Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 638/13683/15-ц

провадження № 61-5945св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова у складі судді Цвіри Д. М. від 28 липня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Мальованого Ю. М. від 15 березня

2023 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У серпні 2015 року ПАТ «УкрСиббанк», назву якого змінено на

АТ «УкрСиббанк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту.

2. На обґрунтування позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» зазначало, що

23 жовтня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено споживчий кредитний договір № 11239052000 (кредитний договір-1), відповідно до умов якого банк надав позичальникові кредит у розмірі 35 000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення не пізніше 23 жовтня

2028 року та процентною ставкою 10,50 % річних.

3. Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором, між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № П/11239052000 (договір поруки-1).

4. 08 вересня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено споживчий кредитний договір № 11389728000 (кредитний договір-2), відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 11 000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення не пізніше 07 вересня 2018 року та процентною ставкою 13,85 % річних.

5. Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором-2, між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 226650 (договір поруки-2).

6. Відповідно до умов договорів поруки відповідальність поручителя та позичальника є солідарною.

7. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитними договорами, станом на 06 серпня 2015 року виникла прострочена заборгованість, яка відповідачами не погашається.

8. Ураховуючи наведене, ПАТ «УкрСиббанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 23 жовтня 2007 року № 11239052000 (кредитний договір-1) у розмірі 34 016,41 дол. США і пеню у розмірі 22 356,23 грн, а також заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 08 вересня 2008 року № 11389728000 (кредитний договір-2) на суму 7 210,36 дол. США і пеню у розмірі 10 102,32 грн.

Основний зміст та мотиви рішень судів попередніх інстанцій

9. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада

2016 року, з урахуванням ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова

від 14 лютого 2017 року про виправлення описки, позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково.

10. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 23 жовтня 2007 року № 11239052000 у розмірі

4 485,00 дол. США, що в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України становить 115 623,30 грн та включає в себе суму боргу за простроченим тілом кредиту у розмірі 1 045,85 дол. США та суму боргу за простроченими відсотками у розмірі 3 439,15 дол. США.

11. Стягнуто з ОСОБА_1 пеню за договором про надання споживчого кредиту від 23 жовтня 2007 року № 11239052000 у розмірі 16 669,01 грн.

12. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 08 вересня 2008 року № 11389728000 у розмірі

2 120,58 дол. США, що в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України становить 54 668,55 грн та включає в себе суму боргу за простроченим тілом кредиту в розмірі 1 310,65 дол. США та суму боргу за простроченими відсотками у розмірі 809,93 дол. США.

13. Стягнуто з ОСОБА_1 пеню за договором про надання споживчого кредиту від 08 вересня 2008 року № 11389728000 у розмірі 10 102,32 грн.

14. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

15. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитними договорами наявні правові підстави для стягнення з нього простроченої заборгованості. З огляду на те, що позивач не дотримався порядку дострокового повернення кредиту за вимогою банку (не направив вимогу про дострокове їх повернення), строк повернення кредиту в повному обсязі визнано таким, що не настав. Визначаючи розмір простроченої заборгованості, суд взяв до уваги відповідні розрахунки.

16. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості з позичальника та поручителя, суд першої інстанції вважав, що порука припинилася на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України, оскільки позивач звернувся до суду з позовом після спливу шестимісячного строку з моменту останнього чергового платежу за обома кредитними договорами.

17. Постановою Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2016 року залишено без змін.

18. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення простроченої заборгованості за кредитними договорами лише з позичальника, з огляду на недотримання позивачем порядку дострокового повернення кредиту за вимогою банку, а також шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя. При цьому з огляду на не доведення банком дотримання порядку збільшення процентної ставки за кредитним договором-1, правильними вважав висновки суду першої інстанції щодо стягнення простроченої заборгованості відповідно до встановленої у договорі процентної ставки.

19. Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року передано цивільну справу №638/13683/15-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

20. Підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати зазначено необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

21. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк»задоволено, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2016 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

22. Велика Палата Верховного Суду конкретизувала викладений нею раніше правовий висновок щодо застосування частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, зазначивши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

23. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій не дослідили зміст кредитних договорів, не з`ясували, на які потреби були видані кредити, чи є ці кредити споживчими, а отже, не з`ясували, які права й обов`язки мали сторони таких відносин при укладенні та виконанні умов кредитних договорів. При цьому зосереджено увагу на тому, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами не встановлено, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.

24. Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції також зазначив про не встановлення судами попередніх інстанцій на підставі зібраних доказів розміру відповідальності поручителя перед позивачем за виконання всіх прострочених частин основного зобов`язання, визначених періодичними платежами, не вирішення та не визначення того, чи сплив строк, встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, щодо відповідної частини таких платежів.

25. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 липня

2022 рокупозов ПАТ «УкрСиббанк»задоволено частково.

26. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 23 жовтня 2007 року № 11239052000, а саме: за простроченим тілом кредиту у розмірі 1 070,22 дол. США, за простроченими процентами за користування кредитом у розмірі 3 512,31 дол. США, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у розмірі 5 162,86 грн, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами у розмірі 17 193,37 грн.

27. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту з правилами від 08 вересня

2008 року № 1138972800, а саме: за простроченим тілом кредиту у розмірі 1 310,65 дол. США, за простроченими процентами за користування кредитом у розмірі 809,89 дол. США, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у розмірі 6 649,85 грн, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами у розмірі 3 452,47 грн.

28. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

29. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані банком позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти за кредитним договором-1 та кредитним договором-2 відносяться до споживчих кредитів, а тому у позивача був наявний обов`язок дотримання досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. З огляду на те, що позивачем не доведено дотримання порядку дострокового повернення кредиту за вимогою банку, суд вважав, що строк повернення кредиту в повному обсязі не настав, а тому на користь банку підлягає стягненню лише прострочена заборгованість за кредитними договорами. Визначаючи розмір указаної заборгованості, суд першої інстанції вважав обґрунтованим наданий позивачем розрахунок, зазначивши про те, що він відповідає умовам укладених між сторонами договорів.

30. В частині вирішення позовних вимог про солідарне стягнення кредитної заборгованості суд виходив з того, що звернувшись до суду з позовом у серпні 2015 року, позивач пропустив встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя з дати настання терміну виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем. З урахуванням дати здійснення позичальником останніх платежів за кредитними договорами, відсутності правових підстав для дострокового стягнення кредитної заборгованості, суд першої інстанції вважав, що порука є припиненою.

31. Постановою Харківського апеляційного суду від 15 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 липня 2022 року залишено без змін.

32. Постанова апеляційного суду мотивована законністю та обґрунтованістю висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача простроченої заборгованості за кредитними договорами. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для дострокового стягнення кредитних коштів та припинення поруки ОСОБА_1 .

Узагальнені доводи касаційної скарги

33. 19 квітня 2023 року АТ «УкрСиббанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 липня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

34. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій АТ «УкрСиббанк» зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 22 серпня 2018 рокуу справі № 2-1169/11 та у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 522/13928/15 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Крім того заявник обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у цій справі та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

35. На обґрунтування вимог касаційної скарги АТ «УкрСиббанк» зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що банк реалізовував своє право на дострокове повернення кредиту на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, а не на підставі умов договору. Вважає, що факт порушення позичальником сплати частини суми позики в силу вимог закону надає кредитору право вимагати дострокового повернення позики. А положення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» стосуються реалізації договірного права на повернення кредиту достроково та жодним чином не впливають на реалізацію такого права на підставі вимог закону (частини другої статті 1050 ЦК України).

36. Посилається АТ «УкрСиббанк» на необхідність уточнення висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановівід 26 травня 2020 року у цій справі, зокрема щодо підстав для дострокового стягнення з позичальника-споживача заборгованості за кредитним договором. Зосереджує увагу на тому, що положення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, не встановлювали заборони на пред`явлення саме судової вимоги про дострокове стягнення заборгованості. Вважає, що термін «вимога» законодавцем використано у широкому розумінні, а саме будь-яка вимога кредитодавця до позичальника, у тому числі звернена через суд. Зазначає, що такий підхід використовується у практиці Верховного Суду щодо застосування положень статей 559 1281 Цивільного кодексу України.

37. Більш того, вважає, що оскільки постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року справу направлено на новий розгляд, то викладені у ній правові висновки не можна вважати остаточними висновками щодо застосування норм права.

38. З посиланням на наявність виключної правової проблеми та необхідність формування єдиної правозастосовчої практики в частині застосування положень частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, яка діяла до 10 червня 2017 року, вважає, що справу необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

39. Зазначає також про неналежне дослідження судами попередніх інстанцій наявних у матеріалах справи доказів, зокрема вимог про дострокове повернення кредитів, які направлені банком позичальнику та поручителю

24 березня 2015 року у спосіб, обумовлений договором, а також умов кредитних договорів щодо порядку виникнення права вимоги щодо такої заборгованості у судовому порядку (41 день з дати відправлення вимоги про дострокове повернення кредиту). Факт направлення банком вимог відповідачам не заперечувався в процесі судового розгляду справи.

40. Також вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України. Судами не враховано, що строк сплати кредиту визначений щомісячними платежами, а умовами договорів поруки не встановлено строку її дії. При цьому у зв`язку із направленням банком вимоги про дострокове повернення кредиту було змінено строк виконання зобов`язань на 06 травня 2015 року, а тому поданий у серпні 2015 року позов є таким, що поданий в межах визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України строку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

41. Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 633/13683/15-ц.

42. 19 травня 2023 року матеріали цивільної справи № 633/13683/15-ц надійшли до Верховного Суду.

43. Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

44. 23 жовтня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11239052000, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав у кредит грошові кошти у розмірі

35 000,00 дол. США із застосуванням ануїтетної схеми погашення з процентною ставкою 10,50 % річних та зобов`язався повернути кредитні кошти в повному обсязі не пізніше жовтня 2028 року, сплатити всі відсотки та у разі порушення умов договору штрафні санкції.

45. На забезпечення виконання зобов`язань за цим договором 23 жовтня

2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № П/11239052000, згідно з яким ОСОБА_1 зобов`язалась солідарно відповідати за невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором від 23 жовтня 2007 року.

46. 08 вересня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту з правилами № 11389728000, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав у кредит грошові кошти у розмірі 11 000,00 дол. США з процентною ставкою 13,85 % річних та зобов`язався повернути кредитні кошти в повному обсязі не пізніше вересня 2018 року, сплатити всі відсотки та у разі порушення умов договору штрафні санкції.

47. На забезпечення виконання зобов`язань за цим договором 08 вересня

2017 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 226650, згідно з яким ОСОБА_1 зобов`язалась солідарно відповідати за невиконання ОСОБА_1 свої зобов`язань за кредитним договором від 08 вересня 2008 року.

48. Відповідно до пунктів 3.1 договорів поруки від 23 жовтня 2007 року № П/11239052000 та від 08 вересня 2017 року № 226650 договір діє до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором.

49. Банк свої зобов`язання за кредитним договором-1 та кредитним договором-2 виконав в повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах та в строки, передбачені вищезазначеними кредитними договорами.

50. ОСОБА_1 неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання за кредитними договорами, порушив строки внесення щомісячних платежів, за кредитним договором-1 останній платіж відповідачем було проведено

24 червня 2014 року, за кредитним договором-2 - 17 вересня

2014 року.

51. Станом на 06 серпня 2015 року за розрахунками банку заборгованість за кредитним договором-1 складає: 30 504,07 дол. США - заборгованість за простроченим кредитом, 3 512,34 дол. США - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом, 5 162,86 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 17 193,37 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом; за кредитним договором-2: 6 400,43 дол. США - заборгованість за простроченим кредитом, 809,93 дол. США - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом; 6 649,85 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 3 452,47 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом.

Позиція Верховного Суду

52. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

53. Відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

54. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

55. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

56. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

57. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

58. Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і не договірних зобов`язань.

59. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством частина перша статті 19 Конституції України).

60. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

61. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).

62. Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

63. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті у відповідній редакції).

64. 10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів».

З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

65. Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів(висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).

66. Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла-шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).

67. Наведені приписи дають підстави виснувати, що частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

68. Отже, звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

69. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у цій справі.

70. Судами попередніх інстанцій встановлено та не оспорюється сторонами, що кредитні правовідносини, які виникли між сторонами мають споживчий характер, а тому на них поширюються вимоги законодавства про захист прав споживачів. На підтвердження направлення вимог про дострокове стягнення заборгованості за кредитними договорами позивачем надано вимоги від 24 березня 2015 року та поштові конверти, з яких неможливо встановити яка кореспонденція дійсно була направлена банком позичальнику та поручителю, оскільки не містять опису вкладення. Доказів вручення таких вимог відповідачам матеріали справи не містять.

71. Установивши, що умовами кредитних договорів було передбачено порядок направлення вимоги про дострокове повернення кредиту, зокрема цінним листом з описом та повідомленням про вручення, або доставкою кур`єром (пункт 12.2), однак позивач не надав належних доказів виконання зазначених вимог, при цьому відсутні також докази отримання таких вимог адресатами, суди попередніх інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.

72. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

73. У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

74. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

75. Доводи касаційної скарги щодо дотримання позивачем порядку направлення вимоги про дострокове повернення кредитних коштів є необґрунтованими, суперечать визначеним умовам кредитних договорів щодо порядку такого направлення, а також наявним у матеріалах справи доказам.

76. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

77. Висновки судів попередніх інстанцій у зазначеній частині не суперечать висновкам Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі, оскільки суди попередніх інстанцій застосували вказані вище норми права із урахуванням встановлених у цій справі обставин.

78. Разом з тим, враховуючи те, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, при цьому позичальник, отримавши кредитні кошти, не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання щодо їх повернення, що не заперечувалось відповідачами, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для стягнення простроченої заборгованості за тілом кредиту, процентами за користування кредитом та пеню за несвоєчасне погашення такої заборгованості.

79. Визначаючи розмір простроченої заборгованості за кредитними договорами, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано керувався розрахунком заборгованості, наданим банком. З урахуванням меж касаційного оскарження та положень частини першої статті 400 ЦПК України, колегія суддів не вбачає правових підстав для перегляду справи в частині обрахунку зазначених сум простроченої заборгованості.

80. Водночас, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій про припинення поруки ОСОБА_1 за кредитними договорами на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

81. Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки

82. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня

2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі

№ 523/8249/14-ц (пункт 76), від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

83. Ураховуючи, що у договорах поруки, укладених на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором-1 та кредитним договором-2, не встановлено строку її дії, при цьому порядок погашення кредиту визначено щомісячними платежами, а строк повернення усієї суми кредиту не настав, строк пред`явлення вимог до поручителя про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитних договорів вносити періодично, слід обчислювати з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Іншими словами, за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після спливу шести місяців з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов`язання.

84. Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі

№ 523/8249/14-ц (пункт 84), від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 63), а також від 26 травня 2020 року у справі, яка переглядається (пункт 40).

85. Колегія суддів зауважує, що відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

86. Ураховуючи взятий до уваги судами попередніх інстанцій розрахунок простроченої заборгованості за кредитними договорами, який не оспорюється, а також визнаний сторонами факт невиконання позичальником належним чином взятих на себе зобов`язань за кредитним договором-1 та кредитним договором-2 (доводи ОСОБА_1 викладені у запереченнях проти позову, запереченнях проти апеляційної скарги, відзиву на касаційну скаргу), з метою дотримання строків розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе визначити суму заборгованості за кредитними договорами, яка підлягає солідарному стягненню з позичальника та поручителя за відповідною частиною основного зобов`язання, строк виконання якого на час звернення до суду із цим позовом настав і прострочення не перевищувало шести місяців.

87. Відповідно до частин першої, четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

88. Судами попередніх інстанцій встановлено, це підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, що умовами пункту 1.2.2 кредитного договору-1 передбачено, що позичальник зобов`язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 345 дол. США у день сплати ануїтетних платежів. Днем такої сплати сторони визначили 23 число кожного календарного місяця строку кредитування. Умовами пункту 1.2.10 кредитного договору-2 сторони погодили ануїтетну схему погашення кредиту, відповідно до якої днем сплати ануїтетного платежу (170 дол. США) є 8 число кожного місяця протягом строку кредитування. Останній черговий платіж за кредитним договором-1 сплачений 24 червня 2014 року, за кредитним договором-2 - 17 вересня 2014 року. Позовна заява ПАТ «УкрСиббанк» подана до суду 14 серпня 2015 року.

89. Ураховуючи наведене, в солідарному порядку з позичальника та поручителя підлягають стягненню прострочені платежі за період з 23 лютого 2015 року по дату подання позову - за кредитним договором-1 та з 08 березня 2015 року по дату подання позову - за кредитним договором-2.

90. Згідно з наявними у матеріалах справи розрахунками заборгованості за кредитними договорами, які прийняті в якості належних доказів судами попередніх інстанцій при вирішенні питання про стягнення заборгованості із позичальника та не оспорюються в касаційному порядку, розмір простроченої заборгованості за кредитним договором-1, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з позичальника та поручителя, складає: 591,31 дол. США - за простроченим тілом кредиту; 1 629,67 дол. США - за простроченими процентами за користування кредитом; 4 275,64 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 14 194,21 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

91. Розмір простроченої заборгованості за кредитним договором-2, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з позичальника та поручителя, складає: 641,37 дол. США - за простроченим тілом кредиту; 413,80 дол. США - за простроченими процентами за користування кредитом; 5 106,16 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 2 882,70 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

92. З огляду на визначений судами попередніх інстанцій розмір простроченої заборгованості за кредитними договорами, яка підлягає стягненню з позичальника, а також встановлений розмір заборгованості, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з позичальника та поручителя, з метою уникнення подвійного стягнення однієї і тієї ж заборгованості з позичальника, колегія суддів зауважує, що з позичальника підлягає стягненню прострочена заборгованість за тілом кредиту, процентами за користування кредитом та пеня за несвоєчасне погашення такої заборгованості за мінусом зазначених вище сум, які стягуються в солідарному порядку.

93. В аспекті доводів касаційної скарги щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитними договорами з поручителя у повному обсязі, колегія суддів зауважує про безпідставність тверджень заявника щодо зміни строку виконання основного зобов`язання та дотримання передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку чинності поруки, з огляду на наведені вище обставини недотримання банком порядку заявлення вимоги про дострокове повернення коштів.

Щодо клопотання АТ «УкрСиббанк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

94. Підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду АТ «УкрСиббанк»зазначило те, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Також АТ «УкрСиббанк» вказує на необхідність відступлення від правового висновку, сформованого Великою Палатою Верховного Суду.

95. Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

96. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц зазначала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

97. Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду переглядала цю справу в касаційному порядку та у постанові від 26 травня 2020 року вже виклала правовий висновок щодо застосування частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, зокрема в аспекті застосування її до спірних правовідносин.

98. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із наведеним правовим висновком. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиці, а отже і підстав для задоволення клопотання АТ «УкрСиббанк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

99. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

100. Ураховуючи наведене, касаційна скарга АТ «УкрСиббанк»підлягає задоволенню частково, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій зміні (у мотивувальній та резолютивній частинах) щодо порядку стягнення простроченої заборгованості з відповідачів.

Щодо розподілу судового збору

101. Згідно з положеннями частин першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

102. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

103. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

104. Ураховуючи, що за наслідками касаційного перегляду судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні в частині сум заборгованості, які підлягають стягненню з відповідачів, при цьому судами не було здійснено розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне змінити розподіл судових витрат у справі.

105. З огляду на те, що позивач у прохальній частині позовної заяви просив суд стягнути з відповідачів заборгованість за кредитними договорами у розмірі 41 226,77 дол. США та 32 458,55 грн, а за наслідками касаційного перегляду справи позовні вимоги, заявлені до відповідачів підлягають до задоволення у розмірі 6 703,07 дол. США та 32 458,55 грн (16,26% від заявлених вимог), сума судового збору, яка підлягає стягненню в порядку розподілу судових витрат на користь АТ «УкрСиббанк», понесених у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, становить 3 624,26 грн (3 654,00 грн (сплачений судовий збір при поданні позовної заяви)+ 4 019,40 грн (сплачений судовий збір при поданні апеляційної скарги) + 14 616,00 грн (сплачений судовий збір при поданні двох касаційних скарг) *16,26 %).

106. При цьому колегія суддів враховує, що сума заборгованості за кредитними договорами підлягає стягненню з двох відповідачів у різних розмірах, а солідарний порядок стягнення простроченої заборгованості складає лише 52,53 %, у зв'язку із чим судовий збір підлягає розподілу між відповідачами у наступному порядку: з ОСОБА_1 - 2 672,35 грн, а з ОСОБА_1 - 951,91 грн.

Керуючись статтями 402 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

2. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 липня

2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 березня

2023 року змінити в частині визначення порядку та розміру заборгованості за кредитними договорами, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «УкрСиббанк», виклавши другий та третій абзаци резолютивної частини рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 липня

2022 року у наступній редакції:

«Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту (при застосуванні ануїтетної схеми погашення) №11239052000 від 23 жовтня 2007 року, а саме: 591,31 дол. США - за простроченим тілом кредиту;

1 629,67 дол. США - за простроченими процентами за користування кредитом; 4 275,64 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 14 194,21 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту (при застосуванні ануїтетної схеми погашення) №11239052000 від 23 жовтня 2007 року, а саме: 478,91 дол. США - за простроченим тілом кредиту; 1 882,64 дол. США - за простроченими процентами за користування кредитом; 887,22 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 2 999,16 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту з правилами №1138972800 від 08 вересня 2008 року, а саме: 641,37 дол. США - за простроченим тілом кредиту; 413,80 дол. США - за простроченими процентами за користування кредитом; 5 106,16 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 2 882,70 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту з правилами №1138972800 від 08 вересня

2008 року, а саме: 669,28 дол. США - за простроченим тілом кредиту; 396,09 дол. США - за простроченими процентами за користування кредитом; 1 543,69 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 569,77 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.»

3. В решті рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 липня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 березня

2023 року залишити без змін.

4. В порядку розподілу судових витрат, понесених у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, стягнути на користь акціонерного товариства «УкрСиббанк» витрати по сплаті судового збору: з ОСОБА_1 у розмірі 2 672,35 грн, з ОСОБА_2 - у розмірі 951,91.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович