Постанова

Іменем України

23 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 757/28231/13-ц

провадження № 61-2616св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4,

треті особи, які заявляють самостійні вимоги: ОСОБА_5, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4,

третя особа без самостійних вимог - орган опіки та піклування в особі Служби в справах дітей Печерської в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2018 року у складі судді Москаленко К. О. та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Іванової І. В., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, за участю третіх осіб: ОСОБА_5, органу опіки та піклування в особі Служби в справах дітей Печерської в м. Києві державної адміністрації, про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на іпотечне майно.

Позовна заява мотивована тим, що 25 липня 2006 року між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна" (далі - АКБ "Райффайзенбанк Україна"), правонаступником якого є закрите акціонерне товариство "ОТП Банк" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", далі - ПАТ "ОТП Банк") і процесуальним правонаступником якого є позивач, було укладено кредитний договір № ML-004/460/2006.

За умовами правочину ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 100 000,00 євро зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 13 % річних та FIDR, строком до 25 липня 2016 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_2 та АКБ "Райффайзенбанк Україна" укладено договір іпотеки (майнової поруки) № PCL-004/460/2006, за яким в іпотеку було передано трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач зазначав, що станом на 13 листопада 2013 року у позичальника утворилася заборгованість у розмірі 106 762,93 євро та пеня - 4 183 731,99 грн.

З урахуванням уточнення позову позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суму заборгованості в розмірі 106 762,93 євро, що еквівалентно 1 146 227,96 грн та пеню за прострочення виконання зобов'язань - 4 183 731,99 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2, шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ "ОТП Факторинг Україна", за участю третіх осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_5, про встановлення нікчемності правочину та визнання правочину недійсним.

Зустрічний позов мотивований тим, що кредитний договір та договір іпотеки є нікчемними правочинами, оскільки спрямовані на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, тобто спрямовані на порушення публічного порядку.

Позивач ОСОБА_2 просив суд встановити, що договір кредиту від 25 липня 2006 року № ML-004/460/2006 укладений між АКБ "Райффайзенбанк Україна" та ОСОБА_1 є нікчемним, визнати договір іпотеки від 25 липня 2006 року № PCL-004/460/2006 недійсним.

У березні 2014 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ТОВ "ОТП Факторинг Україна", ОСОБА_2, за участю третьої особи - ОСОБА_1, про встановлення недійсності правочинів.

Позов мотивований тим, що предмет іпотеки придбано у шлюбі, вона не укладала договору поруки та договору про передачу належної їй частки у майнову поруку чи іпотеку, не доручала чоловіку укладати договір про поруку чи іпотеку її частки квартири, а тому її частку, яка складає 1/2 частини предмета іпотеки, не може бути покладено в рахунок стягнення за договором поруки, що був укладений з ОСОБА_2.

Позивач ОСОБА_5 просила суд встановити, що договір кредиту від 25 липня 2006 року № ML-004/460/2006 між АКБ "Райффайзенбанк Україна" та ОСОБА_1 є недійсним, встановити, що договір іпотеки від 25 липня 2006 року № PCL-004/460/2006 між АКБ "Райффайзенбанк Україна" та ОСОБА_2 є недійсним.

У серпні 2014 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ТОВ "ОТП Факторинг Україна", ОСОБА_2, ОСОБА_1, за участю третьої особи - ОСОБА_5, про визнання правочинів недійсними.

Позов мотивований тим, що кредитний договір та договір іпотеки були укладені під впливом обману з боку ОСОБА_1, договір іпотеки порушує її житлові права та її сина, а тому, відповідно до статті 203 ЦК України, такі правочини мають бути визнані судом недійсними.

ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 просила визнати договір кредиту № ML-004/460/2006 від 25 липня 2006 року між АКБ "Райффайзенбанк Україна" та ОСОБА_1 недійсним, визнати договір іпотеки від 25 липня 2006 року № PCL-004/460/2006 між АКБ "Райффайзенбанк Україна" та ОСОБА_2 недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2018 року у позові ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовлено. У зустрічному позові ОСОБА_2 відмовлено.

У задоволенні позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, ОСОБА_5, ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів факт переходу до нього прав ПАТ "ОТП Банк"" за кредитним договором № ML-004/460/2006 та договором іпотеки (майнової поруки) № PCL-004/460/2006, а також направлення повідомлення відповідачам про заміну кредитора у зобов'язанні, а тому зважаючи на положення ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, визначених в статті 13 ЦПК України, у позові ТОВ "ОТП Факторинг Україна" слід відмовити.

Відсутні підстави для задоволення зустрічного позову та позовів третіх осіб, які заявляють вимоги на предмет спору, оскільки, за відсутності доказів переходу прав за кредитним договором та договором іпотеки до позивача, відсутні і порушені права майнового поручителя, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з боку ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення у частині первісного позову та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позову.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються та судом касаційної інстанції не переглядаються.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшли всі права ПАТ "ОТП Банк" щодо права вимоги до відповідачів за кредитним договором і договором іпотеки та позивачем надано всі докази на підтвердження цих обставин; додаткових документів від позивача не суди не витребовували, акт приймання-передачі кредитного портфелю, рахунок на компенсацію вартості кредитного портфелю та платіжне доручення про оплату зазначеної вартості компенсації є додатковими доказами на підтвердження належного виконання сторонами зобов'язань за договором купівлі-продажу кредитного портфелю; кредитний договір та договір іпотеки не визнані судом недійсними та припиненими, заборгованість перед позивачем за кредитним договором не погашена.

У березні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

У березні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_3 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 25 липня 2006 року між ОСОБА_1 та АКБ "Райффайзенбанк Україна" укладено кредитний договір № ML-004/460/2006.

За умовами правочину ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 100 000,00 євро зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 13,00 % річних та FIDR, на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору (а. с. 8-12 т. 1).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 25 липня 2006 року між ОСОБА_2 та АКБ "Райффайзенбанк Україна" укладено договір іпотеки № PCL-004/460/2006, за яким в іпотеку було передано трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 16-21 т. 1).

05 листопада 2010 року між ТОВ "ОТП Факторинг України" та ПАТ "ОТП Банк" укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого відповідно до статей 512, 514, 1077, 1078, 1079, 1082, 1084 ЦК України ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг України" прийняло право вимоги, зокрема, за кредитними договорами (а. с. 36-42,43 т. 1).

Відповідно до пункту 3.1 цього договору, продавець продає (переуступає) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься в додатку 1 до договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду.

Пунктом 3.5 договору купівлі-продажу кредитного портфелю передбачено, що продавець зобов'язаний передати права за окремими договорами застави та/або договорами іпотеки, укладеними між продавцем та боржниками для забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами. Передача таких договорів має бути оформлена відповідним договором про передачу прав на заставлене майно.

Відповідно до витягу з додатку 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року частиною цього кредитного портфелю був кредитний договір № ML-004/460/2006 (а. с. 43 т. 1).

05 листопада 2010 року між ТОВ "ОТП Факторинг України" та ПАТ "ОТП Банк" було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого, ПАТ "ОТП Банк" передає та відступає ТОВ "ОТП Факторинг України" сукупність прав, належних ПАТ "ОТП Банк", зокрема, щодо договорів відповідно до додатку 1 (а. с. 44-45).

Відповідно до витягу з додатку 1 до договору про відступлення права вимоги від 05 листопада 2010 року передані права вимоги за кредитним договором № ML-004/460/2006 та договором іпотеки від 25 липня 2006 року № PCL-004/460/2006 (а. с. 46 т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law23~).

У пункті 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" ~law24~ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law25~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law26~.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові ТОВ "ОТП Факторинг Україна", суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів факт переходу до нього прав ПАТ "ОТП Банк" за кредитним договором № ML-004/460/2006 та договором іпотеки (майнової поруки) № PCL-004/460/2006, а також направлення повідомлення відповідачам про заміну кредитора у зобов'язанні, зважаючи на положення ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, визначених в статті 13 ЦПК України.

Зазначений висновок є помилковим та свідчить про порушення норм процесуального права щодо правил оцінки доказів, визначених статтями 89, 95 ЦПК України.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Як зазначив позивач, до нього перейшло право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеним з відповідачем ОСОБА_1.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статті 1077 ЦК України (частина 1 статті 81 ЦПК України).

Частиною 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 2 , 6 статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено частини 2 , 6 статті 95 ЦПК України. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

На підтвердження заявлених позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" надало копії кредитного договору № ML-004/460/2006, договору іпотеки (майнової поруки) № PCL-004/460/2006, договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року між ТОВ "ОТП Факторинг України" та ПАТ "ОТП Банк", витягу з додатку 1 до договору, договору відступлення права вимоги від 05 листопада 2010 року.

З огляду на частину 6 статті 95 ЦПК України єдиним належним доказом достовірності наданих копій могло бути лише дослідження оригіналу договору купівлі-продажу кредитного портфелю та договору про відступлення права вимоги та додатків до них, зокрема за ініціативою суду.

Належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - договір купівлі-продажу кредитного портфелю, договір про відступлення права вимоги та додатки до них), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов'язок суду.

На зазначене суд апеляційної інстанції уваги не звернув та на порушення зазначених норм процесуального права за власною ініціативою не вирішив питання про витребування оригіналу договору купівлі-продажу кредитного портфелю, договору про відступлення права вимоги та додатків до них, не усунув сумнівів щодо поданих копії зазначених договорів та додатків, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відмовляючи у позові ТОВ "ОТП Факторинг Україна", суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, фактично виходив з того, що позивач не довів переходу прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, а у суду не було можливості перевірки справжності цих документів шляхом співставлення із оригіналом, який позивачем не надано.

Однак, зі справи не вбачається перешкод для перевірки справжності цих документів шляхом співставлення із оригіналом, а навпаки під час розгляду справи у суді першої інстанції представником ОСОБА_7 заявлено клопотання про витребування належним чином завіреної копії додатку 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року, яке було задоволено частково (а. с. 193 т. 2,54-56 т. 3), а в апеляційній скарзі ТОВ "ОТП Факторинг Україна" зазначало про те, що представником позивача у судовому засіданні місцевого суду було надано для ознайомлення оригінали зазначеного договору разом з додатками.

Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій також виходили з того, що позивач не надав доказів направлення повідомлення відповідачам про заміну кредитора у зобов'язанні.

Проте, пунктом 9.7 договору іпотеки передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодержателя, з одночасним відступленням права вимоги за кредитним договором.

При цьому, не повідомлення боржника (іпотекодавця) про відступлення права вимоги не позбавляє боржника права сплачувати заборгованість за кредитним договором первісному кредитору. Однак відповідачі свої зобов'язання за кредитним договором не виконували ані перед первісним кредитором АКБ "Райффайзенбанк Україна" та перед ПАТ "ОТП Банк ", ані перед ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

Крім того, посилання суду апеляційної інстанції на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні і допустимі докази на підтвердження того, що до ПАТ "ОТП Банк" перейшло відступлене ним позивачу право вимоги за спірними правочинами, зокрема, від первісного кредитора - АКБ "Райффайзенбанк Україна" є помилковими, оскільки зазначені обставини не були предметом розгляду у суді першої інстанції та сторонами не оспорювалися.

Таким чином, суд апеляційної інстанцій не встановив усіх обставин справи, не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення та порушив норми процесуального права щодо правил оцінки доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.

Тому постанова суду апеляційної інстанцій в частині позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частин 3 та 4 статті 411 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції в частині позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" слід скасувати, а справу в цій частині направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в частині позову товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, за участю третіх осіб: ОСОБА_5, органу опіки та піклування в особі Служби в справах дітей Печерської в м. Києві державної адміністрації, про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на іпотечне майно скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук