Постанова

Іменем України

27 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 757/8802/19-ц

провадження № 61-14839св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про стягнення відсотків та пені

за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2020 року у складі судді Івльєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позову

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь відповідно до статті 625 ЦК України 3 % річних від простроченої суми в розмірі 78 105,52 грн, та, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» пеню в розмірі 3 % за кожен день прострочення з 18 лютого 2018 року до 18 лютого 2019 року в розмірі 24 087 028,26 грн, а також витрати, пов`язані з розглядом справи.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що між нею і Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено чотири договори банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті, а саме : 09 квітня 2013 року № SAMDN25000734447036 «Стандарт на 12 міс» із сумою вкладу 6 000, 00 дол. США; 24 травня 2013 року № SAMDN25000735422117 «Стандарт на 12 міс» із сумою вкладу 17 000,00 дол. США; 01 червня 2013 року № SAMDN25000735594789 «Стандарт на 12 міс» із сумою вкладу 25 000,00 дол. США; 09 липня 2013 року № SAMDN25000736330879 «Стандарт на 12 міс» із сумою вкладу 11 000 дол. США

На виконання умов договорів, позивач внесла кошти на депозит, що підтверджується відповідними квитанціями.

08 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до банку з письмовою заявою, в якій просила видати грошові кошти, які були внесені за вказаними договорами банківського вкладу, але відповіді банк не надав.

16 липня 2018 року рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/75443/17-ц встановлено, що банк відмовляється від взятих на себе зобов`язань з добровільного повернення коштів, а тому суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення сум вкладів та відсотків за вказаними вкладами.

Станом на 13 грудня 2017 року банк повинен був відповідно до умов депозитних договорів виплатити ОСОБА_1 80 753,62 дол. США.

Оскільки банк своєчасно не повернув ОСОБА_1 належні їй кошти за договорами, позивач просила стягнути пеню передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за кожний день прострочення з урахуванням строків спеціальної позовної давності, та 3 % річних передбачених статтею 625 ЦПК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Печерський районний суд м. Києва рішенням від 04 лютого 2020 року позов задовольнив частково. Стягнув з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») на користь ОСОБА_1 , відповідно до статті 625 ЦК України 3 % річних від простроченої суми в розмірі 78 105,52 грн. Стягнув з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 80 753,62 дол. США. Стягнув з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь держави судовий збір у розмірі 9 605,00 грн. В решті позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв`язку з неналежним виконанням банком своїх зобов`язань за договорами банківських вкладів стягненню підлягають 3 % річних, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України та пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки розмір нарахованої позивачем пені значно перевищує розмір збитків, тому наявні підстави для зменшення її розміру на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, і застосовуючи принцип розумності та справедливості вирішив стягнути з відповідача пеню в розмірі 80 753,62 дол. США.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнив частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року змінив у частині стягнення пені за прострочення виконання зобов`язань за договорами банківських вкладів. Стягнув з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 заборгованість за прострочення виконання зобов`язань за договорами банківських вкладів, а саме пеню в розмірі 2 025 591,50 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при визначенні розміру пені суд першої інстанції дотримався принципу пропорційності в цивільному процесі та вірно врахував положення статті 551 ЦК України. Однак, оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, а тому нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 12 жовтня 2020 року, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить змінити рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року в частині суми пені відповідно до принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18-ц та від 13 липня 2020 року у справі № 757/26343/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливе джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При вирішенні питання про зменшення неустойки, суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов`язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін. Суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки та оцінкою дійсного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення з врахуванням істотних обставин. Розмір неустойки не може значно перевищувати розмір збитків та при її стягненні судом повинні застосовуватися принципи розумності, пропорційності та справедливості.

Законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов`язань та як міру майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язання, а суд, задля усунення явної її не співрозмірності понесеним особою збиткам, має право на пом`якшення такої міри відповідальності та на зменшення розміру неустойки.

Оскільки банк оскаржує судові рішення лише в частині стягнення розміру пені, тому предметом касаційного перегляду рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позову про стягнення 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України, не є предметом касаційного перегляду (стаття 400 ЦПК України).

17 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Василевської К. М. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований тим, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

Суди обґрунтовано задовольнили вимоги позивача щодо стягнення грошових коштів відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в розмірі, що відповідає розміру вкладу та відсотків за депозитними договорами, адже зменшення пені саме до суми вкладу та відсотків відповідає принципу розумності і справедливості, забезпечить відповідальність банку за порушення зобов`язань, а також захистить порушене право позивача на користування та володіння своїми коштами.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі 757/56287/18-ц, від 04 лютого 2020 року у справі №918/116/19, від 26 травня 2020 року у справі №918/289/19.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

12 листопада 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року зупинене касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року касаційне провадження поновлене.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 квітня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті № SAMDN25000734447036 «Стандарт на 12 міс» на суму вкладу 6 000,00 дол. США.

24 травня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті № SAMDN25000735422117 «Стандарт на 12 міс» на суму 17 000,00 дол. США.

01 червня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті № SAMDN25000735594789 «Стандарт на 12 міс» на суму вкладу 25 000,00 дол. США.

09 липня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті № SAMDN25000736330879 «Стандарт на 12 міс» на суму вкладу 11 000,00 дол. США.

На виконання умов договорів, позивач внесла грошові кошти на депозитні рахунки.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року, позов задоволено, стягнуто з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за вищевказаними договорами банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті в загальному розмірі 80 753, 62 дол. США. Стягнуто з банку в дохід держави 8 000,00 грн судових витрат.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга

підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

У цій справі позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549 551 611 ЦК України).

У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець- це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані правовідносини за участю споживача.

Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання особою, яка є виконавцем чи надає споживачу послуги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц зазначено, що базою нарахування пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (пункт 68).

За змістом частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Частиною першою статті 1075 ЦК України у редакції станом на 12 лютого 2014 року було передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), яка прийнята після ухвалення судових рішень у цій справі та підлягає врахуванню, зазначено, що відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, яке підтверджено судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Установлено, що пунктом 9 договорів від 09 квітня, 24 травня, 01 червня та 09 липня 2013 року № SAMDN25000734447036, № SAMDN25000735422117, № SAMDN25000735594789, № SAMDN25000736330879 відповідно, передбачено право сторін достроково розірвати договір з повідомленням про це іншої сторони за два банківські дні до розірвання договору.

За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час розгляду справи № 757/75443/17 суд встановив, що 08 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до банку з письмовою заявою, у якій просила видати грошові кошти, які внесені за зазначеними договорами банківського вкладу, однак ця заява залишилася без належного реагування, свої зобов`язання банк щодо повернення вкладів зі сплатою процентів за договорами № SAMDN25000734447036, № SAMDN25000735422117, № SAMDN25000735594789, № SAMDN25000736330879 не виконав.

Обставини, встановлені рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 липня 2018 року у справі № 757/75443/17, свідчать про те, що зазначені договори були достроково розірвані за ініціативою ОСОБА_1 у грудні 2017 року.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення з банку пені, нарахованої на суму вкладу на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 18 лютого 2018 року до 18 лютого 2019 року, адже депозитні договори були достроково розірвані за ініціативою владника у грудні 2017 року.

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалені у цій справі судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з банку пені на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні такої позовної вимоги відмовити.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Ураховуючи, що розмір заявлених вимог - 24 165 133,76 грн (100 %), з яких задоволенню підлягає - 78 105,52 грн (0,32 %) рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору з відповідача на користь держави слід змінити з 9 605,00 грн на 781,05 грн.

Оскільки судові рішення в оскаржуваній банком частині щодо стягнення пені підлягають скасуванню, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні такої вимоги, сплачений банком судовий збір при зверненні з апеляційною та касаційною скаргами підлягає компенсації за рахунок держави в розмірі 33 617,50 грн (14 407,50 грн + 19 210,00 грн), адже позивач відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 400 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про стягнення пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про стягнення пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» відмовити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2020 року в частині стягнення з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на користь держави суми судового збору змінити, зменшивши його розмір з 9 605,00 грн до 781,05 грн (сімсот вісімдесят одна гривня 05 коп.).

Компенсувати Акціонерному товариству Комерційному банку «ПРИВАТБАНК» судовий збір у розмірі 33 617,50 грн (тридцять три тисячі шістсот сімнадцять гривень 50 коп.), сплачений банком за подання апеляційної і касаційної скарг, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В нескасованій частині поновити виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов