ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року Справа № 17/5009/5413/11

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Бондар С.В. і Селіваненко В.П.

розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт", м. Бердянськ,

на рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2011

та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.11.2016

у справі № 17/5009/5413/11

за позовом заступника прокурора Запорізької області (далі - Прокурор), м. Запоріжжя, в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ), м. Київ,

до: 1. виконавчого комітету Запорізької міської ради (далі - Комітет), м. Запоріжжя,

2. приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" (далі - ПАТ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ"), м. Київ,

3. приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" (далі - ПАТ "Приазовкурорт"), м. Бердянськ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - орендне підприємство "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - Підприємство), м. Запоріжжя,

про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Судове засідання проведено за участю представників:

прокуратури - Клюге Л.М. прокурор

позивача - Іжаківський А.О. предст. (дов. від 21.11.2016)

відповідачів: 1. не з'явився

2. Лисенко Я.О. предст. (дов. від 10.01.2017)

3. не з'явився

третьої особи - не з'явився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2011 року Прокурор звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах ФДМУ до відповідачів (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог вих. від 27.09.2011 № 05/1-2446-11) про: визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 29.07.2003 № 238/5 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості по вул. Ленській, 45; вул. 40 років Жовтня, 1а; 48а; 50а; вул. Зеленій, 45а; 46а; 47; 48; 49; 49а за закритим акціонерним товариством "Приазовкурорт" згідно із додатком до даного рішення за адресами: м. Запоріжжя, вул. Ленська, 45 (житловий будинок № 8 літера З інвентарний № 1-0016 загальною площею 142,6 м2; житловий будинок № 7 літера И інвентарний № 1-0011 загальною площею 175,1 м2; житловий будинок № 6 літера К інвентарний № 1-0018 загальною площею 50,7 м2); м. Запоріжжя, вул. 40 років Жовтня, 1а, (медпункт літери А, А1 інвентарний № 1-1611 загальною площею 25,7 м2); м. Запоріжжя, вул. 40 років Жовтня, 48а (гараж-бокс № 1 літера А інвентарний № 1-0025 загальною площею 245,1 м2); м. Запоріжжя, вул. 40 років Жовтня, 50а (гараж-бокс № 2 літера А інвентарний № 1-0038 загальною площею 155,6 м2); вул. Зелена, 45а (житловий будинок літера А інвентарний № 1-0022 загальною площею 106,2 м2); м. Запоріжжя, вул. Зелена, 46а (житловий будинок літера А інвентарний № 1-009 площею 120,7 м2 ; житлова прибудова сарай А1 та сарай літера Б); м. Запоріжжя, вул. Зелена, 47 (житловий будинок А, А1 інвентарний № 1-0017 загальною площею 64,3 м2); м. Запоріжжя, вул. Зелена, 48 (матеріальний склад літера А інвентарний №1-0026 загальною площею 1075,6 м2; прохідна літера З інвентарний № 1-0026 загальною площею 12,4 м2; гараж-бокс № 14 літера Е інвентарний № 1-0027 загальною площею 218,5 м2; гараж-бокс № 3 літера Ж інвентарний № 1-0023, площею 153,6 м2); м. Запоріжжя, вул. Зелена, 49 (житловий будинок літера А інвентарний № 1-0013; житловий будинок літера А1, інвентарний № 1-0013, загальною площею 173,7 м2; літера А2 інвентарний № 1-0013); м. Запоріжжя, вул. Зелена, 49а (23/50 частини житлового будинку літера АА загальною площею 126,4 м2; визнання права власності за державою України в особі ФДМУ на об'єкти нерухомого майна ПАТ "Приазовкурорт" за адресами: м. Запоріжжя, вул. 40 років Жовтня, 1а, (медпункт літери А, А1 інвентарний № 1-1611 загальною площею 25,7 м2); м. Запоріжжя, вул. 40 років Жовтня, 48а (гараж-бокс № 1 літера А інвентарний № 1-0025 загальною площею 245,1 м2); м. Запоріжжя, вул. 40 років Жовтня, 50а (гараж-бокс № 2 літера А інвентарний № 1-0038 загальною площею155,6 м2); витребування із чужого незаконного володіння ПАТ "Приазовкурорт" об'єктів нерухомості за адресами: м. Запоріжжя, вул. 40 років Жовтня, 1а, (медпункт літери А, А1 інвентарний № 1-1611 загальною площею 25,7 м2); м. Запоріжжя, вул. 40 років Жовтня, 48а (гараж-бокс № 1 літера А інвентарний № 1-0025 загальною площею 245,1 м2); м. Запоріжжя, вул. 40 років Жовтня, 50а (гараж-бокс № 2 літера А інвентарний № 1-0038 загальною площею 155,6 м2) у власність держави в особі ФДМУ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні об'єкти нерухомого майна вибули із володіння держави без згоди власника в особі уповноваженого органу.

У вирішенні спору місцевим господарським судом ПАТ "Приазовкурорт" заявило про сплив позовної давності для звернення з даним позовом до суду, у зв'язку з чим просило застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову.

Аналогічну заяву було зроблено ПАТ "Приазовкурорт" у суді апеляційної інстанції.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.11.2011 зі справи № 17/5009/5413/11 (суддя Корсун В.Л.), яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.11.2016 (судді Склярук О.І. - головуючий, Агапов О.Л., Дучал Н.М.) позов задоволено у повному обсязі з посиланням на його обґрунтованість. Щодо заяви ПАТ "Приазовкурорт" про застосування позовної давності, то суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовна давність не сплинула, відповідно порушене право підлягає захисту у судовому порядку.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ПАТ "Приазовкурорт" просить судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових актів з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників та сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 18.11.1990 Президією Ради Загальної Конфедерації професійних союзів СССР прийнята Постанова № 2-1а "Про затвердження Договору про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном", якою, з метою забезпечення виконання статутних завдань, було затверджено Договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном. Вказаним договором у власність Федерації незалежних профспілок було передано майно згідно додатку;

- рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Києва від 23.12.1991 № 1971 було зареєстровано ЗАТ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ", яке створено на основі майна юридичних осіб - Федерації професійних спілок України (правонаступник Ради Федерації незалежних профспілок України) та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (правонаступник Фонду соціального страхування України);

- в подальшому ЗАТ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" змінено найменування на приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ";

- рішенням загальних зборів ЗАТ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" від 20.06.2002 № 2/6, яке оформлене протоколом № 2 ЗАТ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" вирішено виступити співзасновником ЗАТ "Приазовкурорт";

- згідно з пунктом 1.1 Статуту ЗАТ "Приазовкурорт" створено відповідно до установчого договору про створення та діяльність ЗАТ "Приазовкурорт" від 31.10.2002, шляхом перетворення приазовського дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" у вищенаведене акціонерне товариство. ЗАТ "Приазовкурорт" змінено своє найменування на приватне акціонерне товариство "Приазовкурорт", яке є повним правонаступником приазовського дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ";

- відповідно до акту приймання-передачі майна від 30.10.2002 ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" передано у власність як внесок до статутного фонду майно згідно з додатками до акту приймання-передачі майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, яке розташоване в м. Бердянськ Запорізької області, вартістю 43 485 200 грн.;

- 29.07.2003 Комітетом прийнято рішення № 238/5 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості по вул. Ленській, 45; вул. 40 років Жовтня, 1а, 48а, 50а; вул. Зеленій, 45а, 46а, 47, 48, 49, 49а за ЗАТ "Приазовкурорт". Зазначеним рішенням Комітет вирішив оформити право власності на об'єкти нерухомості по вул. Ленській, 45; вул. 40 років Жовтня, 1а; 48а; 50а; вул. Зеленій, 45а; 46а; 47; 48; 49; 49а за ЗАТ "Приазовкурорт" згідно з додатком. ЗАТ "Приазовкурорт" доручено в місячний термін провести реєстрацію прав власності на об'єкти нерухомості по вул. Ленській, 45; вул. 40 років Жовтня, 1а; 48а; 50а; вул. Зеленій, 45а; 46а; 47; 48; 49; 49а в Підприємстві згідно з додатком. Підприємству доручено оформити та видати свідоцтва про права власності на об'єкти нерухомості по вул. Ленській, 45; вул. 40 років Жовтня, 1а; 48а; 50а; вул. Зеленій, 45а; 46а; 47; 48; 49; 49а за ЗАТ "Приазовкурорт" та погасити реєстрацію за ЗАТ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" згідно з додатком;

- на підставі рішення Комітету від 29.07.2003 № 238/5 видані свідоцтва про право власності ЗАТ "Приазовкурорт" на об'єкти нерухомості по вул. Ленській, 45; вул. 40 років Жовтня, 1а; 48а; 50а; вул. Зеленій, 45а; 46а; 47; 48; 49; 49а.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним та скасування рішення Комітету від 29.07.2003 № 238/5, визнання права власності за державою України в особі ФДМУ на спірні об'єкти нерухомого майна (в частині спірних об'єктів нерухомого майна, які зареєстровані за ПАТ "Приазовкурорт") та витребування із чужого незаконного володіння ПАТ "Приазовкурорт" спірних об'єктів нерухомості.

Відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" (далі - постанова № 606) усі діючі госпрозрахункові санаторії (згідно з додатком до постанови № 606), будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати у строк до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок із метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з пунктом 2 постанови № 606 майно передавалося профспілковим організаціям у відання. Відповідно до пункту 6 названої постанови будівництво нових санаторіїв, будинків відпочинку та інших санаторно-курортних будівель і споруд, а також їх впорядкування, реконструкція і ремонт здійснюються будівельними організаціями раднаргоспів, виконкомів місцевих Рад народних депутатів трудящих, міністерств, відомств і санаторно-курортних управлінь.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 № 1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10.09.1991 №1540-XII "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 "Про захист суверенних прав власності Української РСР" № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала Рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва від 23.12.1991 № 971 зареєстровано ЗАТ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" як підприємство, що є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому частка майна Федерації професійних спілок України, переданого до статутного фонду ЗАТ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" становить 92,92 % розміру статутного фонду.

Водночас профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією.

Отже, спірні об'єкти були майновими комплексами громадської організації колишнього Союзу РСР, розташованим на території України.

За таких обставин, на момент створення ЗАТ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згодою власника.

Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передані тимчасово Фонду державного майна України.

Щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР у зв'язку із законодавчою невизначеністю правонаступників такого майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР та з метою його збереження в інтересах громадян України Верховна Рада України Постановою від 04.02.1994 № 3943-XII встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Відповідно до Тимчасового положення про Фонд державного майна України та Закону України "Про Фонд державного майна України", з прийняттям якого наведене положення втратило чинність, Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна.

Отже, з урахуванням того, що спірне майно розташоване на території України та перебувало у віданні загальносоюзної громадської організації, а на момент створення ЗАТ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" - у державній власності, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що таке майно не могло бути відчужене без згоди його власника - держави в особі ФДМУ.

Водночас, спірне майно було передано ПАТ "Приазовкурорт" у складі цілісного майнового комплексу без згоди держави в особі ФДМУ. Проте, станом на час прийняття виконавчим комітетом Запорізької міської ради рішення від 29.07.2003 № 238/5 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості по вул. Ленській, 45; вул. 40 років Жовтня, 1а; 48а; 50а; вул. Зеленій, 45а; 46а; 47; 48; 49; 49а за закритим акціонерним товариством "Приазовкурорт" лише ФДМУ був уповноважений розпоряджатися спірним майном.

Таким чином, об'єкти нерухомості, про оформлення права власності на які йдеться в оспорюваному рішенні Комітету були відчужені ЗАТ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ", шляхом внесення до статутного фонду ЗАТ "Приазовкурорт". В свою чергу, раніше це майно було внесено до статутного фонду ЗАТ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" Федерацією профспілок України, як засновником.

Прокурор в інтересах держави в особі ФДМУ, посилаючись на те, що спірне майно є державним, а тому могло бути відчужене лише за згодою ФДМУ, просить визнати недійсним та скасувати рішення Комітету від 29.07.2003 № 238/5, визнати право власності за державою України в особі ФДМУ на відповідні об'єкти нерухомого майна (в частині спірних об'єктів нерухомого майна, які зареєстровані за ПАТ "Приазовкурорт") та витребувати із чужого незаконного володіння ПАТ "Приазовкурорт" об'єкти нерухомості.

Частиною першою статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до частини десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються недійсними в судовому порядку.

Як передбачено приписами частини першої статті 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною першою статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з приписами статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Задовольняючи позов у повному обсязі суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що загальні способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені статтею 16 ЦК України, а права власності - главою 29 цього Кодексу. При виборі способу захисту цивільного права необхідно врахувати специфіку права та характер його порушення. Захист права судом відбувається з урахуванням установлених законом меж здійснення суб'єктивного права на захист і компетенції суду.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

У постанові від 11.11.2014 року в адміністративній справі № 21-405а14 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

У постанові від 30.09.2015 року в господарській справі № 3-553гс15 колегія суддів Судової палати у господарських справах і Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів, та витребування із незаконного володіння земельної ділянки.

Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що рішення Комітету оскаржується Прокурором у повному обсязі, у той час як вимоги про визнання права власності та про витребування майна з чужого незаконного володіння стосуються лише частини майна, про яке йдеться в оспорюваному рішенні (згідно з переліком об'єктів нерухомості), яке залишилося зареєстрованим саме за ПАТ "Приазовкурорт".

У зв'язку з наведеним, судам слід було встановити, чи забезпечує обраний спосіб захисту порушених прав (щодо визнання недійсним та скасування рішення Комітету у повному обсязі) їх реальний захист.

Крім того, ПАТ "Приазовкурорт" у вирішення спору було заявлено про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (1 січня 2004 року).

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що позовна давність не сплинула і порушене право позивача підлягає захистові у судовому порядку.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що про порушення інтересів держави прокурор дізнався лише в серпні 2011 року при проведенні перевірки законності використання об'єктів профспілок України, відповідно, відсутні підстави стверджувати, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

Проте, судом першої інстанції не враховано, що якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач (ФДМУ), а не прокурор.

У свою чергу апеляційний господарський суд у вирішенні зазначеного питання обґрунтовано виходив з того, що до правовідносин, які виникли під час дії нормативного правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але якщо права і обов'язки зберігалися і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Відповідно до приписів пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України (чинний на момент звернення Прокурора до суду у вересні 2011 року з зазначеним позовом в інтересах ФДМУ) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється. Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20 грудня 2011 року № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено. Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

Проте, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави. Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинно ставитися під сумнів сталість цивільного обороту, підтримують яку норми про позовну давність. Тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів, як суб'єкта владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюється на позови прокуратури, які пред'явлені від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єкта владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 зі справи № 910/3724/14).

Водночас, апеляційний господарський суд, зазначаючи, що позовна давність для звернення з даним позовом не сплинула, виходив з того, що про порушене право саме відповідачами по цій справі позивач дізнався лише після проведення у 2011 році прокуратурою відповідної перевірки.

Проте, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що Прокурор в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що передача Радою Федерації Профспілок України спірного нерухомого майна до статутного фонду ЗАТ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" та подальша передача ПАТ "Приазовкурорт" є неправомірною, оскільки власником спірного майна є держава в особі ФДМУ.

Апеляційним господарським судом не надано належної оцінки наведеним ПАТ "Приазовкурорт" доказам в підтвердження того, що ФДМУ не міг не знати про факт вибуття з його володіння спірного майна, оскільки на виконання вимог постанови Верховної Ради України від 11.11.1996 № 461/96-ВР "Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови ВРУ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" ФДМУ у 1996 році був складений Перелік установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок, до якого було включене і спірне майно. Крім того, позивач був обізнаний про порушення свого права у 1997 році при вирішенні справи № 137/7 за позовом Фонду державного майна України до акціонерного товариства "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" про визнання недійсними установчих документів саме з тих підстав, що до статутного фонду акціонерного товариства "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" передані основні фонди і оборотні кошти санаторно-курортних закладів (рішення Вищого арбітражного суду України від 20 січня 1997 року у справі № 137/7). Проте, з клопотанням про визнання поважними причин пропущення позовної давності ФДМУ до суду не звертався.

За наведених обставин, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Касаційна ж інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (частина друга статті 1115 ГПК України).

Відповідно до статті 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2011 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.11.2016 зі справи № 17/5009/5413/2011 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Суддя В. Палій

Суддя С. Бондар

Суддя В. Селіваненко