Постанова

Іменем України

27 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 757/21554/18

провадження № 61-15904св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», підписану адвокатом Бригинець Анютою Анатоліївною, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року, додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року в складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в складі колегії суддів Саліхова В. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», про захист прав споживача, повернення коштів за договорами банківського вкладу, стягнення 3 % річних та пені.

Позов мотивував тим, що сторони протягом 2009-2013 років у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» в АР Крим уклали три депозитних договори, а саме:

- договір № SAMDN26000705279693 (вклад «Стандарт») від 03 березня 2009 року з розміщенням 5 000 дол. США на депозитному рахунку № НОМЕР_1 строком на один місяць та відсотковою ставкою 11% річних;

- договір № SAMDN01000709975302 (вклад «Стандарт») від 29 березня 2010 року з розміщенням 6 050 дол. США на депозитному рахунку № НОМЕР_2 строком на три місяці та відсотковою ставкою 11,25% річних;

- договір № SAMDN25000737596053 (вклад «Стандарт») від 11 вересня 2013 року з розміщенням 5 394 дол. США на депозитному рахунку № НОМЕР_3 строком до 11 вересня 2014 року включно та відсотковою ставкою 8% річних.

Указував, що зобов`язання з внесення коштів на депозит виконав у повному обсязі. У березні 2014 року в зв`язку з нестабільною ситуацією в АР Крим позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням перевести рахунки за вказаними вище договорами до міста Києва, на що отримав відповідь про те, що він безперешкодно зможе одержати свій вклад в ПриватБанку, який продовжує нести повну відповідальність перед вкладниками. 02 грудня 2017 року позивач звернувся до відповідача з заявами про повернення сум вкладів за договорами, на що отримав відповіді, зі змісту яких слідує, що банк не знайшов інформації за наданими реквізитами позивача та не має можливості повернути кошти позивачу, оскільки в зв`язку з тимчасовою окупацією АР Крим у банку відсутній доступ до первинної документації філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк».

З урахуванням останньої поданої заяви про збільшення позовних вимог від 20 червня 2018 року ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача:

- суму вкладу з нарахованими відсотками за договором № SAMDN26000705279693 від 03 березня 2009 року в сумі 7 889,50 дол. США, три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за вказаним договором у розмірі 2 436,06 грн та передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню в розмірі 26 798,78 грн;

- суму вкладу з нарахованими відсотками за договором № SAMDN01000709975302 від 29 березня 2010 року в сумі 8 942,55 дол. США, три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за вказаним договором у розмірі 2 786,98 грн та передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню в розмірі 31 354,19 грн;

- суму вкладу з нарахованими відсотками за договором № SAMDN25000737596053 від 11 вересня 2013 року в сумі 7 407,76 дол. США, три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за вказаним договором у розмірі 2 652,25 грн та передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню в розмірі 21 219,33 грн;

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року та додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року, які залишені без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, позов задоволено та стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 :

- суму вкладу з нарахованими відсотками за договором № SAMDN26000705279693 від 03 березня 2009 року в сумі 7 889,50 дол. США, три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за вказаним договором у розмірі 2 436,06 грн та передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню в розмірі 26 798,78 грн;

- суму вкладу з нарахованими відсотками за договором № SAMDN01000709975302 від 29 березня 2010 року в сумі 8 942,55 дол. США, три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за вказаним договором у розмірі 2 786,98 грн та передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню в розмірі 31 354,19 грн;

- суму вкладу з нарахованими відсотками за договором № SAMDN25000737596053 від 11 вересня 2013 року в сумі 7 407,76 дол. США, три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за вказаним договором у розмірі 2 652,25 грн та передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню в розмірі 21 219,33 грн;

- витрати на правничу допомогу в розмірі 39 334,68 грн.

Також стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 8 810,00 грн.

Суди встановили, що сторони уклали три договори банківського вкладу, зобов`язання за якими позивач виконав у повному обсязі, однак внесені ним на депозит кошти та нараховані відсотки банк повертати відмовляється. Суди зазначили, що використання рахунку банківського вкладу не обмежено певним відділенням чи територією; при цьому договори банківського вкладу укладені безпосередньо з ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридичною особою, а не його кримською філією, а тому у відповідача повинна бути наявна вся необхідна інформація за укладеними договорами. Суди зазначили, що припинення діяльності відділення чи філії банку на окупованій території не є підставою для відмови в поверненні вкладів позивача на його вимогу.

За таких обставин суди зробили висновок про наявність правових підстав для стягнення з відповідача коштів, внесених на депозит, нарахованих по дату останнього збільшення позовних вимог відсотків на суми вкладів та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. Суди також вважали, що на спірні правовідносини поширюється Закон України «Про захист прав споживачів», а тому стягнули з відповідача передбачену частиною п`ятою статті 10 вказаного Закону пеню в розмірі 3 % від загального розміру замовлення, розрахунок якої виконано згідно методики, викладеної в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 759/13827/15.

Суди також уважали наявними підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу як таких, що пов`язані з розглядом справи та відповідають її складності й реально затраченому адвокатом часу.

Апеляційний суд відхилив доводи банку щодо неналежного розрахунку процентів за договорами банківського вкладу після їх розірвання вкладником у односторонньому порядку, пославшись на те, що договори автоматично пролонгувались, а тому проценти підлягали нарахуванню за встановленими в них ставками.

Аргументи учасників справи

28 жовтня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення та просило їх скасувати в частині стягнення з банку нарахованих на суми вкладів відсотків, 3 % річних, пені та витрат на правничу допомогу як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- надіславши 02 грудня 2017 року на адресу банку заяву про виплату коштів за договорами банківського вкладу та повідомивши банк про намір достроково розірвати договори, позивач змінив строк дії договорів у односторонньому порядку;

- після розірвання позивачем у односторонньому порядку договорів банківського вкладу відсотки підлягали нарахуванню за ставкою для вкладів «на вимогу» («до запитання»), а не за ставками, передбаченими договорами;

- оскільки сума нарахованих на вклади відсотків судами визначена невірно, то розрахунок 3 % річних також є неправильним;

- стягуючи пеню в порядку статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суди помилково включили до її розміру відсотки, оскільки вартість послуги (замовлення) в розумінні вказаної норми права є сумою внесених на депозит коштів без урахування відсотків;

- більша частина стягнутих судом витрат на правничу допомогу є «гонораром успіху» в розмірі 5 % від задоволених позовних вимог, сума яких судами визначена з неправильним застосуванням норм матеріального права.

27 квітня 2022 року до Верховного Суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшли підписані представником письмові пояснення щодо періоду нарахування відсотків за користування банком депозитними коштами та неможливості стягнення пені на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» із урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в справі та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення виконання рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року задоволеноклопотання АТ КБ «ПриватБанк» та зупинено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року зупинено касаційне провадження в цій справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2022 року касаційне провадження у справі поновлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 18 листопада 2020 року зазначено, що позивач оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: апеляційний суд при вирішенні справи не врахував висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 760/3445/15-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 592/6332/15-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 554/3200/16-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 316/265/17, від 10 липня 2019 року в справі № 335/11482/16-ц, постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1891цс15, від 27 квітня 2016 року в справі № 6-302цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 761/26293/16-ц щодо нарахування процентів за договором банківського вкладу після його розірвання та постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 759/13827/15-ц щодо розрахунку пені для депозитних вкладів.

Аналіз доводів та вимог касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволення позовних вимог про стягнення відсотків, нарахованих на суми вкладів, 3 % річних, пені та витрат на правничу допомогу. В частині стягнення коштів у розмірі внесених позивачем депозитів судові рішення не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 03 березня 2009 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали депозитний договір (вклад «Стандарт») № SAMDN26000705279693, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кошти в розмірі 5 000 дол. США для розміщення на депозитному рахунку № НОМЕР_1 строком на один місяць та відсотковою ставкою 11% річних.

29 березня 2010 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали депозитний договір (вклад «Стандарт») № SAMDN01000709975302, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кошти в розмірі 6 050 дол. США для розміщення на депозитному рахунку № НОМЕР_2 строком на три місяці та відсотковою ставкою 11,25% річних.

11 вересня 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитний договір (вклад «Стандарт») № SAMDN25000737596053, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кошти в розмірі 5 394 дол. США для розміщення на депозитному рахунку № НОМЕР_3 строком до 11 вересня 2014 включно та відсотковою ставкою 8% річних.

Позивач зобов`язання за депозитними договорами виконав у повному обсязі. Факт внесення коштів на підставі договорів підтверджується: квитанцією від 03 березня 2009 року № 144766902 на суму 5 000 дол. США; платіжним дорученням від 29 березня 2010 року № 1526485245 на суму 6 050 дол. США та квитанцією від 11 вересня 2013 року № 12 на суму 5 394 дол. США.

За договором № SAMDN26000705279693 від 03 березня 2009 року позивачу виплачувалися нараховані відсотки до 03 березня 2013 року; за договором № SAMDN01000709975302 від 29 березня 2010 року позивачу виплачувалися нараховані відсотки до 28 лютого 2014 року; за договором № SAMDN25000737596053 від 11 вересня 2013 року позивачу нараховані відсотки не виплачувались.

З 2014 року позивач неодноразово звертався до відповідача з письмовими заявами з вимогами відносно переведення його депозитних рахунків в інше відділення банку, відносно розірвання договорів та відносно виплати коштів, однак відповідач проігнорував вказані вимоги та не вжив заходів, спрямованих на врегулювання порушених позивачем питань.

02 грудня 2017 року позивач звернувся до відповідача з заявами про відмову від подальшої пролонгації договорів № SAMDN26000705279693 від 03 березня 2009 року та № SAMDN01000709975302 від 29 березня 2010 року, а також про дострокове розірвання договору № SAMDN25000737596053 від 11 вересня 2013 року та повернення сум вкладів за договорами й нарахованих відсотків.

На вказані заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» надав письмові відповіді про те, що банк не знайшов інформації за наданими реквізитами позивача та не має можливості повернути йому кошти; у зв`язку з тимчасовою окупацією АР Крим у банку відсутній доступ до первинної документації філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк».

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до положень статей 526 530 598 599 ЦК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (частини перша, третя статті 1058 ЦК України).

Відповідно до положень статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.

Щодо позовних вимог про стягнення відсотків, нарахованих на суми вкладів

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором (частина друга статті 1060 ЦК України).

У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до вимог статті 1070 ЦК України».

У справі, що переглядається, 02 грудня 2017 року позивач звернувся до відповідача з заявами про:

відмову від подальшої пролонгації договору № SAMDN26000705279693 від 03 березня 2009 року, термін дії якого закінчувався 03 січня 2018 року, та повернення суми вкладу й нарахованих відсотків;

відмову від подальшої пролонгації договору № SAMDN01000709975302 від 29 березня 2010 року, термін дії якого закінчувався 28 грудня 2017 року, та повернення суми вкладу й нарахованих відсотків;

дострокове розірвання договору № SAMDN25000737596053 від 11 вересня 2013 року та повернення суми вкладу й нарахованих відсотків.

За таких обставин:

договірні відносини між сторонами на підставі договору № SAMDN26000705279693 від 03 березня 2009 року припинилися 03 січня 2018 року, а тому період нарахування відсотків за вказаним договором становить 58 місяців з 03 березня 2013 року (дата останньої виплати банком позивачу відсотків за договором) по 03 січня 2018 року, що складає: 2 658,33 дол. США (5 000 дол. США*11% : 12 * 58);

договірні відносини між сторонами на підставі договору № SAMDN01000709975302 від 29 березня 2010 року припинилися 29 грудня 2017 року, а тому період нарахування відсотків за вказаним договором становить 46 місяців з 28 лютого 2014 року (дата останньої виплати банком позивачу відсотків за договором) по 28 грудня 2017 року, що складає: 2 609,06 дол. США (6 050 дол. США*11,25% : 12 * 46);

за договором № SAMDN25000737596053 від 11 вересня 2013 року банк отримав надіслану позивачем заяву про його дострокове розірвання 08 грудня 2017 року. Відповідно до пункту 5 договору сторони мають право достроково розірвати договір відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору. Отже, сторони визнали те, що договір № SAMDN25000737596053 від 11 вересня 2013 року є розірваними з 10 грудня 2017 року. Період нарахування відсотків за вказаним договором становить 51 місяць з 11 вересня 2013 року по 10 грудня 2017 року, що складає: 1 833,96 дол. США (5 394 дол. США*8 % : 12 * 51).

Після припинення між сторонами договірних правовідносин, зокрема, внаслідок дострокового розірвання договорів, інтереси позивача як вкладника підлягають захисту на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних

У контексті статей 524 533-535 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в нормах, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зазначено, що: «після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У такому випадку Велика Палата Верховного Суду визначає порядок обчислення трьох процентів річних за формулою: сума вкладу за рішенням суду від 04 грудня 2014 року (з урахуванням моменту набрання ним чинності - 25 березня 2015 року) х 848 (кількість днів прострочення виконання рішення суду) х 3 (розмір процентів, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України) : 100: 365 (днів у році). […] Також Велика Палата Верховного Суду враховує, що грошове зобов`язання між сторонами виражене в іноземній валюті - доларах США, тому при розрахунках процентів та інших стягнень за основу береться розрахунок заборгованості в доларах США, що відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду».

Періодом прострочення виконання відповідачем зобов`язання за договором № SAMDN26000705279693 від 03 березня 2009 року в межах заявлених позовних вимог є 168 днів: з 03 січня 2018 року (дата припинення договору в зв`язку з відмовою однієї зі сторін від його пролонгації) по 20 червня 2018 року (дата останньої поданої позивачем заяви про зміну позовних вимог). Розмір простроченого зобов`язання за вказаним договором складає 7 658,33 дол. США (5 000 дол. США вкладу + 2 658,33 дол. США відсотків за користування вкладом). З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних за несвоєчасне повернення банком усіх належних за договором № SAMDN26000705279693 від 03 березня 2009 року виплат підлягають частковому задоволенню в розмірі 105,75 дол. США.

Періодом прострочення виконання відповідачем зобов`язання за договором № SAMDN01000709975302 від 29 березня 2010 року в межах заявлених позовних вимог є 173 дні: з 29 грудня 2017 року (дата припинення договору в зв`язку з відмовою однієї зі сторін від його пролонгації) по 20 червня 2018 року (дата останньої поданої позивачем заяви про зміну позовних вимог). Розмір простроченого зобов`язання за вказаним договором складає 8 659,06 дол. США (6 050 дол. США вкладу + 2 609,06 дол. США відсотків за користування вкладом). З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних за несвоєчасне повернення банком усіх належних за договором № SAMDN01000709975302 від 29 березня 2010 року виплат підлягають частковому задоволенню в розмірі 123,13 дол. США.

Періодом прострочення виконання відповідачем зобов`язання за договором № SAMDN25000737596053 від 11 вересня 2013 року в межах заявлених позовних вимог є 192 дні: з 10 грудня 2017 року (дата розірвання договору) по 20 червня 2018 року (дата останньої поданої позивачем заяви про зміну позовних вимог). Розмір простроченого зобов`язання за вказаним договором складає 7 227,96 дол. США (5394 дол. США вкладу + 1 833,96 дол. США відсотків за користування вкладом). З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних за несвоєчасне повернення банком усіх належних за договором № SAMDN25000737596053 від 11 вересня 2013 року виплат підлягають частковому задоволенню в розмірі 114,06 дол. США.

Щодо позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»

Згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року з банку на користь ОСОБА_1 в сумі 67 078,57 долара США, на користь ОСОБА_4 - 59 900 доларів США, на користь ОСОБА_3 - 106 000 доларів США, на користь ОСОБА_5 - 120 033,89 долара США з ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог».

Оскільки на момент подання позовної заяви правовідносини між сторонами за договором вкладу вже припинено, то частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини, а судові рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суди встановили, що правнича допомога надавалась позивачу його представником - адвокатом Кіккасом М. В. на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 05 серпня 2018 року. Відповідно до пункту 4.2. договору про правову допомогу загальна вартість винагороди адвоката становить 10% від суми, на яку задоволені позовні вимоги клієнта до АТ КБ «ПриватБанк» про повернення коштів за депозитними договорами. При цьому клієнт зобов`язався сплатити на користь адвоката 5 % від суми, на яку задоволено позовні вимоги, протягом двох банківських днів з моменту ухвалення судового рішення, а інші 5 % - після перерахування коштів банком. Додатково позивач зобов`язався оплачувати участь адвоката в кожному судовому засіданні в розмірі 600 грн.

Суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи витрати на правничу допомогу, виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено на загальну суму 726 693,77 грн, а тому позивач мав понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 36 334,68 грн.

З урахуванням висновків щодо суті касаційної скарги АТ «ПриватБанк», загальна сума коштів, яка підлягає стягненню на користь позивача, зменшилась у гривневому еквіваленті до 698 732,48 грн, а тому передбачений у договорі про надання правової допомоги б/н від 05 серпня 2018 року гонорар успіху також підлягає зменшенню до 34 936,62 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про необхідність урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), дають підстави для висновку про те, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржені судові рішення в частині стягнення сум вкладів із нарахованими відсотками - зміні шляхом зменшення сум, що підлягають стягненню, в частині стягнення 3 % річних - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, в частині позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Додаткове рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення суми витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» сума судового збору, визначена судами до стягнення з відповідача в дохід держави, підлягає зменшенню до 6 987,33 грн. Оскільки вимоги касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено на 34,71 %, то АТ КБ «ПриватБанк» у порядку, встановленому КМУ, підлягають компенсації судові витрати, пов`язані з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 10 792,25 грн.

За змістом частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, АТ КБ «ПриватБанк» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, слід компенсувати понесені судові витрати в судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 3 804,92 грн, у зв`язку з чим судові рішення в частині розподілу судових витрат підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про їх розподіл.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», підписану адвокатом Бригинець Анютою Анатоліївною, задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення вкладів із нарахованими відсотками змінити, зменшивши розмір сум, що підлягають стягненню:

за договором № SAMDN26000705279693 від 03 березня 2009 року з 7 889,50 дол. США до 7 658,33 дол. США;

за договором № SAMDN01000709975302 від 29 березня 2010 року з 8 942,55 дол. США до 8 659,06 дол. США

за договором № SAMDN25000737596053 від 11 вересня 2013 року з 7 407,76 дол. США до 7 227,96 дол. США.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення трьох відсотків річних скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 три відсотки річних за прострочення грошового зобов`язання:

за договором № SAMDN26000705279693 від 03 березня 2009 року в сумі 105,75 дол. США;

за договором № SAMDN01000709975302 від 29 березня 2010 року в сумі 123,13 дол. США;

за договором № SAMDN25000737596053 від 11 вересня 2013 року в сумі 114,06 дол. США

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення пені відмовити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким компенсувати акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк», за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати в судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 3 804,92 грн.

Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року змінити, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 з 36 334,68 грн до 34 936,62 грн.

З прийняттям постанови суду касаційної інстанції рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в скасованих частинах утрачають законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук