується дебіторська заборгованість в розмірі 577 080,08 тис. грн., з яких сума заборгованості Комунального підприємства "Дніпродзержинськ -тепломережа" перед Публічним акціонерним товариством "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" становить 354 939 тис. грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення пені та штрафу на 30%.

Стосовно доводів, які викладені Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в своїй касаційній скарзі, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

В касаційній скарзі скаржник фактично просить надати нову оцінку доказам у справі, які на його думку неправильно були оцінені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

З цього приводу колегія суддів вказує, що відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів, відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є таким, що тягнуть за собою скасування оскаржуваних рішень.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.10.2015 р. у справі № 904/5710/15 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий суддя І. Алєєва

Судді: М. Данилова

Т. Данилова