ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2015 р. м. Київ К/800/39623/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Донця О.Є. Леонтович К.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Суворовського районного суду міста Одеси від 25 березня 2014 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -ВСТАНОВИЛА:ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до Державної казначейської служби України, в якому просила: визнати дії відповідача щодо невиконання постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2013 року протиправними; зобов'язати відповідача здійснити дії щодо виконання зазначеного рішення суду; зобов'язати відповідача, відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нарахувати та виплатити компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з 18 липня 2013 року; стягнути з Державної казначейської служби України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 15000грн.; зобов'язати Державну казначейську службу України подати звіт про виконання судового рішення.

Постановою Суворовського районного суду міста Одеси від 25 березня 2014 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано дії Державної казначейської служби України щодо невиконання постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2013 року у справі № 523/388713-а, виконавчий лист № 2-1684/11, неправомірними; зобов'язано Державну казначейську службу України здійснити дії щодо виконання постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2013 року у справі № 523/388713-а; зобов'язано Державну казначейську службу України відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нарахувати та виплатити ОСОБА_4 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з 18 липня 2013 року; постановлено стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 3000 грн. моральної шкоди; зобов'язано Державну казначейську службу України подати до суду звіт про виконання цього судового рішення.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року скасовано постанову Суворовського районного суду міста Одеси від 25 березня 2014 року. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано дії Державної казначейської служби України щодо невиконання постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2013 року у справі № 523/388713-а, виконавчий лист № 2-1684/11 - неправомірними; зобов'язано Державну казначейську службу України здійснити дії щодо виконання постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2013 року у зазначеній справі; зобов'язано Державну казначейську службу України, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нарахувати та виплатити ОСОБА_4 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з 18 липня 2013 року. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, Державна казначейська служба України звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У зв'язку з відсутністю клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд касаційної скарги проводиться в порядку письмового провадження.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуальною права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2013 року було задоволено позов ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України у Суворовському районі м. Одеси про стягнення заборгованості. Стягнуто з управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси на корись ОСОБА_4 нараховану, але невиплачену пенсію за період з 01.01.2008р. по 18.06.2011р. в розмірі 131275, 83грн.

Суворовським районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист по справі № 523/3887/13-а про стягнення з управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси на користь ОСОБА_4 нарахованої, але невиплаченої пенсії у розмірі 131 275 грн.83 коп.

17.04.2013р. позивачка звернулась до відповідача із заявою про виконання постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2013 року та відповідного виконавчого листа, додавши оригінал виконавчого листа по вказаній справі, копію постанови Суворовського районного суду, копію паспорта, копію ідентифікаційного коду та довідки з банку про відкриття рахунку.

Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області документи були направлені на виконання до Державної Казначейської служби України вих. № 16-10/421-2915 від 24.04.2013 року

Проте, оскільки постанова Суворовського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2013 року відповідачем не виконувалася, позивач звернулася о суду із вказаним позовом про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч.1,2 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.33 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 встановлено, що у разі коли судове рішення стосується спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг або судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості згідно з підпунктом 1 пункту 47 цього Порядку. При цьому органом Казначейства відновлюється проведення платежів боржника.

Згідно п. 47 Порядку безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником, інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.

Відповідно до п.4 Порядку, стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Відповідно до п.2 Порядку боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечувалось сторонами по справі, управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м.Одеси не зареєстроване в Єдиному реєстрі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів та не включене до мережі установ та організацій, що отримують фінансування з державного та місцевих бюджетів в 2013-2014 роках, тобто даний фонд не обслуговується в територіальних органах Казначейства як розпорядник (одержувач) бюджетних коштів.

Виходячи із вищезазначеного колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновків про можливість застосування при вирішенні спірних правовідносин п.33 зазначеного Порядку тільки у випадках, коли судом прийняте рішення про стягнення коштів з рахунку боржника, який обслуговується в органах Казначейства та має там відповідні рахунки, з яких вбачалася б можливість здійснити безспірне списання грошових коштів.

Відповідно до п.1,2 ст.76 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» облік надходжень і витрат коштів Пенсійного фонду здійснюють виконавчі органи Пенсійного фонду. Кошти Пенсійного фонду зараховуються на єдиний рахунок Пенсійного фонду і зберігаються на окремих рахунках територіальних органів Пенсійного фонду в уповноваженому банку.

Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим указом Президента України від 06.04.2011 року №384/11 передбачено, що Пенсійний фонд України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в уповноваженому банку, який визначається Кабінетом Міністрів України, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно, щодо рахунків органів Пенсійного фонду України, відкритих у банківських установах, то чинним законодавством не передбачено повноважень органу Казначейства на здійснення списання коштів з таких рахунків. Натомість, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» такими правами наділені органи Державної виконавчої служби України.

Відповідно до п.9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників Державна казначейська служба України повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли виконавчий документ не підлягає виконанню органом Казначейства.

Виходячи з вищевказаного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що в порядку примусового списання коштів з рахунків боржника Державною казначейською службою України може проводитися лише у тому випадку, якщо такий боржник обслуговується в органах Казначейства та має там відповідні рахунки, з яких можна було б здійснити безспірне списання грошових коштів. Тому дії Державного казначейства по поверненню виконавчого документу позивачеві є правомірними.

Стосовно позовних вимог щодо нарахування та виплатити Державним казначейством України компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої позивачці суми, то суд зазначає наступне.

Пунктом 4 ст.5 Закону України «Про гарантування державою виконання судових рішень» передбачено, що у разі якщо кошти за рішенням суду не перераховані стягувачу з відповідного рахунка органу державної виконавчої служби протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей, стягувачу виплачується компенсація в розмірі, встановленому частиною першою цієї статті, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Із аналізу вищезазначеної норми випливає, що дане положення можна застосовувати лише у випадках, коли, виданий відповідно до рішення суду, виконавчий документ підлягає виконанню органами Казначейства.

Щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог у зв'язку з недоведеністю заподіяння позивачеві моральних страждань та необгрунтованістю розрахунків розміру моральної шкоди, що є обов'язковим для змагального процесу.

Підсумовуючи вищесказане, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені правильно і повно, але при цьому суди допустилися порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зважаючи на те, що судами при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішення допущені порушення норм матеріального права, які призвели до помилки при постановленні судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про доцільність скасування постановлених у справі рішень та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України - задовольнити.

Постанову Суворовського районного суду міста Одеси від 25 березня 2014 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.