ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 року Справа № 904/9308/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіги О.М.перевіривши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НЗ-інвест"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.04.2014у справігосподарського суду Дніпропетровської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НЗ-інвест"до1) Дніпропетровської міської ради 2)товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест"провизнання договору оренди земельної ділянки від 29.12.2003 припиненим та зобов'язання зареєструвати припинення договору оренди земельної ділянки від 29.12.2003в судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:Педорич С.І. - дов. №б/н від 26.09.2013;від відповідача 1:не з'явились;від відповідача 2:не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 11.02.2014 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Назаренко Н.Г.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою від 01.04.2014 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (судді: Кощеєв І.М. - головуючий, Бахмат Р.М., Євстигнеєв О.С.) рішення від 11.02.2014 господарського суду Дніпропетровської області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права та не доведено підстав для визнання припиненим договору оренди земельної ділянки від 29.12.2003.

Не погоджуючись з судовими рішеннями товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НЗ-інвест" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на невідповідність висновків викладених в оскаржуваних судових рішеннях обставинам справи, що призвело до порушення господарськими судами норм матеріального права, а саме ч.3 ст.7 та п.7 ч.1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі", п.п. "а" та "е" ч.1 ст.141, ч.2 ст.120 Земельного кодексу, ч.1 ст.377 Цивільного кодексу; ст.ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НЗ-інвест" у касаційній скарзі посилається на те, що вимога про визнання договору оренди земельної ділянки припиненим за своєю суттю є вимогою про припинення господарських правовідносин, тобто ці вимоги є тотожними. Припинення правовідношення, як спосіб захисту цивільних прав прямо передбачено п.7 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив ТОВ "АТБ-інвест", в якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. У відзиві відповідач 2 вказує, що ні Дніпропетровська міська рада, ні ТОВ "АТБ-інвест" не висували вимоги щодо розірвання укладеного договору оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. Позивач просить припинити правовідносини, які виникли на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачами, однак ТОВ "НЗ-інвест" не є учасником таких правовідносин та не є стороною договору оренди земельної ділянки від 29.12.2003.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що 29.12.2003 Дніпропетровська міська рада (орендодавець) та товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "АТБ-інвест" (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки площею 0,7010 га (кадастровий номер 1210100000:04:021:0028), розташованою за адресою: м. Дніпропетровськ, Індустріальний район, вул. Косіора, 1-А. Договір зареєстровано в реєстрі за №9790 та в ДП "Дніпропетровський міський центр ДЗК" за № 4652 від 09.01.2004.

За п. 2.1 договору оренди строк дії договору до 19.11.2018.

Господарськими судами також встановлено, що 17.08.2007 ТОВ з ІІ "НЗ-інвест" (покупець) уклало з фізичними особами ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (продавці) договір купівлі-продажу нерухомого майна, за яким придбало у власність споруди за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно п.1.1 договору купівлі-продажу, продавці продали кожен свою частку нерухомого майна: навіси літ. Г, г', Д, д', Є, І, К, Л, Я, кіоски Х, Ц, Ч, огорожа № 1-5 в будівлях та спорудах по АДРЕСА_1, а покупець купив вищевказане нерухоме майно та сплатив за нього обговорену суму.

Вищевказаний договір купівлі-продажу посвідчено 17.08.2007 приватним нотаріусом ОСОБА_11 та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за № 8096.

Відповідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.10.2007 право власності на споруди зареєстровано в Державному реєстрі правочинів 17.08.2007 за № 2290599.

22.07.2009 Дніпропетровська міська рада прийняла рішення №212/48, яким надала ТОВ з ІІ "НЗ-інвест" дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за фактичним розміщенням споруд ринку по АДРЕСА_1 за умови виконання вимог, викладених у п. "в" п.5 ст.151 Земельного Кодексу України.

Відповідно п."в" п. 5 ст. 151 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час винесення рішення) до заяви (клопотання) про вибір місця розташування земельних ділянок в тому числі, додається засвідчена нотаріально письмова згода землекористувача (землевласника) на вилучення (викуп) земельної ділянки (її частини) із зазначенням розмірів передбаченої для вилучення (викупу) земельної ділянки та умов її вилучення (викупу).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2011 у справі №6/5005/9671/2011, за позовом ТОВ "АТБ-інвест" про стягнення з ТОВ з ІІ "НЗ-інвест" відповідно до ст.1212 Цивільного Кодексу України коштів у розмірі 105 721, 88 грн., залишеним без змін постановою від 06.12.2011 Дніпропетровського апеляційного господарського суду та постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2012, у задоволені позовних вимог відмовлено з підстав їх недоведеності.

При розгляді вищевказаної справи господарськими судами встановлено відсутність землевпорядної документації у зв'язку з відмовою ТОВ "АТБ-інвест" погодити межі земельної ділянки.

За статтею 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В подальшому позивач листами від 16.09.2013 за № 295, від 16.10.2013 за № 330, намагаючись оформити право користування земельною ділянкою, звертався до відповідача 1 з клопотанням про розірвання договору оренди земельної ділянки та надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Дніпропетровська міська рада листом від 14.11.2013 за №7/22-2114 повернула позивачу вищевказані листи без опрацювання, мотивуючи свою відмову тим, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки унеможливлює наявність чинного договору оренди земельної ділянки, який діє до 2018 року.

Як встановлено господарськими судами, на земельній ділянці розташовано такі будівлі та споруди: А-1, Б, В, - магазини, П-1 - будівля зарядної, Н, Г, Д, г', д', Є, І, К, Л, М, Ж, З, 2,АГ,АД - навіси, Р - сміттєзбірник, С - туалет, АБ, Х, Ц, Ч - кіоски, Т, У, Ф - павільйони, 1-7 - огорожа, О - ТП. За договором купівлі-продажу позивачу передані лише навіси літ. Г, г', Д, д', Є, І, К, Л, Я, кіоски Х, Ц, Ч, огорожа № 1-5 в будівлях та спорудах по АДРЕСА_1. Тобто, на спірній земельній ділянці розташовані також будівлі та споруди, які належать ТОВ "АТБ-інвест".

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; а право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно ч.2 ст.126 Земельного кодексу України (в редакції на момент укладення договору оренди) право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Підстави примусового припинення договору оренди землі визначені ст.143 Земельного кодексу України, серед яких: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) не усунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Статтею 377 Цивільного кодексу України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (будівлю, споруду) переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника. Розмір та кадастровий номер земельної ділянки є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти.

Згідно ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції на момент придбання відповідних об'єктів позивачем) якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Статтею 141 Земельного кодексу України встановлено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

При цьому, вказана норма застосовується виключно у взаємозв'язку зі ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.

В матеріалах справи відсутні докази належності земельної ділянки попереднім власникам майна на праві власності, користування або того на яких умовах перебувала земельна ділянка у попередніх власників.

Якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я шляхом укладення договору оренди. Він за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування земельною ділянкою (п. 1 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно ч.ч.1 та 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Стаття 20 Господарського кодексу України передбачає відповідні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Вимога про визнання припиненим договору оренди земельної ділянки, тобто встановлення факту, як способу захисту прав на земельні ділянки, чинним законодавством не передбачена та не призводить до поновлення порушеного права, а відтак не може бути самостійним предметом позову у господарському суді.

Таким чином, господарські суди обґрунтовано дійшли висновку, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права та не доведено підстав для визнання припиненим договору оренди земельної ділянки від 29.12.2003, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ТОВ "АТБ-інвест" та неправильно обрано спосіб захисту порушеного права.

Відповідно ст.ст.111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що Дніпропетровським апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова суду відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для її скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 01.04.2014 Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі справи №904/9308/13 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга