ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" грудня 2015 р. м. Київ К/800/63059/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на постанову Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17 травня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року по справі № 2-а-561/2011

за позовом ОСОБА_4

до старшого інспектора Гули Ігоря Станіславовича та інспектора Авраменка Андрія Володимировича дорожньо-патрульної служби взводу супроводження Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області капітана міліції,

Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області,

Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області

про визнання дій протиправними,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі УДАІ ГУ МВС України в Одеській обл.), старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу супроводження УДАІ ГУ МВС України в Одеській області капітана міліції Гули І.С., інспектора дорожньо-патрульної служби взводу супроводження УДАІ ГУ МВС України в Одеській області старшого прапорщика міліції Авраменка А.В. про визнання дій та рішення суб'єкта владних повноважень протиправними, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Постановою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 28 квітня 2010 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії та рішення суб'єкта владних повноважень. Стягнуто на користь позивача моральну та матеріальну шкоду і суму витрат за надання юридичної допомоги.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, УДАІ ГУ МВС України в Одеській обл. подало апеляційну скаргу.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 березня 2014 року, провадження в частині оскарження рішення суду першої інстанції щодо визнання протиправними дій та рішень суб'єкта владних повноважень закрито.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2011 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ ДКУ в Одеській області).

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2011 року апеляційну скаргу УДАІ ГУ МВС України в Одеській обл. задоволено частково. Постанову Котовського міськрайонного суду Одеської області від 28 квітня 2010 року в частині стягнення моральної та матеріальної шкоди і суми витрат за надання юридичної допомоги скасовано. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року, вимоги в частині стягнення моральної та матеріальної шкоди і суми витрат за надання юридичної допомоги задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_4 з Державного бюджету України через ГУ ДКУ в Одеській області 12000грн моральної шкоди, 1551грн матеріальної шкоди та 1352,51грн витрат за надання юридичної допомоги та державного мита.

Не погоджуючись з постановою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17 травня 2011 року та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права ГУ ДКУ в Одеській області та УДАІ ГУ МВС України в Одеській області просять скасувати рішення судів і ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційних скарг, суд касаційної інстанції вважає, що скарги підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до постанови Котовського міськрайонного суду Одеської області від 28 квітня 2010 року, в частині, що набрала законної сили, визнано протиправними дії старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу супроводження УДАІ ГУ МВС України в Одеській області капітана міліції Гули І.С., інспектора дорожньо-патрульної служби взводу супроводження УДАІ ГУ МВС України в Одеській області старшого прапорщика міліції Авраменка А.В. та постанову від 22 жовтня 2009 року №3405 про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення передбаченого статтею 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що оскільки дії та рішення посадових осіб були визнані протиправними то і вимога про стягнення моральної і матеріальної шкоди підлягає задоволенню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується із такими висновками судів з огляду на наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частина 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вказує що, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства..

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Тобто, матеріальна та матеріальна шкоди відшкодовуються особі, якій їх завдано, відповідно до розміру, в якому така шкода завдана, а право на їх відшкодування є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Судові витрати повертаються особі в розмірах, що мають документальне підтвердження таких витрат.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

В частині вимог відшкодування матеріальної та моральної шкоди позивач зазначає, що моральна шкода йому була нанесена в результаті того, що після тимчасового затримання і арешту його автомобіля він не зміг відвідати своїх родичів у різних областях України, надати допомогу своєму братові у його транспортуванні до лікувального закладу, що в свою чергу стало підставою сімейних сварок. Також зазначив, що його було позбавлено можливості стати вчасно до роботи. Вказані події призвели до моральних страждань та нервового стресу.

В обґрунтування вимог щодо стягнення матеріальної шкоди позивач вказував на те, що у зв'язку з неправомірними діями працівників УДАІ ГУ МВС України в Одеській обл. щодо неналежного зберігання автомобіля вийшла з ладу акумуляторна батарея, яку довелося купувати та замінювати в ході повернення автомобіля із штафмайданчика. Також йому довелося провести оплату послуг з доставки та зберігання автомобіля.

Суд касаційної інстанції зазначає, що обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України і розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Надані та досліджені судами попередніх інстанцій докази нанесення матеріальної та моральної шкоди не можуть бути визначені належними доказами в розумінні статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, висновки про анулювання контракту та дозволу на постійне місце проживання за кордоном не підтверджуються наданими документам і є припущеннями судів при постановленні судових рішень.

Доказів того, що деталі автомобіля були виведені з ладу з причин неналежного зберігання автомобіля на спецмайданчику УДАІ ГУ МВС України в Одеській обл. також не надано.

Безпідставним є застосування судом пункту 2 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», відповідно до якого підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного накладення штрафу, оскільки оспорювані позивачем суми 420грн, 18грн та 50грн не є штрафом, а є оплатою фактично отриманих ОСОБА_4 послуг за транспортування та утримання автомобіля на спецмайданчину.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 9 Закону первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Зокрема, до первинних документів належать касові документи, які є підтвердженням здійснених операцій готівкою, та меморіальні, що використовуються для безготівкових розрахунків, а саме: меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші документи (інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку).

Такі документи позивачем надані не були, а тому відповідно до положено частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають стягненню.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної та матеріальної шкоди і сум витрат за надання юридичної допомоги.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області задовольнити.

Постанову Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17 травня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до старшого інспектора Гули Ігоря Станіславовича та інспектора Авраменка Андрія Володимировича дорожньо-патрульної служби взводу супроводження Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області капітана міліції, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення матеріальної і відшкодування моральної шкоди відмовити.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.