Постанова

Іменем України

27 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 521/21538/19

провадження № 61-204св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи

позивач - заступник прокурора Одеської області в інтересах Одеської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які є правонаступниками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року в складі судді: Мурзенка М. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Князюка О. В., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року заступник прокурора Одеської області звернувся з позовом в інтересах Одеської міської ради до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану.

Позов мотивовано тим, що прокуратурою Одеської області встановлено, що державним реєстратором Реєстраційної служби Одеської області Заяць К. В. 16 березня 2015 року прийнято рішення індексний номер: 20009255 про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок, за адресою АДРЕСА_1 , площею 652 кв. м, на підставі вказаного рішення їй було видано відповідне свідоцтво про право власності від 16 березня 2015 року індексний номер 34933584, будинок складався з житлових будинків під літ. А, Б, В, Г, Д. Зазначене рішення прийняте безпідставно, оскільки заявником не було надано документу, що посвідчує право на земельну ділянку, на якій розташований будинок, а також документи, що підтверджують право власності на нього, а тому ОСОБА_3 було проведено незаконне будівництво вказаного будинку.

На підставі договору купівлі-продажу від 20 березня 2015 року ОСОБА_3 відчужила 70/100 часток будинку за адресою АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 ; на підставі договору дарування, від 20 березня 2015 року (реєстр. № 2-405) ОСОБА_3 відчужила 8/100 частко вказаного будинку - на користь ОСОБА_5 ; на підставі договору дарування, від 20 березня 2015 року (реєстр. № 2-408) ОСОБА_3 відчужила 13/100 часток вказаного будинку - на користь ОСОБА_6 . Державним реєстратором КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І. О. прийнято оспорюване рішення про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок, за адресою АДРЕСА_1 від 31 серпня 2017 року. Вказане рішення прийнято на підставі висновку щодо технічної можливості виділу об`єкту нерухомого майна, виконаного ТОВ «Південьжитлобуд» технічного паспорту, виконаного ТОВ «Південьжитлобуд» станом на 23 серпня 2017 року. 26 жовтня 2018 року ОСОБА_4 отримала в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради дозвіл на виконання будівельних робіт № ОД 112182990692 щодо реконструкції житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок без зміни геометричних параметрів фундаментів за адресою: АДРЕСА_1

Позивач зазначав, що при реєстрації права власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 на підставі вказаного рішення, відомості щодо складу та характеристики будинку були внесені на підставі технічного паспорту, виготовленого ТОВ «Південьжитлобуд» від 23 серпня 2017 року, відповідно до якого загальна площа земельної ділянки під будинком складала 1178 кв. м, з них під будівлями - 472 кв. м, під двором - 706 кв. м; площа забудови під літ. «Б» складала 220,4 кв. м, під літ. «В» -159,6 кв. м, під літ. «Д» - 71,2 кв. м. Проте в подальшому оспорюваним рішенням державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І. О. про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_4 на житловий будинок, за адресою АДРЕСА_1 від 12 вересня 2017 року, індексний номер: 37036752, було внесено зміни до технічної характеристики об`єкта відповідно до технічного паспорта, виготовленого ТОВ «Південьжитлобуд» від 11 вересня 2017 року, відповідно до якого загальна площа ділянки склала 873 кв. м, з них під будівлями - 490 кв. м, під двором - 383 кв. м; площа забудови під літ. «Б» склала 220,4 кв. м (замість 187,8 кв. м), під літ. «В» - 159,6 кв. м (замість 191,6 кв. м), під літ. «Д» - 71,2 кв. м (замість 64,6 кв. м), змінено конфігурацію будівель.

Прокурор просив:

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеської області Заяць К. В. про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок, за адресою АДРЕСА_1 від 16 березня 2015 року, індексний номер: 20009255;

визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на житловий будинок, за адресою АДРЕСА_1 , видане 16 березня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Одеської області Заяць К. В., індексний номер 34933584;

визнати недійсним договір купівлі-продажу 70/100 часток житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений 20 березня 2015 року ОСОБА_7 , державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори, реєстр. № 2-402;

визнати недійсним договір дарування 8/100 часток житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений 20 березня 2015 року ОСОБА_7 , державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори, реєстр. № 2-405;

визнати недійсним договір дарування 13/100 часток житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , посвідчений 20 березня 2015 року ОСОБА_7 , державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори, реєстр. № 2-408;

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І. О. про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок, за адресою АДРЕСА_1 від 31 серпня 2017 року, індексний номер: 3684752;

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І. О. про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_4 на житловий будинок, за адресою АДРЕСА_1 від 12 вересня 2017 року, індексний номер: 37036752;

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Щеплоцької Х. Б. про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_4 на житловий будинок, за адресою АДРЕСА_1 від 05 квітня 2018 року, індексний номер: 40506998;

знести самочинно збудований житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 198 кв. м за рахунок ОСОБА_3 ;

знести самочинно збудований житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 454 кв. м за рахунок ОСОБА_4 ;

зобов`язати ОСОБА_3 привести земельну ділянку загальною площею 198 кв. м за адресою АДРЕСА_1 до попереднього стану;

зобов`язати ОСОБА_3 привести земельну ділянку загальною площею 454 кв. м за адресою АДРЕСА_1 до попереднього стану.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2020 року замінено померлого відповідача ОСОБА_3 її правонаступниками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2021 року в задоволенні позову заступника прокурора Одеської області в інтересах Одеської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судом встановлено, що на підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Заяць К. В. № 20009255 від 16 березня 2015 року за ОСОБА_3 було зареєстроване право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , житловою площею 355,3 кв. м, загальною площею 652 кв. м, видано їй свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Вказаний будинок рішенням Одеської губернської житлової комісії від 10 жовтня 1922 року в порядку денаціоналізації був повернутий у приватну власність гр. ОСОБА_8 , що підтверджується копією відповідного рішення , рішенням виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих № 844 від 25 вересня 1956 року за вказаним будинком було закріплено земельну ділянку площею 1354 кв. м, що підтверджується копією вказаного рішення та висновку про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою.

З копії вказаних рішень та плану розташування будівель на ділянці встановлено, що загальна площа забудови складала 652 кв. м, в т.ч. житлової - 528 кв. м, нежитлової - 124 кв. м, під двором - 702 кв. м. З копії довідки, виданої ЖЕО Іллічівського району м. Одеси встановлено, що будинок за адресою АДРЕСА_1 , на балансі місцевих рад не перебуває, є приватним.

Зазначені обставини у їх сукупності спростовують твердження позивача про здійснення будівництва вказаного будинку ОСОБА_3 та самовільне захоплення нею земельної ділянки під вказаним будинком. Позивачем не доведено наявності порушених прав та законних інтересів територіальної громади м. Одеси при реєстрації права власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , факту захоплення нею земельної ділянки через здійснення самочинного будівництва, у зв`язку із чим суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеської області Заяць К. В. про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок, за адресою АДРЕСА_1 від 16 березня 2015 року, індексний номер: 20009255; про визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_3 на житловий будинок, за адресою АДРЕСА_1 , виданого 16 березня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Одеської області Заяць К. В., індексний номер 34933584. Вимоги про визнання недійсними вказаних договорів відхиляються судом, оскільки вони є похідними від вимог про визнання незаконним про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок. Доводи представника позивача про внесення до технічних паспортів завідомо неправдивих відомостей з метою незаконної забудови земельної ділянки відхиляються судом, з огляду на відсутність належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження вказаних обставин, встановлення та притягнення осіб, що внесли такі відомості до передбаченої законом відповідальності. Належним способом захисту права або інтересу позивача є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності. суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування зазначених рішень державних реєстраторів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Одеської міської ради задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2021 року у справі за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану змінено шляхом виключення з мотивувальної частини рішення суду висновків що пред`явлення вимог про скасування рішення державного реєстратора не є єфективним способом захисту порушених прав. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Заяць К. В. № 20009255 від 16 березня 2015 року за ОСОБА_3 було зареєстроване право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , житловою площею 355,3 кв. м, загальною площею 652 кв. м, видано їй свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Будинок рішенням Одеської губернської житлової комісії від 10 жовтня 1922 року в порядку денаціоналізації був повернутий у приватну власність гр. ОСОБА_8 . Рішенням виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих № 844 від 25 вересня 1956 року за вказаним будинком було закріплено земельну ділянку площею 1354 кв. м.

З копії довідки, виданої ЖЕО Іллічівського району м. Одеси вбачається, що будинок за адресою АДРЕСА_1 , на балансі місцевих рад не перебуває, є приватним, у вказаному будинку велась домова книга. Відповідно до статті 90 Земельного Кодексу УРСР, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Отже, земельна ділянка знаходилась в користуванні попередніх власників відповідно до чинного на відповідний період законодавства. Зі зміною законодавства правовий статус земельної ділянки було змінено, що передбачає, однак не зобов`язує на проведення відповідної процедури переоформлення земельної ділянки.

Протягом тривалого часу, починаючи з 1918 року та до 2017 року, спори між власниками житлового будинку (які набули право власності вперше та ті, які набули право власності в подальшому) та органами державної чи місцевої влади щодо статусу земельної ділянки були відсутні.

Зазначені обставини у їх сукупності спростовують твердження сторони позивача про здійснення будівництва вказаного будинку ОСОБА_3 та самовільне захоплення нею земельної ділянки під вказаним будинком та не дають підстав для застосування положень частини четвертої статті 376 ЦК України. З матеріалів реєстраційної справи не вбачається будь-яких порушень процедури під час проведення оскаржуваних реєстраційних дій.

Разом з тим, колегія звертає увагу, що помилковими є посилання суду першої інстанції на висновок в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2019 року по справі № 367/2022/15-ц про те, що «рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди. Так, предметом перегляду Великою Палатою Верховного Суду України були ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року, тобто судові рішення, що винесені в 2015-2016 роках.

На час виникнення спірних правовідносин у зазначеній справі частини 2 і 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» дійсно передбачали, що разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про внесення змін до запису Державного реєстру прав, про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна відповідний запис скасовується.

Проте Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року статтю 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» викладено в редакції, яка передбачає, що належним способом захисту є саме скасування рішення про державну реєстрацію прав, а не відповідного запису. За таких обставин, рішення суду першої інстанції у відповідній мотивувальній частині не може вважатись обгрунтованим та підлягає зміні, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення суду висновків що пред`явлення вимог про скасування рішення державного реєстратора не є єфективним способом захисту порушених прав. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, є наслідком, але не підставою задоволення вимог про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки. Між тим, заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Одеської міської ради позовні вимоги про повернення самовільної зайнятої внаслідок самочинної реконструкції земельної ділянки не заявляв. Тому вимоги про приведення об`єкта нерухомого майна у попередній стан не є належним способом захисту порушених прав землевласника без вирішення вимог щодо повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Аргументи учасників справи

У грудні 2021 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що обов`язковою умовою для реєстрації права власності на житловий будинок, право власності на який реєструється вперше з відкриттям розділу у реєстрі, була наявність у правонабувача права власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташований такий будинок. державним реєстратором Реєстраційної служби Одеської області Заяць К. В. 16 березня 2015 року за № 20009255 прийнято рішення про проведення державної реєстрації за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 596884651101), а також державним реєстратором видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно від 16 березня 2015 року, індексний номер 34933584. При цьому, підставою для прийняття зазначеного рішення державним реєстратором слугував технічний паспорт серія та номер б/н від 02 березня 2015 року, виданий ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Лекс». Інших документів, які стали підставою для прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок, останнім при внесенні відповідних даних до реєстру не зазначено.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо спростування тверджень позивача про самовільне захоплення ОСОБА_3 земельної ділянки під вказаним будинком. а підтвердження вказаних доводів, прокурором надавався лист Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 21 травня 2019 року № 01-19/1227, відповідно до якого Одеською міською радою рішення щодо передачі у власність чи користування земельних ділянок, які розташовані в АДРЕСА_1 (з урахуванням дробів і літер) не приймались, а також лист Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07 червня 2019 року № 10- 15-0.8-5020/2-19, в якому вказано, що станом на 31 грудня 2012 року право власності чи користування на земельну ділянку, розташовану за вказаною адресою, не реєструвалось. Зазначене суди першої та апеляційної інстанцій не прийняли до уваги, посилаючись на рішення Одеської губернської житлової комісії від 10 жовтня 1922 року та рішення виконкому Одеської міської ради депутатів від 25 вересня 1956 року № 844, які в свою чергу не містять жодної інформації, яка б підтверджувала підстави виникнення будь-яких прав у ОСОБА_3 на вказаний будинок. Спірна земельна ділянка не передавалась у власність чи користування ОСОБА_3 , а отже перебуває у комунальній власності.

Ураховуючи відсутність дозвільних документів на проведення будівельних робіт (робіт з реконструкції), в результаті прийняття вищевказаного рішення державного реєстратора за ОСОБА_4 фактично було зареєстровано право власності на самочинно реконструйовані житлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , за відсутності документів, які б підтверджували їх прийняття до експлуатації.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції послався лише на окремі норми законодавства, що регулюють спірні відносини, вибірково оцінив докази, та не надав оцінку доводам прокурора стосовно конкретних порушень.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 16 лютого 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц; від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15.

Фактичні обставини

Суди встановили, щона підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Заяць К. В. № 20009255 від 16 березня 2015 року за ОСОБА_3 було зареєстроване право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , житловою площею 355,3 кв. м, загальною площею 652 кв.м., видано їй свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Вказаний будинок рішенням Одеської губернської житлової комісії від 10 жовтня 1922 року в порядку денаціоналізації був повернутий у приватну власність гр. ОСОБА_8 , що підтверджується копією відповідного рішення, рішенням виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих № 844 від 25 вересня 1956 року за вказаним будинком було закріплено земельну ділянку площею 1354 кв. м, що підтверджується копією вказаного рішення та висновку про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою.

З копії довідки, виданої ЖЕО Іллічівського району м. Одеси встановлено, що будинок за адресою АДРЕСА_1 , на балансі місцевих рад не перебуває, є приватним.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому 20 березня 2015 року ОСОБА_7 , державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори, реєстр. № 2-402, ОСОБА_3 відчужила 70/100 часток будинку за адресою АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 , що підтверджується копією вказаного договору, 8/100 частко вказаного будинку - на користь ОСОБА_5 , що підтверджується копією договору дарування, посвідченого 20 березня 2015 року ОСОБА_7 , державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори, реєстр. № 2-405, 13/100 часток вказаного будинку - на користь ОСОБА_6 , що підтверджується копією договору дарування, посвідченого 20 березня 2015 року ОСОБА_7 , державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори, реєстр. № 2-408.

31 серпня 2017 року державним реєстратором КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І. О. прийнято оспорюване рішення про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок, за адресою АДРЕСА_1 від 31 серпня 2017 року, індексний номер: 36847512. Вказане рішення прийнято на підставі висновку щодо технічної можливості виділу об`єкту нерухомого майна, виконаного ТОВ «Південьжитлобуд», технічного паспорту, виконаного ТОВ «Південьжитлобуд» станом на 23 серпня 2017 року.

Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради наказом від 13 лютого 2018 року № 01-07/30 затверджено містобудівні умови та обмеження № 23 для проектування об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 для реконструкції житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок без зміни геометричних параметрів фундаментів, замовник ОСОБА_4 .

В подальшому, 26 жовтня 2018 року ОСОБА_4 отримала в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради дозвіл на виконання будівельних робіт № ОД 112182990692 щодо реконструкції житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок без зміни геометричних параметрів фундаментів за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року по справі № 127/1511/20 (провадження № 61-20469св21) зазначено, що «право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають компетентні органи державної влади, місцевого самоврядування, а у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року по справі № 201/5625/17 (провадження № 61-6193св21) зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил. За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих приписах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат. З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16 386 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом. Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3 15 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається,

прокурор стверджував про порушення відповідачами прав територіальної громади на земельну ділянку самочинним будівництвом;

суди встановили, що позивачем не доведено наявності порушених прав та законних інтересів територіальної громади м. Одеси при реєстрації права власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , факту захоплення нею земельної ділянки через здійснення самочинного будівництва;

відхилено доводи позивача про проведення на земельній ділянці нового будівництва, а не реконструкції існуючих будівель у зв`язку з відсутністю належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження вказаних обставин.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку з здійсненням на думку прокурора самочинного будівництва є неефективними способами захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року по справі № 127/1511/20 (провадження № 61-20469св21) та у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року по справі № 201/5625/17 (провадження № 61-6193св21) дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені частково без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; оскаржені судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови; в іншій частині судові рішення належить залишити без змін.

З урахуванням того, що Верховний Суд частково змінює судові рішення в оскарженій частині, але виключно у частині мотивів їх прийняття, і в частині залишає без змін, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук