ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року Справа № 916/876/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. - головуючого,

Костенко Т. Ф.,

Сибіги О.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Фетіца"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 у справіГосподарського суду Одеської областіза позовомБілгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах держави в особі 1. Міністерства оборони України 2. Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини районудоТарутинської районної державної адміністрації Одеської областітреті особи1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіса" 2. Публічне акціонерне товариство "ІМЕНІ ЧАПАЄВА" 3. Фермерське господарство "Таврія-К" 4. Фермерське господарство "Колос-2006" 5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мазур-ЮГ" 6. Відкрите акціонерне товариство ім. Калініна 7. Приватне підприємство "Фетіца" 8. Приватне підприємство "Роман"провизнання недійсним розпорядженняв судовому засіданні взяли участь представники:

позивача-1: Барда С.Ю. (дов. від 16.01.14 № 220/42/д), Ольховець В.П. (дов. від 29.10.13 № 220/509/д),

позивача-2: не з'явились,

відповідача: не з'явились,

ПП "Фетица": Гончарук І.В. (дов. від 06.11.14),

ПАТ "Імені Чапаєва": Тиквенко В.А. (дов. від 05.09.14),

інші 3-ті особи: не з'явились,

Генпрокуратури: Корішко В.М. (посв. № 027484),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 30.07.2013 позов задоволено з огляду на відсутність у відповідача повноважень щодо розпорядження спірними земельними ділянками.

Постановою від 02.12.2013 Одеського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ПП "Фетіца" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Міністерство оборони України подало до Вищого господарського суду України відзиви на касаційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, які приймали оскаржувані судові рішення, постановою від 18.12.1945 № 2002/063 Ради народних комісарів УРСР "Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО" відведено на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі в межах згідно схеми, що додається. При цьому, Ізмаїльський облвиконком було зобов'язано після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу під артполігон 20000 га землі, встановити межі земельної ділянки, що відводиться в натурі.

Постановою від 12.02.1946 №53/9-ОП Ізмаїльського обласного виконавчого комітету та Бюро обкому КП(б)У "О порядке передачи в натуре земель Одесскому Военному Округу для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 года за №2002/063" затверджено перелік організаційних заходів, необхідних для здійснення в натурі передачі земель Одеському військовому округу та переселення в зв'язку з цим селянських господарств.

Рішенням №7 від 10.06.1946 звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету "Об утверждении акта областной комиссии по передаче земель под артилерийский полигон Одесскому Военному Округу" затверджено акт обласної комісії від 10.06.1946 про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу. До акту було додано схему фактичного відводу земель під артполігон та акти районних комісій встановлення меж в натурі.

05.05.2005 Тарутинською районною державною адміністрацією відповідно до статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 17, 141, 149, пунктів 3, 5, 12 розділу Х Земельного кодексу України, згідно з директивою Міністерства оборони України №115/1/01 від 29.01.2004р. та Наказом командувача військами Південного оперативного командування №67 від 16.02.2004р. "Про розформування військової частини А-1366" прийнято розпорядження №101/А-2005 "Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради", яким, з урахуванням пункту 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями", припинено право користування земельною ділянкою площею 23 253,17га, наданої в користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташованої на території Веселодолинської сільської ради, а також переведено вказану земельну ділянку в землі запасу Веселодолинської сільської ради.

Розпорядженням №398/А-2007 від 28.12.2007 Тарутинської райдержадміністрації Одеської області "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ "Тіса", ВАТ "ім.Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ "Калініна", ПП "Фетіца", ПП "Роман" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради" затверджено подані ТОВ "Тіса", ВАТ "ім.Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ "Калініна", ПП "Фетіца", ПП "Роман" проекти землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок із земель запасу Веселодолинської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також передано ТОВ "Тіса" земельну ділянку площею 750 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років; ВАТ "ім.Чапаєва" земельну ділянку площею 1800 га ріллі в довгострокову оренду строком на 5 років; ФГ "Таврія-К" земельну ділянку площею 450 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років; ФГ "Колос-2006" земельну ділянку площею 300га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років; ТОВ "Мазур-ЮГ" земельну ділянку площею 100га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років; ВАТ "Калініна" земельну ділянку площею 885 га ріллі в довгострокову оренду строком на 30 років; ПП "Фетіца" земельну ділянку площею 223 га ріллі в довгострокову оренду строком на 25 років; ПП "Роман" земельну ділянку площею 350 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років. Одночасно зобов'язано керівників ТОВ "Тіса", ВАТ "ім.Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ "Калініна", ПП "Фетіца", ПП "Роман" укласти договори оренди землі з районною державною адміністрацією.

Звертаючись з позовом у даній справі, Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України послався на те, що розпорядження Тарутинської райдержадміністрації №101/А-2005 "Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради" було предметом судового розгляду у адміністративній справі №2-а-3436/08/1570, за результатами розгляду якої постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012, яка набрала законної сили, було визнано протиправним та скасовано зазначене розпорядження та пункт 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".

Приймаючи судове рішення у даній справі, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992 року) не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946р., про які зазначалося вище по тексту даної постанови. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970 року, так і Земельний кодекс України 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005(справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наведена вище постанова в силу приписів частини четвертої статті 35 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційною для розгляду даної справи.

При цьому суди послались на те, що при прийнятті згаданої постанови апеляційний адміністративний суд виходив з того, що з огляду на статті ст. 116 Конституції України, ст.ст. 13, 77, 84 Земельного кодексу України, статей 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статей 3, 4, 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011р. №406/2011, п. 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997, незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування вищезазначеними землями залишається за Міністерством оборони України, а тому вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та за відповідними військовими формуваннями закріплені на праві постійного користування. Тому виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони. Також, судом зазначено, що всупереч частини 5 статті 116, статті 149 Земельного кодексу України рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, а згода Міністром оборони України на її вилучення не надавалася.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що згідно чинного законодавства землі оборони знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони, тоді як власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який ними розпоряджається, а відтак, приймаючи оскаржуване розпорядження, райдержадміністрація перевищила свої повноваження щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками із земель Тарутинського артполігону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів недостатньо вмотивованими, такими, що зроблено без дослідження усіх поданих сторонами доказів та обставин справи.

Підстави припинення користування земельними ділянками унормовані статтею 141 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми такими підставами є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати. Наведеною правовою нормою, в якості самостійної підстави для припинення права користування земельною ділянкою визначено припинення діяльності державних та комунальних підприємств установ та організацій. Припинення діяльності зазначених юридичних осіб, пов'язане з неможливістю подальшого здійснення ними своїх юридичних обов'язків та реалізації суб'єктивних прав. Припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ, організацій відбувається у разі їх ліквідації або реорганізації. В розумінні статті 141 Земельного кодексу України, припинення права користування земельною ділянкою не передбачає автоматичного переходу цього права до іншого суб'єкта господарювання.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" і стаття 125 ЗК України пов'язують виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права.

Згідно п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

В той же час, судами встановлено факт відсутності у Міністерства оборони в особі військової частини акта на право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Разом з тим, судами не дано належної оцінки, зокрема, наказу Командувача військами Південного оперативного командування від 16.02.2004 № 67 "Про розформування військової частини А-1366 Південного оперативного командування", наказу Командира військової частини А-1366 від 20.02.2004 № 15 "Про розформування військової частини А-1366 Південного оперативного командування", наказу командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування від 11.08.2004 № 401 "Про закріплення земельних ділянок за військовими радгоспами Південного оперативного командування в тимчасове користування на період 2004-2009 роки", акта прийому-передачі земель Тарутинського полігону від 26.08.2004 та листу Заступника командувача військ Південного ОК з будівництва та розквартирування військ від 12.04.2005 № 31/1/282.

До того ж, в матеріалах справи знаходиться копія розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.07.2006 № 390-р "Про передачу майнових комплексів військових містечок", яким було прийнято пропозицію Міноборони, погоджену з обласними, міськими, районними, селищними і сільськими радами та Арцизькою райдержадміністрацією Одеської області, щодо передачі з державної власності у власність (спільну власність) територіальних громад та до сфери управління Арцизької райдержадміністрації майнових комплексів військових містечок згідно з додатком, в якому зазначено, в тому числі, про передачу у спільну власність територіальних громад району військового містечка № 10 с.Весела Долина Тарутинського району.

В той же час, судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки вказаному розпорядженню Кабінету Міністрів України та не встановлено, чи має воно відношення до військової частини А-1366 Південного оперативного командування та спірної земельної ділянки. Крім того, суди відмовили у задоволенні клопотання Тарутинської райдержадміністрації про призначення земельно-технічної експертизи щодо встановлення фактичної площі та меж земельної ділянки, яка перебувала у користуванні Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району.

З приводу питання передачі та використання Тарутинського військового полігону в матеріалах справи наявне листування із Тарутинською райдержадміністрацією, Верховною Радою України, Міністерством оборони України, яким судами також не надано належної правової оцінки.

Крім того, недостатньо обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про преюдиціальне значення і обов'язковість для господарського суду при вирішенні даної справи фактів, встановлених постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі № 2-а-3436/08/1570, оскільки у вказаній справі розглядались розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 05.05.2005 № 101/А-2005 та розпорядження від 14.12.2005 № 368/А-2005, які були ухвалені до прийняття Кабінетом Міністрів України розпорядження від 08.07.2006 № 390-р "Про передачу майнових комплексів військових містечок", при цьому, у даній справі предметом розгляду є розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області 28.12.2007 № 398/А-2007, прийняте після вказаного вище розпорядження Кабінету Міністрів України, у зв'язку з чим є підстави вважати, що прийняття Тарутинською райдержадміністрацією розпоряджень по спірній земельній ділянці у 2005 та у 2007 роках здійснювалось з різних підстав.

Враховуючи викладене та з огляду на ч. ІІ ст. 1117, згідно якої касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення від 30.07.2013 господарського суду Одеської області та постанову від 02.12.2013 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 916/876/13 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий Божок В.С.

Судді Костенко Т.Ф.

Сибіга О.М.