ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 910/25234/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронос"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2016у справі № 910/25234/13 Господарського суду м. Києваза позовомКиївської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомогидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Кронос"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Київська міська радапровиселення з земельної ділянки

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився - - відповідачане з'явився - - третьої особиРог О.В.

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2013 року Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги звернулась до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронос", в якій просила суд зобов'язати відповідача повернути позивачу земельну ділянку, загальною площею 10 000 кв. м., розташовану за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, 3.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що строк дії укладеного між позивачем та відповідачем договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 351/8 від 01.09.1999 закінчився.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що на земельній ділянці розташовані нежитлові будівлі, які належать йому на праві власності.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.07.2015 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Київську міську раду.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.11.2015 (головуючий суддя Шкурдова Л.М., судді: Нечай О.В., Борисенко І.І.) у даній справі в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2016 (головуючий Хрипун О.О., судді: Власов Ю.Л., Отрюх Б.В.) вказане рішення суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кронос" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги та Київська міська рада не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслали своїх відзивів на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги та Товариство з обмеженою відповідальністю "Кронос" не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Клопотання Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронос" про відкладення розгляду справи, які надійшли на адресу суду 02.08.2016, колегією суддів залишені без задоволення, оскільки статтею 77 ГПК України встановлено, що господарський суд розглядає справу в межах строків, встановлених статтями 69, 1118 цього Кодексу, і розгляд справи може бути відкладено, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Проте, заявниками не доведено наявність підстав для відкладення розгляду справи, а їх доводи та заперечення викладені у наявних в матеріалах справи документах. До того ж, з матеріалів справи вбачаться, що розгляд справи відкладався ухвалою від 20.07.2016.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що позивачу у справі - Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 8,3163 га по вул. Братиславській, 3, у Деснянському районі м. Києва, що посвідчено Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 14.11.2001 № 62-4-00027 (код ділянки 62:023:002).

01.09.1999 між Київською міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кронос", як орендарем, укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 351/8. За умовами цього договору, орендодавець на підставі акту прийому-передачі від 01.09.1999 передав, а орендар прийняв в тимчасове користування земельну ділянку, для встановлення торгових столів, навісів та тимчасових споруд для торгівлі, за адресою: м. Київ, Братиславська, буд. 3, загальною площею 7 755 м. кв., строком на десять років. В разі закінчення строку договору, чи його дострокового розторгнення, зміни функціонального призначення земельної ділянки, орендар зобов'язався звільнити орендовану земельну ділянку за свій рахунок (п.п. "б" п. 3.2 договору). Договір погоджений Ватутінською РДА м. Києва та зареєстрований у книзі договорів на право тимчасового користування землею 01.09.1999.

Рішенням Київської міської ради IV сесія XXIV скликання від 10.07.2003 № 637/797 "Про погодження місць розташування об'єктів" погоджено ТОВ "Кронос", за умови виконання п. 9.1 цього рішення, місце розташування ринку по реалізації продовольчої та промислової групи товарів на вул. Братиславській, 3 у Деснянському районі м. Києва на земельній ділянці загальною орієнтовною площею 1,01 га, в тому числі:

- площею 1,00 га за рахунок частини земельної ділянки, відведеної відповідно до пункту 6 рішення Київської міської ради від 24.05.2001 № 323/1299 "Про оформлення права користування земельними ділянками", право користування якими посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 14.11.2001 N 62-4-00027 (лист-згода Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги від 19.07.2001 № 860);

- площею 0,01 га за рахунок земель міської забудови.

01.09.2003 року між Київською міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги та ТОВ "Кронос" на підставі рішення Київської міської ради № 637/797 від 10.07.2003 було підписано доповнення до договору № 351/8 стосовно збільшення площі земельної ділянки, яка передається в оренду з 7 755 м.кв. до 10 000 м.кв.

15.10.2003 сторонами був підписаний акт прийому-передачі в тимчасове користування земельної ділянки згідно з договором № 351/8 від 01.09.1999, в якому зазначено, що земельна ділянка передається з 15.10.2003 без будь-яких споруд, без права знесення зелених насаджень і буде використовуватись для встановлення тимчасових споруд згідно з рішенням КМР № 637/797 від 10.07.2003.

Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів КМДА від 08.09.2015 земельна ділянка площею 1,01 га для експлуатації ринку (код ділянки 62:023:090) є частиною земельної ділянки площею 8,3163 га, що перебуває у постійному користуванні Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. Питання відведення земельної ділянки ТОВ "Кронос" шляхом поділу земельної ділянки Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги на час розгляду спору не вирішено.

В своєму позові позивач послався на те, що відповідач продовжує користуватися земельною ділянкою без достатніх правових підстав, оскільки строк договору закінчився 15.10.2013 і на новий строк не переукладався. У зв'язку з цим, позивач просить суд виселити ТОВ "Кронос" з земельної ділянки за адресою: м. Київ, Братиславська, буд. 3 загальною площею 10 000 кв. м.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є власником нежитлових приміщень, що розміщені на спірній земельній ділянці.

Постанова апеляційного господарського суду, якою частково скасовано зазначене рішення суду, мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про набуття відповідачем права користування спірною земельною ділянкою (її частиною) на підставі ч. 2 ст. 120 ЗК України.

Колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Згідно із ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Стаття 9 Закон УКраїни "Про оренду землі" дозволяє передачу орендованої земельної ділянки або її частини за згодою орендодавця у володіння і користування іншій особі (суборенда).

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про оренду землі", строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін. В разі закінчення строку, на який його було укладено, відповідно до ст. 31 вказаного Закону договір оренди землі припиняється. У разі припинення договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором (ст. 34 Закону).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що листом № 1233 від 24.07.2013 позивач повідомляв відповідача про те, що строк дії договору оренди землі закінчується і він вважає за необхідне припинити орендні відносини, в зв'язку з чим заявив вимоги про повернення земельної ділянки.

Оскільки орендар не надав доказів того, що вчасно звернувся з заявою про продовження дії договору і така пропозиція прийнята орендодавцем і Київською міською радою, договір оренди землі № 351/8 від 01.09.1999 місцевий господарський суд визнав таким, що припинив свою дію.

Незважаючи на заявлений позов, в матеріалах справи наявний лист Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги від 27.01.2015 про відсутність заперечень щодо продовження користування ТОВ "Кронос" частиною земельної ділянки, на якій розташовані належні ТОВ "Кронос" на праві приватної власності нежитлові будинки, без визначення розміру такої земельної ділянки.

Також в матеріалах справи міститься лист Департаменту земельних ресурсів міста Києва № 057023-16130 від 08.09.2015, з якого вбачається, що Київською міською радою надано дозвіл від 21.07.2015 № Д-0234 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Кронос" площею 1,01 га для експлуатації ринку продовольчих та непродовольчих товарів на вул. Братиславській, 3 (літ.Г, Д, Е) у Деснянському районі (код ділянки 62:023:090), яка є частиною земельної ділянки площею 8,3163 га, що перебуває у постійному користуванні Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, державний акт на право постійного користування землею від 14.11.2001 № 62-4-00027 (код ділянки 62:023:002).

Однак, суду не надано доказів того, що договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 351/8 від 01.09.1999 було продовжено у визначеному законом порядку або про те, що право користування спірною земельною ділянкою на час розгляду справи було отримане відповідачем у інший законний спосіб.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі. Невід'ємною частиною договору оренди є план (схема) земельної ділянки. Договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний договір оренди земельної ділянки нотаріально не посвідчувався. Договір укладено на 10 років, починаючи з дати його державної реєстрації, отже, він припинив свою дію 01.09.2009, зі спливом строку, на який його було укладено, оскільки відсутні докази внесення змін щодо строку користування земельною ділянкою за договором № 351/8 від 01.09.1999.

Згідно із частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України було встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Зі змісту ч. 1 ст. 124 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Отже, виходячи з того, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Крім того, необхідно врахувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення, оскільки згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Оскільки ні під час дії договору, ні після спливу терміну дії договору орендар не повідомив позивача про продовження або поновлення дії договору на наступні 10 років, а умовами договору та чинним на той час законодавством не передбачалося автоматичного поновлення договорів оренди землі державної та комунальної власності в разі відсутності заперечень з боку сторін, суд апеляційної інстанції обгрунтовано відхилив доводи відповідача щодо поновлення строку дії оренди до 15.10.2023.

Аналогічну правову позицію про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, викладено у постанові Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі № 44/69.

Також суд апеляційної інстанції встановив обставини неналежного виконання орендарем свого обов'язку щодо використання земельної ділянки.

Так, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29.04.2009 за ТОВ "Кронос" визнано право власності на нежитлову будівлю літера "Г", загальною площею 1717,19 кв.м; нежитлову будівлю літера "Д", загальною площею 917,6 кв.м; нежитлову будівлю літера "Е", загальною площею 615,1 кв.м по вул. Братиславській, 3 у Деснянському районі м. Києва, що знаходяться на земельній ділянці, переданій відповідачу в оренду позивачем із попередженням про можливість розміщення на ній виключно тимчасових споруд.

Зазначені об'єкти самочинного будівництва зареєстровані Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на праві приватної власності за ТОВ "Кронос", що підтверджується копією реєстраційного посвідчення № 028913 від 26.05.2009.

За змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, дає підстави для визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України.

Визнання рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29.04.2009 за ТОВ "Кронос" права власності за об'єкти самочинного будівництва не змінюють правової природи цих об'єктів та не усувають порушення земельного законодавства та умов договору оренди земельної ділянки, допущене ТОВ "Кронос" при їх будівництві.

За встановлених судом апеляційної інстанції обставин, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про набуття ТОВ "Кронос" права користування спірною земельною ділянкою (її частиною) на підставі ч. 2 ст. 120 ЗК України.

Аналіз даної норми у її сукупності із положеннями ст. 377 ЦК України, дає підстави для висновку, що тільки у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача відбувається перехід прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу цього майна, - права власності або права користування. Стаття 120 ЗК України не гарантує прав на земельну ділянку у разі самочинного будівництва об'єкта нерухомості на ній та його відповідної реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Належними є докази, що спроможні містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Законність свого перебування на земельній ділянці, що належить Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги на праві постійного користування, ТОВ "Кронос" належними та допустимими доказами не довів.

Визнавши встановленими зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність фактичних та правових підстав для повернення позивачу спірної земельної ділянки.

Колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення місцевого господарського суду, як таке, що прийняте при неповно з'ясованих обставинах справи, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач послався на те, що на спірній земельній ділянці розташовані нежилі будівлі, право власності на які визнано та зареєстровано за ним на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29.04.2009 у справі № 2-2804.

Щодо доводів відповідача слід зазначити наступне.

Порядок набуття права власності на новозбудовану річ (нерухоме майно) регулюється законодавством про містобудівну діяльність та відповідними державними будівельними нормами. Однак, діючим законодавством, зокрема приписами статті 331 ЦК України, не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення.

Вказані висновки щодо права власності на новостворене майно (зокрема щодо застосування ст.ст. 331, 392 ЦК України) викладені у постанові Верховного суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, які в силу ст. 11128 ГПК України є обов'язковими для господарського суду та мають враховуватися судом при застосуванні таких норм права.

Самочинне будівництво нерухомості, яке здійснювалось без згоди власника земельної ділянки визнається протиправним втручанням у право мирного володіння майном громади міста та землекористувача, навіть, при наявності судового рішення, на підставі якого визнано право власності на об'єкт самочинного будівництва з обов'язком провести його державну реєстрацію.

Суттєвим є те, що в судовому провадженні щодо визнання права власності на самочинне будівництво та його державної реєстрації, власник земельної ділянки та її законний користувач не були залучені до участі у судовому процесі. Тому таке судове рішення не може впливати на їх право на судовий захист у спосіб обраний позивачем.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що порушене право землекористувача підлягає відновленню.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини при з'ясуванні питання щодо порушення положень ст. 1 Протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід з'ясовувати наступні питання.

1. Чи є в справі власність або володіння майном у розумінні ст. 1 Протоколу Конвенції ? 2. Чи мало місце втручання у право мирного володіння майном ? 3. Чи втручання "передбачене законом" і чи відповідає такий закон критерію "якості" ? 4. Чи здійснене втручання в "інтересах суспільства" ? 5. Чи дотримано "справедливий баланс" між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном ?

Відповідно до ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Рішення суду апеляційної інстанції про повернення земельної ділянки її землекористувачу відповідає положенню ст. 1 Протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В даному випадку, втручання "передбачене законом" і такий закон відповідає критерію "якості". Втручання здійснено "в інтересах суспільства". "Справедливий баланс між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном" дотримано.

Стосовно доводів відповідача про те, що діюче законодавство не передбачає такого способу захисту порушеного права як "виселення" колегія не приймає до уваги, оскільки обраний позивачем спосіб захисту своїх прав відповідає способам захисту прав орендодавця, незважаючи на помилкове використання притаманного правовідносинам житлового найму терміну "виселення" та призводить до поновлення його порушених прав та інтересів стосовно земельної ділянки.

Колегія вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судом апеляційної інстанції, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2016 у справі № 910/25234/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова