Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 161/20278/14-ц

провадження № 61-9859св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Хопти С. Ф.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», представник позивача - Сокуренко Наталія Вікторівна,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційнийбанк «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Волинської області у складі колегії суддів:

Осіпука В. В., Антонюк К. І., Мудренко Л. І., від 12 травня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

15 грудня 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 липня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 5 000 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на

28 листопада 2014 року становила 16 358,11 доларів США та складалась з: заборгованості за кредитом у розмірі 5 000 доларів США та заборгованості по процентам за користування кредитними коштами у розмірі

11 358,11 доларів США.Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2011 року з відповідача стягнуто на користь банку заборгованість за зазначеним кредитним договором у розмірі 99 461,97 грн, проте судове рішення виконано позичальником лише частково.

Посилаючись на наведене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 09 липня 2007 року у розмірі 4 726, 53 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 28 листопада 2014 року становить

70 756,15 грн 15 коп.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області, у складі судді Плахтій І. Б., від 25 лютого 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 09 липня 2007 року у розмірі 4 726,53 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 28 листопада 2014 року становить

70 756 грн 15 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щоОСОБА_3 порушив умови договору щодо повернення кредитних коштів, строків сплати відсотків, тому з нього підлягають стягненню сума кредиту та нараховані відсотки з урахуванням сплаченої суми коштів на виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня

2011 року. Крім того, суд вважав, що строк позовної давності щодо нарахованих відсотків не сплив, оскільки він переривався частковим виконанням рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2011 року, про що свідчать надані ОСОБА_3 довідки з місця роботи про відрахування з його заробітної плати.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 12 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції не звернув уваги на строк дії платіжної картки, який закінчився 31 березня 2010 року, а тому моментом виникнення права на позов є наступний день після закінчення строку її дії - 01 квітня 2010 року. Ураховуючи те, що строк позовної давностіпереривався у липні 2011 року шляхом пред'явлення ПАТ КБ «ПриватБанк» позову до суду, і почавши свій перебіг заново, закінчився у липні 2014 року, тому, звернувшись повторно з позовом лише у грудні

2014 року, банк пропустив строк звернення до суду, передбачений

статтею 257 ЦК України. Погашення кредитної заборгованості, присудженої до стягнення, здійснювалось у примусовому, а не у добровільному порядку, а тому не може свідчити про визнання ОСОБА_3 свого боргу.

26 травня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що строк позовної давності переривався виконанням позивачем рішення суду про стягнення кредитної заборгованості у липні 2011 року, у вересні 2013 року та у листопаді 2014 року.

25 липня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»

(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 лютого 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що 09 липня

2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі

5 000 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Термін дії кредитного ліміту відповідає терміну дії картки. Строк дії платіжної картки встановлений до березня 2010 року.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 22 серпня 2011 року з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 09 липня 2007 року у розмірі 99 461,97 грн.

У порядку примусового виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2011 року з ОСОБА_3 на користь

ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто 902,31 доларів США.

Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що моментом виникнення права на звернення до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 слід вважати 01 квітня 2010 року, оскільки строк дії платіжної картки закінчився 31 березня 2010 року. У липні

2011 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості, а тому строк позовної давності перервався, почався з початку та закінчився у липні 2014 року. Банк, звернувшись до суду у грудні 2014 року, пропустив передбачений статтею 257 ЦК України загальний строк позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Положеннями частини четвертої статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також тоді, коли предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Частиною першою статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо пропуску банком строку звернення до суду. Часткове погашення заборгованості позичальником не може вважатися підставою для переривання строку позовної давності, оскільки платежі у рахунок погашення заборгованості, визначеної судом станом на 13 грудня 2010 року, були здійснені під час примусового виконання судового рішення, що не може свідчити про добровільне визнання позичальником свого боргу. Переривання перебігу позовної давності можливе лише добровільними діями позичальника, банк же не надав на підтвердження таких дій позичальника належних доказів (квитанцій, касових ордерів тощо), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи).

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Волинської області від 12 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Ф. Хопта

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю.В.Черняк