Постанова

Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

справа № 296/499/15-ц

провадження № 61-3284зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ :

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив під час розгляду справи, до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що незавершене будівництво жилого будинку, загальною площею 90 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, було проведено під час зареєстрованого шлюбу із відповідачем.

Враховуючи те, що його право не визнається просив визнати спільно нажитим майном подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 будівельні матеріали, конструктивні елементи та інженерні обладнання об'єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, розташованого за вищевказаною адресою, а також визнати за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності за кожним по 1/2 частини будівельних матеріалів, конструктивних елементів та інженерного обладнання, які були використані для об'єкту незавершеного будівництва житлового будинку за вказаною адресою.

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 06 жовтня

2015 року позов задоволено.

Визнано спільно нажитим майном подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 будівельні матеріали, конструктивні елементи та інженерні обладнання об'єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини будівельних матеріалів, конструктивних елементів та інженерного обладнання, які були використані для об'єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та право забудовника на вказану частину об'єкту незавершеного будівництва житлового будинку.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини будівельних матеріалів, конструктивних елементів та інженерного обладнання, які були використані для об'єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та право забудовника на вказану частину об'єкту незавершеного будівництва житлового будинку.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 01 грудня 2015 року рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 06 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення апеляційного суду Житомирської області від 01 грудня 2015 року залишено без змін.

13 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року з передбачених пунктом 4 частини 1 статті 355 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час подання заяви) підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статей 60, 63, 69 СК України, статей 328, 331, 368, 371 ЦК України.

На підтвердження зазначених підстав заявником надано постанови Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року справа № 6-388цс15, від 16 грудня 2015 року справа № 2710цс15, від 07 вересня 2016 року справа № 6-47цс16.

Ухвалою Верховного Суду України від 15 червня 2017 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано справу з Корольовського районного суду міста Житомира.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

08 лютого 2018 року вказану заяву передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

24 січня 2018 року вказану заяву передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня

2017 року призначено до розгляду.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 26 грудня 1995 року по 14 серпня 2013 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради № 342 від

10 червня 2004 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту нового будівництва одноквартирного житлового АДРЕСА_1

Під час зареєстрованого шлюбу на земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з дозволу останньої, було збудовано житловий будинок загальною площею 90,0 кв.м, право власності на який на даний час не зареєстровано, будинок в експлуатацію не зданий.

Відповідно до висновку № 522/03.14 судової будівельно-технічної експертизи від 03 березня 2014 року по цивільній справі № 296/9741/13-ц (2/296/1231/14), ринкова вартість житлового АДРЕСА_1 станом на березень 2014 року становила 571 500 грн.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 не звертався з позовними вимогами про визнання права власності на незавершений об'єкт будівництва - будинок, а просив визнати право власності на матеріали й обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). При цьому позивачем не підтверджено та не надано належних та допустимих доказів кількості матеріалів та обладнання, які було використано при будівництві спірного об'єкта нерухомості за час спільного проживання у шлюбі з ОСОБА_2 та їх перелік. Задоволення позову без зазначення (назви) цих матеріалів чи обладнання та їх вартості суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 18 листопада 2015 року № 6-388цс15.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від

18 листопада 2015 року справа № 6-388цс15 Верховний Суд України, дійшов висновку про те, що судові рішення, ухвалені у справі в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання та іншого майна, використаного в процесі будівництва житлового будинку, та позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 про визнання позики спільним боргом подружжя та стягнення боргу підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Оскільки суди попередніх інстанцій в порушення статті 331 ЦК України визнали право власності на 1/2 частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання та іншого майна, використаного в процесі будівництва житлового будинку, без зазначення його найменувань.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року справа № 6-2710цс15 Верховний Суд України, дійшов висновку про те, що відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року справа № 6-47цс16 Верховний Суд України, дійшов висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачкою права на S_1 частину спірного об'єкта незавершеного будівництва.

Порівняння змісту наданих постанов Верховного Суду України із змістом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначені судові рішення не відповідають викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм права.

Судове рішення, яке заявник просить переглянути, є обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального права, а обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись підпунктом 1 пункту першого розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року, пунктом 1 частини першої статті 355 та статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України(в редакції, яка діяла на момент подання заяви), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді : Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.І. Крат

В.П. Курило