ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2016 р. м. Київ К/9991/74380/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-будсервіс" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 по справі № 2-а-2413/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-будсервіс"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариством до суду заявлений позов, з урахуванням уточнень, про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 08.02.2012 № 0001512305, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 103 845,00 грн. та від 27.02.2012 № 0002202305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 35 880,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат за договорами про надання юридичних послуг та про проведення маркетингових досліджень підтверджено належно оформленими первинними документами, зокрема, актами виконаних робіт, звітами до актів виконаних робіт.

Під час підготовки справи до касаційного розгляду, враховуючи клопотання про заміну відповідача на правонаступника згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів", у відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено перевірки Товариства з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Промтехноопт» та ТОВ «Бізнес консалтинг плюс» їх реальності та повноти відображення в обліку за вересень 2011 року, за результатами яких складено акти від 20.01.2012 № 155/2305/32678084 та від 09.02.2012 № 601/2305/32678084.

У ході вказаних перевірок працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем вимог пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 139 725,00 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу мотивовано відсутністю реального вчинення господарських операцій за договорами про надання юридичних послуг та про проведення маркетингових досліджень, укладених між позивачем та його контрагентами ТОВ «Промтехноопт» та ТОВ «Бізнес консалтинг плюс», оскільки вказані контрагенти (згідно акту від 14.12.2011 про неможливість проведення перевірки у ТОВ «Промтехноопт», пояснень директора ТОВ «Бізнес консалтинг плюс») не знаходяться за юридичною адресою, не мають необхідних умов для здійснення господарської діяльності, а отже вказані договори не спричиняють настання реальних правових наслідків, зокрема, і щодо формування позивачем валових витрат.

На підставі актів перевірок та вказаних висновків Державною податковою інспекцією прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

У цій справі, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин, а також досліджених у ході розгляду справи копій договорів про надання юридичних послуг від 01.08.2011, договору про проведення маркетингових досліджень від 05.07.2011, актів виконаних робіт, звітів до актів виконаних робіт, наданих позивачем на підтвердження реальності господарських операцій, за наслідками яких було сформовано валові витрати, дійшли висновку, що проведені позивачем операції з придбання послуг у контрагентів фактично не спричинили реальних правових наслідків, оскільки акти виконаних робіт мають типовий зміст без конкретизації наданих послуг, не містять інформації, щодо осіб, які надавали послуги та консультації, як не містить такого переліку і звіт про надання послуг по проведенню маркетингового дослідження.

Проте з таким висновком судів погодитись не можна з огляду на наступне.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абз. "г" пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, включаються витрати на збут, зокрема витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

А п. 138.10.4 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що до інших операційних витрат належать витрати на інформаційне забезпечення господарської діяльності платника податку, в тому числі з питань законодавства.

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з приписами пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до витрат, не відносяться не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання робіт, послуг, здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Також суд зазначає, що жодним нормативно - правовим актом не затверджено форми бланку акту виконаних робіт (послуг) чи звіту про виконані (надані) послуги, крім законодавчо встановленого мінімуму обов'язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для первинних та зведених облікових документів - назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, наявність певних недоліків чи неточностей у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися). Крім того, необхідно зазначити, що не зазначення певної інформації при заповненні актів виконаних робіт (послуг) носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості.

Аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що акти виконаних робіт, надані позивачем, містять всі обов'язкові реквізити документу, а відсутність в них деталізації змісту послуг, не позбавляє їх правової та доказової сили, оскільки фактично господарські правовідносини між позивачем та його контрагентами відбулись, що підтверджується наявними в матеріалах справи іншими первинними документами, які, в тому числі, розкривають зміст та обсяг отриманих позивачем послуг, зокрема, звіти про виконані роботи з надання юридичних послуг та послуг з проведення маркетингових досліджень (у яких викладено результати та висновки проведених досліджень, вказано про надані юридичні послуги, інформацію щодо змін в законодавстві в різних галузях права та ін.), технічне завдання на проведення маркетингового дослідження. Крім того, містять матеріали справи і ряд договорів укладених позивачем з контрагентами на поставку товарів (компресійні вироби - колготки, колготки для вагітних, гольфи, шорти майки, тощо), які були предметом маркетингового дослідження, що також підтверджує зв'язок отриманих маркетингових послуг з власною господарською діяльністю позивача та отримання останнім економічного ефекту.

Безпідставними є і посилання контролюючого органу на відсутність реального настання правових наслідків, обумовлених договорами, укладеними між позивачем та його контрагентами, з підстав відсутності необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагентів, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у господарюючих суб'єктів не є передумовою для визначення господарської компетенції останніх та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами, як не має такого значення і наявність чи відсутність господарюючих суб'єктів за юридичною адресою. Позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності або податкової дисципліни, у разі якщо платниками податків були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб..

Отже, позиція контролюючого органу, яку підтримали суди попередніх інстанцій, щодо безпідставності віднесення до валових витрат понесених позивачем на придбання маркетингових та юридичних послуг у даній справі є помилкова.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлені обставини справи, але порушено норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, а тому вбачаються підстави для їх скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог Товариства.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-будсервіс" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 по справі № 2-а-2413/12/2070 скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-будсервіс" задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова від 08.02.2012 № 0001512305 та від 27.02.2012 № 0002202305.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко