ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2014 року Справа № 916/2414/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Т. Костенко Л. Рогач за участю представників:скаржникаГамар В.І. - довіреність від 25.12.2013 р.; Сажина С.М. - директор, протокол загальних зборів від 13.10.2005 р. прокуратурине з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)позивачаБондаренко І.О. - довіреність від 18.11.2013р.відповідачівСтаренкова О.П. - довіреність від 02.07.2013 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги 1) Заступника прокурора Одеської області; 2) Приватного підприємства "Ніка-2" на постановувід 17.12.2013 р. Одеського апеляційного господарського судуу справі№ 916/2414/13 господарського суду Одеської областіза позовомЗаступника Білгород - Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до 1) Білгород- Дністровської районної ради; 2) Фізичної особи - підприємця ОСОБА_9 провизнання незаконним та скасування рішення районної ради та визнання недійсним договору оренди землі Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.02.2014 р. у складі колегії суддів: Дроботової Т.Б. - головуючого, суддів: Волковицької Н.О., Рогач Л.І, касаційні скарги ПП "Ніка-2" та Заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 р. у даній справі прийняті до розгляду та призначені на 25.02.2014 р.

Розпорядженням заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України № 03-05/212 від 24.02.2014 р. у зв'язку із перебуванням судді Волковицької Н.О. у відпустці, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Дроботова Т.Б. (доповідач), судді: Костенко Т.Ф., Рогач Л.І., про що повідомлено присутніх у судовому засіданні представників сторін. Відводів складу суду не заявлено.

Ухвалами від 25.02.2014 р. та від 04.03.2014 р. розгляд касаційних скарг у даній справі відкладався із продовженням строку розгляду справи за клопотанням сторін.

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2013 р. до господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Заступника Білгород -Дністровського міжрайонного прокурора № 16-7450-13вих від 29.07.2013 р. в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Білгород- Дністровської районної ради та ФОП ОСОБА_9 про:

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,9872 га, яка розташована на землях Будацької коси, біля селища Затока, Білгород-Дністровського району Одеської області, для забудови та обслуговування бази відпочинку "Лідія", укладеного 07.11.2001 р. між Білгород-Дністровською районною радою Одеської області та ФОП ОСОБА_9;

- визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ "Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду приватному підприємцю ОСОБА_9 для забудови та обслуговування бази відпочинку "Лідія".

Позовні вимоги з посиланням на статті 11, 19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), статтю 48 Цивільного кодексу УРСР, норми Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обґрунтовані незаконністю оспорюваного рішення Білгород-Дністровської районної ради, яким ФОП ОСОБА_9 було передано в оренду земельну ділянку, повноваження щодо розпорядження якою належить Одеській обласній раді, що свідчить також і про незаконність договору оренди землі, укладеного між відповідачами.

Прокурор також посилаючись на приписи статті 267 Цивільного кодексу України просив поновити строк на подання позовної заяви вказуючи на те, що про порушення райрадою норм законодавства прокуратурі стало відомо лише 29.07.2013 р., за результатами перевірки отриманих документів та надання їм правової оцінки, що свідчить про поважність цих обставин для поновлення строку подачі позовної заяви.

У відзиві на позовну заяву Білгород - Дністровська районна рада просила відмовити у її задоволенні вказуючи на правомірність дій райради, у відповідності до статей 8, 11 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року), статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та норм Закону України "Про оренду землі".

Крім того, у додаткових запереченнях на позовну заяву райрада стосовно доводів прокурора про наявність підстав для поновлення строку на звернення до суду з позовною заявою вказувала на необхідність застосування наслідків пропуску строку позовної давності посилаючись на те, що чинним законодавством унормовано, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) у разі її спливу, разом з цим, за приписами статті 267 Цивільного кодексу України можливим є судовий захист порушеного права та інтересу у випадку визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Однак, як зазначав відповідач, у даному випадку оскаржуване рішення районної ради, відповідно до положень Регламенту Білгород - Дністровської районної ради, затвердженого рішенням райради № 23ХХІІІ від 30.07.1998 р., було направлено у визначені Регламентом строки до Одеської обласної ради і та Білгород - Дністровської міжрайонної прокуратури, що свідчить про безпідставність посилань прокурора на наявність підстав для поновлення строку подання позову до суду.

Крім того, на вимогу Білгород - Дністровської міжрайонної прокуратури супровідним листом від 09.09.2009 р. КП "Білгород - Дністровське БТІ" на адресу прокуратури було направлено інвентаризаційну справу на комплекс будівель та споруд бази відпочинку "Лідія", у складі якої знаходилась і копія договору оренди земельної ділянки, укладеного з ОСОБА_9 на підставі оспорюваного рішення райради.

26.09.2013 р. до господарського суду Одеської області надійшло клопотання Білгород - Дністровської районної ради, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог на підставі статей 256-268 Цивільного кодексу України у зв'язку зі спливом позовної давності (том 1 а.с. 45).

Одеська обласна рада подала до суду клопотання про припинення провадження у даній справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України вважаючи, що даний спір не підвідомчий господарським судам, виник внаслідок прийняття рішення райрадою як суб'єктом владних повноважень та підлягає розгляду в адміністративних судах.

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.11.2013 р. (суддя Петров В.С.) позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ "Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду приватному підприємцю ОСОБА_9 для забудови та обслуговування бази відпочинку "Лідія"; визнано недійсним договір оренди, укладений 07.11.2001 р. між Білгород-Дністровською районною радою Одеської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 щодо земельної ділянки площею 0,9872 га, яка розташована на землях Будацької коси біля селища Затока Білгород-Дністровського району Одеської області та надана для забудови і обслуговування бази відпочинку "Лідія".

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог, встановивши перевищення Білгород - Дністровською районною радою своїх повноважень при розпорядженні спірної земельної ділянки шляхом прийняття оскаржуваного рішення та укладення договору оренди землі від 07.11.2001 р. з ФОП ОСОБА_9

При цьому, суд першої інстанції щодо пропуску прокурором позовної давності посилався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 р. у справі № 6/17-4949-2011 стосовно того, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у особи необхідного обсягу дієздатності, дійшовши висновку, що оскільки прокуратура, яка звернулась до суду з цим позовом, сама по собі не могла знати про порушення права держави і узнала про це лише в 2013 році, строк пред'явлення позову пропущено прокуратурою з поважних причин.

За апеляційними скаргами Одеської обласної ради та ФОП ОСОБА_9 Одеський апеляційний господарський суд (судді: Величко Т.А., Бойко Л.І., Таран С.В.), переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 05.11.2013 р. в апеляційному порядку, постановою від 17.12.2013 р. скасував його, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Суд апеляційної інстанції визнав правомірним висновок місцевого суду стосовно того, що оскільки станом на 2001 р. спірна земельна ділянка була віднесена до земель рекреаційного призначення, то відповідно до норм чинного на той час земельного законодавства повноваження по розпорядження цією земельною ділянкою належали обласній Раді народних депутатів.

При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строків на внесення позовної заяви вказавши, що оскільки в даному випадку з позовом до суду звернувся прокурор, який не є позивачем, то позовна давність повинна обчислюватися від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор, що спростовує висновок господарського суду про поважність причин пропуску строків позовної давності саме прокурором, з огляду на підтвердження представником позивача -Одеської обласної ради про обізнаність щодо прийняття райрадою оспорюваного рішення.

Заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 р. у даній справі скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 05.11.2013 р. залишити без змін, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Прокурор вважає, що в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не було надано належної оцінки тому, що про оскаржуване рішення райради прокурор дізнався 29.07.2013 р. за результатами перевіркита надання правової оцінки отриманим документам, а висновок суду про направлення спірного рішення Одеській обласній раді є безпідставним, оскільки доказів на підтвердження цього матеріали справи не містять.

Крім того, на думку прокурора, апеляційним судом були неправильно застосовані статті 256, 261 Цивільного кодексу України відповідно до яких перебіг позовної давності щодо вимог про визнання провочинів недійсними обчислюється не з дня вчинення правочину, а з дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права, залишивши також поза увагою позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 20.08.2013 р. у справі № 6/17-4949-2011, рішення якого в силу приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень та для всіх судів України.

До Вищого господарського суду України в порядку статті 107 Господарського процесуального кодексу України також звернулось ПП "Ніка-2" з касаційною скаргою, в якій просить залучити підприємство до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 р. у даній справі, а рішення господарського суду Одеської області від 05.11.2013 р. залишити без змін.

ПП "Ніка - 2" зазначає, що підставою для подання позову у даній справі стало звернення підприємства до міжрайонної прокуратури та встановлених прокуратурою обставин, у зв'язку з чим ПП "Ніка - 2" до господарського суду було подано клопотання про залучення підприємства в якості третьої особи до участі у справі, яке було судом залишено без задоволення без врахування порушення прав та інтересів ПП "Ніка - 2" оскаржуваним рішенням райради від 07.09.2001 р. та договором оренди землі, укладеним 07.11.2001 р. між Білгород-Дністровською районною радою Одеської області та ФОП ОСОБА_9

Разом з цим, у касаційній скарзі скаржник зазначає, що після ознайомлення з рішенням суду першої інстанції підприємство вважає, що воно було винесено у відповідності до вимог чинного законодавства права та обов'язки ПП "Ніка - 2" не порушено, оскільки судовим рішенням було скасовано розпорядження та визнано недійсним договір оренди суміжної земельної ділянки, у зв'язку з чим рішення суд першої інстанції ПП "Ніка-2" не оскаржує.

В той же час, заявник касаційної скарги вважає, що при прийнятті Білгород- Дністровською райрадою протиправного рішення від 07.09.2001 р. були грубо порушені права суміжних землекористувачів та власників суміжних земельних ділянок, які є суміжними до бази відпочинку "Лідія" і оскаржуване рішення за сукупності певних обставин (перегляд генерального плану, внесення коректив з дотримання вимог правил та норм містобудування) може привести до необхідності перегляду місця розташування належно встановленого будівництва існуючих споруд бази відпочинку "Ніка-2", що приведе до порушення прав ПП "Ніка-2" та встановить додаткові зобов'язання.

Крім того, на підтвердження своїх доводів ПП "Ніка -2" посилається на рішення апеляційного суду Одеської області від 10.09.2013 р. у справі № 22-ц/785/7182/13, яким скасоване рішення суду першої інстанції про задоволення позову про визнання за ОСОБА_9 права власності на самочинно збудоване майно, в зв'язку з порушенням права ПП" Ніка-2", а також посилаючись на рішення господарського суду у справі № 916/1734/13.

При цьому, оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції заявник касаційної скарги зазначає, що внаслідок прийняття цієї постанови суттєво порушено право скаржника, а апеляційним судом самостійно, зі слів представника Одеської обласної ради було визначено, що облраді було відомо про прийняте рішення та договір.

У відзиві на касаційні скарга Одеська обласна рада просила відмовити у їх задоволенні, вказуючи на те, що судом апеляційної інстанції правомірно враховано відповідні положення Цивільного кодексу України та постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. стосовно того, що позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор, а обласна рада, яка є позивачем у справі не заперечувала той факт, що їй було відомо про прийняття Білгород - Дністровською районною радою оскаржуваного рішення.

В свою чергу, Одеська обласна рада зазначає, що касаційна скарга ПП "Ніка-2" не містить обґрунтувань чи посилань на норми матеріального права, які були порушені або неправильно застосовані апеляційним судом, як й не містить доводів яким чином судове рішення впливає чи порушує права заявника касаційної скарги. Крім того, судом першої інстанції клопотання ПП "Ніка-2" про залучення підприємства в якості третьої особи було розглянуто та відмовлено з огляду на його необґрунтованість.

ФОП ОСОБА_9 у відзиві на касаційну скаргу ПП "Ніка-2" просила відмовити у її задоволенні, вказуючи на недоведеність скаржником порушення його прав, оскільки зміст касаційної скарги зводиться до гіпотетичного порушення прав підприємства, яке може статися в майбутньому.

Крім того, на думку відповідача, безпідставним є неврахуванням судом апеляційної інстанції судової справи № 916/1734/13, оскільки відповідно до постанови Одеського апеляційного суду від 21.11.2013 р. у справі № 916/1734/13 встановлено, що оскаржуване ПП "Ніка - 2" в межах цієї справи рішення райради від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ було прийнято до створення ПП "Ніка - 2 ", яке зареєстроване 11.09.2001 р., тобто рішення райради від 07.09.2001 р. не може порушувати прав ПП "Ніка - 2". Посилання скаржника на судове рішення у справі № 22-ц/785/7182/13 також є безпідставними, оскільки спір у цій справі стосувався об'єктів нерухомого майна та не стосуються переданої ОСОБА_9 земельної ділянки та оскаржуваного рішення райради від 07.09.2001 р.

У відзиві на касаційну скаргу заступника прокурора області ФОП ОСОБА_9 також просила відмовити у її задоволенні, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 р. залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга заступника прокурора Одеської області підлягає задоволенню частково, а касаційне провадження, порушене за касаційною скаргою ПП "Ніка -2" підлягає припиненню з наступних підстав.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції були встановлені наступні обставини:

- відповідно до рішення Білгород-Дністровської районної ради від 17.03.2000 р. №219-ХХІІІ у зв'язку з необхідністю вибору та узгодження розміщення земельних ділянок для будівництва об'єктів, їх обслуговування було створено постійну діючу комісію по вибору земельних ділянок на землях запасу Білгород-Дністровської районної ради на Будацькій косі смт. Затока;

- рішенням Білгород-Дністровської районної ради від 19.05.2000 р. № 277-ХХІІІ "Про затвердження статуту земель Білгород-Дністровського району на Будацькій косі смт. Затока" віднесено землі Будацької коси Білгород-Дністровського району до земель рекреаційного призначення, затверджено 3 зони використання земель Будацької коси в прибрежно - захисній смузі Чорного моря: перша зона - без права будь-якої забудови; друга зона - земна зона з правом встановлення некапітальних або тимчасових об'єктів курортного чи торговельного призначення; третя зона - зона розташування закладів відпочинку та об'єктів курортної інфраструктури;

- рішенням Білгород-Дністровської районної ради № 417-ХХІІІ від 27.04.2001 р. "Про дачу згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду приватному підприємцю ОСОБА_9 для будівництва та обслуговування закладу відпочинку на Будацькій косі біля смт. Затока" надано згоду приватному підприємцю ОСОБА_9 на розробку проекту відведення земельної ділянки у землевпорядній організації пл. 1, 0 га, розташованої на землях запасу Білгород-Дністровської районної ради на Будацькій косі біля смт. Затока між базами відпочинку "Комунальник" та "Акерман", строком на 49 років для будівництва та обслуговування закладу відпочинку;

Судами під час розгляд справи встанволено, що рішенням Білгород-Дністровської районної ради від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ "Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду приватному підприємцю ОСОБА_9 для забудови та обслуговування бази відпочинку "Лідія" затверджений розроблений земельно-кадастровим бюро при Білгород-Дністровському районному відділі земельних ресурсів проект відведення земельної ділянки ПП ОСОБА_9 в тимчасове дострокове користування на умовах оренди строком на 49 років для будівництва та обслуговування закладу відпочинку на території Білгород-Дністровської районної ради, за якими встановлено площу земельної ділянки в розмірі 0,9872 га.

На виконання пункту 3 вказаного рішення Білгород-Дністровської районної ради від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ, 07.11.2001 р. між Білгород-Дністровською районною радою (орендодавець) та ПП ОСОБА_9 (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого районна рада надала ПП ОСОБА_9 в тимчасове дострокове користування на умовах оренди на 49 років земельну ділянку із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради загальною площею 0,9872 га, розташовану на землях Будацької коси біля селища Затока для забудови та обслуговування закладу відпочинку "Лідія", розташованої між базами відпочинку "Комунальник" і "Акерман" згідно з планом землекористування, який є невід'ємною частиною договору. В п. 1.1 договору зазначено, що земельна ділянка, що надається в оренду, відноситься до земель рекреаційного призначення і знаходиться у другій (з правом встановлення некапітальних або тимчасових об'єктів курортного чи торговельного призначення) і третій (дозволено розташування закладів відпочинку та об'єктів курортної інфраструктури) зоні використання, визначеної рішенням Білгород-Дністровської районної ради.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога заступника Білгород -Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ та визнання недійсним договору оренди земельної, укладеного 07.11.2001 р. між Білгород-Дністровською районною радою Одеської області та ФОП ОСОБА_9, з посиланням на статті 11, 19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), статтю 48 Цивільного кодексу УРСР, норми Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", з огляду на перевищення Білгород-Дністровською районною радою своїх повноважень при розпорядженні спірною земельною ділянкою, право на розпорядження якої належить до повноважень обласної ради.

Статтею 8 Земельного кодексу України (1990 р. в редакції, чинній на момент прийняття райрадою оскаржуваного рішення та укладення спірного договору) встановлено, що у тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, громадським об'єднанням і релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування - до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове - до п'ятдесяти років.

Компетенція районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин передбачена статте. 11 цього Кодексу, якою унормовано, що до відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 19 Земельного кодексу України (1990 р.) районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

Частиною 4 вказаної норми передбачено, що обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки: із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п'ятою цієї статті.

Здійснюючи судовий розгляд справи судом першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, було встановлено, що оскільки станом на 2001 р. спірна земельна ділянка була віднесена до земель рекреаційного призначення, то відповідно до норм чинного на той час законодавства, повноваження по розпорядження цією земельною ділянкою належали обласній Раді народних депутатів.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції скасовуючи судове рішення у даній справі та відмовляючи у задоволенні позовних вимог дійшов висновку про безпідставне відхилення судом клопотання відповідача про застосування позовної давності у розгляді заявлених позовних вимог, оскільки матеріали справи свідчать про наявність підстав для застосування позовної давності до позовних вимог, заявлених заступником Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора, при цьому вказавши, що відповідно до протоколу пленарного засідання 17 сесії Білгород-Дністровської районної ради 23 скликання, на якій 07.09.2001 р. було прийнято оспорюване рішення, участь у засіданні райради приймали депутати обласної ради, тобто Одеській обласній раді про оспорюване рішення було відомо, що не заперечувалось й представником облради в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки в даному випадку з позовом до суду звернувся прокурор, який не є позивачем, то позовна давність повинна обчислюватися від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор, що спростовує висновок господарського суду про поважність причин пропуску строків позовної давності саме прокурором та свідчить про відсутність підстав для поновлення строків на внесення позовної заяви до суду з тих підстав, що прокурору тільки в 2013 р. стало відомо про наявність такого рішення.

Проте, колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції передчасним та вважає за необхідне зазначити, що позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Визнання судом причини пропущення позовної давності поважними, здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Здійснюючи судовий розгляд справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що Одеська обласна рада, в інтересах якої заявлено заступником прокурора даний позов, про наявність оспорюваного рішення Білгород-Дністровської районної ради від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ та договору оренди землі від 07.11.2001 р., укладеного на його виконання, була повідомлена Білгород-Дністровською районною радою своєчасно у 2001 р., про що зазначалось представником позивача і під час розгляду справи.

При цьому, як було зазначено судом апеляційної інстанції порушень прав Обласної ради щодо розпорядження спірною земельною ділянкою позивач не вбачає, оскільки земельна ділянка була і залишається в державній власності, а оспорюваними актами передана в користування на правах оренди приватному підприємцю, за що отримується в доход бюджету орендна плата, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про звернення заступника міжрайонного прокурора з позовом до суду у вересні 2013 р. з пропуском строку позовної давності, а наведені прокурором обґрунтовані причини пропуску позовної давності для звернення з даним позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної ради суперечать матеріалам справи і спростовуються позицією позивача Одеської обласної ради, так і чинним законодавством.

Проте, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно зі статею 29 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Статтею 99 вказаного Кодексу встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Під час перегляду рішення місцевого господарського суду апеляційний господарський суд користується правами, наданими суду першої інстанції, які, в свою чергу, обмежуються особливостями розгляду справи в апеляційній інстанції, які випливають із меж перегляду справи відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 101 вказаного Кодексу у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Виходячи з приписів процесуального законодавства метою апеляційного суду є розгляд справи по суті повторно за наявними у справі та додатково поданими доказами.

В силу статті 105 Господарського процесуального кодексу України за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, у якій мають бути зазначені, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Проте, здійснюючи повторний розгляд справи судом апеляційної інстанції з посиланням на положення постанов пленумів Верховного Суду України та Вищого господарського суду України стосовно застосування позовної давності, не були взяті до уваги всі доводи та докази сторін у їх сукупності, а посилання суду на те, що позивачем - Одеською обласною радою не був підтриманий висновок суду першої інстанції щодо поважності причин пропуску прокурором строку на подання позовної заяви в інтересах держави, що як зазначив суд апеляційної інстанції стало підставою для прийняття місцевим судом незаконного рішення про задоволення позовних вимог, колегією суддів визнається передчасним та таким, що зроблений без врахування приписів законодавства, без з'ясування всіх необхідних для вирішення спору обставин та за відсутності у постанові апеляційного суду обгрунтованого спростування висновків суду першої інстанції, який виходив, у тому числі, і із правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.08.2013 р. у справі № 6/17-4949-2011.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, постанова Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 р. у даній справі підлягає скасуванню, з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, при здійсненні якого суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Стосовно касаційної скарги ПП "Ніка -2", колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за приписами статті 107 Господарського процесуального кодексу України, сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Згідно зі статтями 1119, 11110 цього Кодексу касаційна інстанція має право скасувати рішення у справі, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо господарський суд припустився такого порушення процесуальних норм як прийняття рішення, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

Зі змісту наведених вище норм випливає, що обов'язковою умовою задоволення касаційної скарги особи, яку не було залучено до участі у справі шляхом скасування рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення прийнятим рішенням прав та обов'язків такої особи.

Рішення, оскаржуване такою особою повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто в рішенні суду безпосередньо розглядається й вирішується спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення можна вважати таким, що прийнято про права та обов'язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо: в описовій чи мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов'язки цих осіб; у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі була вимога прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ "Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду приватному підприємцю ОСОБА_9 для забудови та обслуговування бази відпочинку "Лідія" та визнання недійсним укладеного між відповідачами у даній справі на його підставі договору оренди землі.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що звертаючись до суду касаційної інстанції, ПП "Ніка-2" вказує на оскаржуване у даній справі рішення районної ради за сукупності певних обставин може привести до необхідності перегляду місця розташування належно встановленого будівництва існуючих споруд бази відпочинку ПП "Ніка - 2" та встановить додаткові зобов'язання.

Проте, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ПП "Ніка-2" не доведено на підставі належних та допустимих доказів, обставин стосовно наявність правових підстав вважати, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки вказаної особи, виходячи з приписів чинного законодавства та матеріалів справи, про що також було зазначено і судом першої інстанції відмовляючи у задоволенні клопотання ПП "Ніка-2" про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (том 1 а.с. 75-77).

Крім того, рішенням господарського суду Одеської області від 22.10.2013 р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.11.2013 р. у справі № 916/1734/13, відмовлено у задоволенні позову ПП "Ніка -2" до Білгород - Дністровської районної ради, за участі третьої особи - ФОП ОСОБА_9 про визнання незаконним та скасування рішення Білгород - Дністровської районної ради від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ з посиланням на те, що вказане рішення райради жодним чином не порушувало права та інтереси ПП "Ніка-2".

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.07.2013 р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. та постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2014 р., відмовлено у задоволенні позовних вимог ПП "Ніка-2" до Білгород - Дністровської районної ради та ФОП ОСОБА_9 про визнання недійсним договору оренди землі від 07.11.2001 р. з огляду на встановлення обставин щодо недоведеності ПП "Ніка-2" наявності законного інтересу стосовно земельної ділянки, переданої за оскаржуваним підприємством договором.

Беручи до уваги викладене та підстави звернення ПП "Ніка-2" до суду касаційної інстанції в порядку статті 107 Господарського процесуального кодексу України, з огляду, зокрема, на встановлені іншими судовими рішеннями обставини, колегія суддів вважає за необхідне припинити касаційне провадження у справі, порушене за касаційною скаргою ПП "Ніка-2".

Керуючись статтями 43, 107, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 р. у справі № 916/2414/13 господарського суду Одеської області скасувати, справу направити на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Ніка-2", порушене ухвалою від 06.02.2014 р., припинити.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Т. Костенко

Л. Рогач