Постанова

Іменем України

29 червня 2023 року

м. Київ

справа № 295/4655/22

провадження № 61-3274св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 30 червня 2022 року у складі судді Перекупки І. Г. та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування майнової шкоди у вигляді недоотриманих пенсійних виплат, завданої законом, що визнаний неконституційним, за період з 15 січня 2020 року до 30 червня 2021 року включно, у розмірі 202 782,24 грн.

На обґрунтування позову посилалася на те, що вона є потерпілою від Чорнобильської катастрофи категорії 1 та їй встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з впливом аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС), у зв`язку з чим вона перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області, отримує пенсію як особа з інвалідністю, яка пов`язана з аварією на ЧАЕС, та на неї поширюються дія статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХII).

Рішенням Конституційного суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)2021 у справі № 3-333/2018(4498/18) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-ХII у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми активами мінімальні розмірі пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У пункті 4 рішення Конституційний Суд України констатував, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року

№ 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України».

З урахуванням наведеного позивачка просила стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України на її користь на відшкодування майнової шкоди у вигляді недоотриманих пенсійних виплат, завданої законом, що визнаний неконституційним, за період із 15 січня 2020 року до 30 червня 2021 року включно, 202 782,24 грн.

Короткий зміст рішень судів

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 30 червня 2022 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі ГУ ПФУ в Житомирській області, ДКС України про відшкодування майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, закрито.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані тим, що спір повинен розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції, оскільки предметом спору є майнова шкода, розмір якої позивачка визначає розміром недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону

№ 796-ХII.

Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень. Відповідачем за такими вимогами є Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу.

Тобто за вказаною позовною вимогою між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу, а отже, такий спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Оскільки у цій справі позивачка не просить суд вирішити публічно-правовий спір, то вимоги про відшкодування майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, мають розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Також ОСОБА_1 просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання відступу від висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16, від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/4 та Верховним Судом у постановах від 14 вересня 2022 року у справі № 552/741/22, від 14 грудня 2022 року у справі № 295/15069/21, від 25 січня 2023 року у справі № 295/17385/21, від 10 червня 2021 року у справі № 400/4436/20.

Зазначає, що між судовими колегіями та касаційними судами різних юрисдикцій існує різна практика щодо визначення юрисдикційної належності спорів про відшкодування шкоди, завданої дією закону, що визнаний неконституційним. Зокрема, посилається на постанову Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 751/6859/21.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргоюОСОБА_1 на підставі, передбаченій частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суди встановили, що позов у цій справі пред`явлено до держави Україна в особі ГУ ПФУ в Житомирській області, ДКС України, які є суб`єктами владних повноважень, щодо відшкодування майнової шкоди у вигляді недоотриманих позивачкою пенсійних виплат.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним в розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин та їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Відповідно до частини першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18) зазначено, що: «до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень».

Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

У пункті 4 рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) вказано, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України».

У постанові Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 400/4436/20 (провадження № К/9901/5280/21) зазначено, що: «ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що майнова шкода була йому завдана законом, який було визнано неконституційним, у розмірі 17 150,00 грн у вигляді недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у 2017, 2018 та 2019 роках, який він би реально міг одержати, якби окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України не діяло на момент виплати йому цієї щорічної разової грошової допомоги. […] Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, які мали бути нараховані та виплачені позивачу в 2017, 2018 та 2019 роках як учаснику бойових дій. З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується права позивача на отримання соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій. Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду у справах № 757/63985/16 (постанова від 04 березня 2020 року), № 0520/17342/18 (постанова від 09 лютого 2021 року), № 0686/23445/17 (постанова від 05 червня 2019 року)».

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом, посилалася на те, що їй завдано шкоду дією закону, який визнано неконституційним.

Предметом спору є майнова шкода, розмір якої дорівнює розміру недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону

№ 796-ХII. Вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір повинен розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції, оскільки предметом спору є майнова шкода, розмір якої позивач визначає розміром недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХII.

Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Відповідачем за такими вимогами є ГУ ПФУ в Житомирській області - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу.

Тобто за вказаною позовною вимогою між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу, а отже, такий спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Подібний висновок щодо юрисдикції спору викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18) та від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19), Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 295/17385/21 (провадження

№ 61-11824св22), від 01 червня 2023 року у справі № 295/17382/21 (провадження № 61-3255св23).

У касаційній скарзі заявниця посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), у якій зазначено, що відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.

Верховний Суд відхиляє зазначені посилання, оскільки позивачка не позбавлена права на звернення до суду з позовом про відшкодування майнової шкоди у порядку адміністративного судочинства.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Клопотання мотивоване тим, що Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16, від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/4 та Верховним Судом у постановах від 14 вересня 2022 року у справі № 552/741/22, від 14 грудня 2022 року у справі № 295/15069/21, від 25 січня 2023 року у справі № 295/17385/21, від 10 червня 2021 року у справі № 400/4436/20 визначено, що спори про відшкодування майнової шкоди, завданої дією закону, що визнаний неконституційним, підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Водночас Верховний Суд у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 751/6859/21 за подібних правовідносин залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які розглянули спір у порядку цивільного судочинства, однак відмовили у задоволенні позову.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначите таке.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року справу № 295/15069/21 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України, для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила, що спір, що виник щодо відшкодування шкоди дією закону, який визнано неконституційним, може мати лише приватно-правовий характер, що у свою чергу вказує на те, що він підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, незалежно від того, за яким алгоритмом (формулою) позивач обраховує розмір збитків, заподіяних дією неконституційного закону.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року справу № 295/15069/21 повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Повертаючи справу, Велика Палата Верховного Суду виходила з відсутності підстав для відступу від раніше викладених висновків Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. Зазначила, що у справі предметом спору є майнова шкода у вигляді недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХII, а, отже, вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Отже, питання щодо визначення юрисдикції у спорах про відшкодування майнової шкоди, завданої дією закону, який визнано неконституційним, було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, яка підтвердила, що спір стосовно недоотриманої суми пенсії у спірних правовідносинах є публічно-правовим.

З урахуванням наведеного підстав, передбачених статтею 403 ЦПК України, для задоволення клопотання заявниці про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 30 червня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак