Постанова

Іменем України

27 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 321/1260/19

провадження № 61-1297св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана представником Вовнюк Віталією Анатоліївною, на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2021 року в складі судді: Кравченко Н. О., та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Дашковської А. В., Онищенка Е. А.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про стягнення коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 08 грудня 2013 року між позивачем та банком укладено договір № SАМDNWFD0070030042700, вклад «Депозит плюс» на суму 8 000 грн, строком на 12 місяців під 21 % річних.

Відповідно до договору відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховано суму вкладу. Договір укладено строком на 12 місяців, тобто до 08 грудня 2014 року включно. Впродовж дії договору здійснювалася капіталізація відсотків за договором, а також вклад неодноразово поповнювався ОСОБА_1 , а саме: 01 січня 2014 року сума вкладу поповнена на 2 000 грн; 03 січня 2014 року на 1 000 грн; 11 січня 2014 року на 11,02 грн; 04 лютого 2014 року на 7 000 грн; 07 лютого 2014 року на 1 990,05 грн; 11 березня 2014 року - 0,50 грн; 11 березня 2014 року - 17,70 грн. Внаслідок чого загальна сума депозитного вкладу станом на 05 серпня 2014 року складає 20 650 грн.

Згідно умов договору його дія припиняється з виплатою вкладнику всієї суми вкладу разом з процентами, нарахованими відповідно до умов договору. Проте, по закінченню строку договору йому не виплачено суму вкладу з нарахованими процентами.

За умовами договору, вкладник має право достроково розірвати договір, при цьому якщо строк дії договору продовжено один або декілька разів, проценти за кожний повний строк вкладу виплачуються у повному обсязі. До цього часу вклад та нараховані проценти йому не повернуто.

Відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання щодо повернення позивачу вкладу за договором строкового банківського вкладу (депозиту), у наслідок чого утворилась заборгованість, до складу якої входить: 20 650 грн - сума депозитного вкладу; 23 498,58 грн - сума відсотків за користування вкладом за період (із 01 березня 2014 року до 01 серпня 2019 року); 2 837,82 грн - 3 % річних та 21 122,78 грн - інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України; 1 035 804,00 грн - пеня на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а всього - 1 080 414,60 грн.

ОСОБА_1 просив:

стягнути на його користь з АТ КБ «ПриватБанк» кошти у розмірі 1 080 414,60 грн, з яких:

20 650 грн - сума депозитного вкладу;

23 498,58 грн - сума відсотків за користування вкладом за період (із 01 березня 2014 року до 01 серпня 2019 року);

2 837,82 грн - 3 % річних та 21 122,78 грн - інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України;

1 035 804,00 грн - пеня на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року в складі судді: Машкіної Н. В., залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2020 року в складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З., позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк», на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором банківського вкладу від 08 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070030042700 у розмірі: 20 650,00 грн - сума депозитного вкладу, 23 498,53 грн - відсотки за вкладом, 2 837,82 грн - 3 % річних, 21 122,78 грн - індекс інфляції, 226 117,50 грн - пеня відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а всього 294 226,63 грн. Сума відсотків на депозитні кошти та пеня зазначені без відрахування податків і зборів, які підлягають утриманню у встановленому законом порядку.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що відповідач не повернув кошти позивачу, внесенні ним на банківський рахунок, чим порушив права та інтереси позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суми депозитного вкладу, відсотків за вкладом, 3 % річних та індексу інфляції, відповідно до статті 625 ЦК України, пеня, відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». У задоволенні інших позовних вимог відмовлено через сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що встановивши факт укладення між сторонами договору банківського вкладу і внесення позивачем грошових коштів у заявленому розмірі, суди зробили висновок про наявність правових підстав для стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу та штрафних санкцій, оскільки відповідачем не доведено виконання належним чином своїх зобов`язань щодо повернення банківського вкладу позивачу. Судами стягнуто з відповідача на користь позивача 20 650,00 грн - сума депозитного вкладу, 23 498,53 грн - відсотки за вкладом, 2 837,82 грн - 3 % річних, 21 122,78 грн - індекс інфляції та 226 117,50 грн - пеня. Стягуючи пеню у розмірі, який більше ніж у 5 разів перевищує розмір заборгованості за депозитом та відсотками, суди не врахували висновки щодо застосування положень статті 551 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема у справах: № 761/26293/16-ц, № 757/32522/17-ц, № 201/18575/17, № 757/18977/18-ц, № 757/53464/18, № 757/49408/18-ц. Таким чином суди при ухваленні оскаржуваних рішень не застосували положення статті 551 ЦК України.

Суд касаційної інстанції зазначив, що у справах про стягнення заборгованості для покладення відповідальності на боржника обов`язковим є встановлення факту прострочення у зобов`язаннях. Разом з тим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вирішуючи справу та ухвалюючи рішення про стягнення відсотків за користування вкладом у розмірі 23 498,53 грн, нарахованих із березня 2014 року по липень 2019 року, тобто за 65 місяців, не встановили коли позивач звернувся до банку з вимогою про повернення вкладу, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження такого звернення, а позивач стверджує про початок прострочки банку почався з 01 березня 2014 року. Встановлення цієї обставини є визначальною, оскільки за умовами договору сторони передбачили його дію протягом 12 місяців з можливістю автоматичної пролонгації на такий же термін у разі неповідомлення вкладником про припинення його дії. Встановлення цієї обставини має значення для правильного вирішення справи, оскільки з датою розірвання договору, а також з тим, чи було таке розірвання достроковим, залежить як розмір відсотків, які повинен нарахувати банк (звичайний чи знижений), так і початок вчинення банком прострочки, відповідно і період нарахування штрафних санкцій на підставі статті 625 ЦК України та частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Отже, судам належало встановити, чи звертався позивач до банку з заявою про повернення коштів, або чи таким зверненням є пред`явлений позов.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 проценти за договором від 08 грудня 2013 року № SAMDNWFD 0070030042700 в сумі: 20 650 грн - сума депозитного вкладу; 2 798,27 грн - відсотки за вкладом за період з 11 березня 2013 року по 15 листопада 2014 року, 583,21 грн - відсотки за період з 16 листопада 2014 року по 01 серпня 2019 року (відсотки за депозитний вклад за період з 11 березня 2014 року по 01 серпня 2019 року - 3 381,48 грн), три проценти річних за статтею 652 ЦК України з 15 листопада 2014 року по 01 серпня 2019 року в сумі 3 311,02 грн, індекс інфляції - 1 123,03 грн; пеня відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» - 23 448,27 грн, а всього: 51 330,59 грн.

Сума відсотків на депозитні кошти та пеню зазначені без відрахування податків і зборів, які підлягають утриманню у встановленому законом порядку.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що:

згідно пункту 5 договору у сторін є право достроково розірвати діючий договір, повідомивши один одного за два дні до дати розірвання договору. Якщо договір розривається до спливу строку вкладу, вкладнику повертається сума вкладу, за неповний строк вкладу проценти нараховуються та сплачуються за зниженою ставкою (пункт 6 договору). Розмір зниженої процентної ставки договором не визначений. Відповідно до умов договору, вкладник має право достроково розірвати договір, при цьому якщо строк дії договору було продовжено один або декілька разів, проценти за кожний повний строк вкладу виплачуються в повному обсязі. До цього часу вклад та нараховані проценти не було йому повернуто;

на вимогу позивача ОСОБА_1 вклад не повернуто, що не оспорюється представником відповідача в судовому засіданні. По закінченні строку договору 08 грудня 2014 року позивачу також не було виплачено суму вкладу з нарахованими процентами, що не оспорюється представником відповідача в судовому засіданні;

відповідно до умов договору, вкладник має право достроково розірвати договір, при цьому якщо строк дії договору було продовжено один або декілька разів, проценти за кожний повний строк вкладу виплачуються в повному обсязі. До цього часу вклад та нараховані проценти не було йому повернуто. Відповідач належним чином не виконав зобов`язання щодо повернення позивачеві вкладу за договором строкового банківського вкладу(депозиту) в наслідок чого утворилась заборгованість сплати суми вкладу та нарахованих відсотків, які підлягають стягненню з відповідача;

позивач звертався за поверненням вкладу і лист банком отримано 13 листопада 2014 року, тобто, договір вважається розірваним, з урахуванням положення пункту 5 договору, а саме - 15 листопада 2014 року. Оскільки банк, отримавши лист від вкладника про повернення депозиту, договір вкладу б/н від 08 грудня 2013 року не був прологований. Законом передбачено обов`язок банку разом з поверненням вкладу (депозиту) виплатити і нараховані проценти. Право клієнта на розірвання договору банківського рахунку в односторонньому порядку безумовне. Договір вважається розірваним з моменту отримання банком заяви про закриття рахунку;

враховуючи, що договором вкладу від 08 грудня 2013 року визначено ставку нарахування процентів за вкладом у розмірі 19 %, до визначеної дати банком повинні нарахуватися 19 % річних, оскільки положення додаткової угоди про збільшення процентної ставки з урахуванням дострокового розірвання договору застосовуватись не може, а зменшена договором не визначена. Згідно частини шостої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. Таким чином, сума депозиту з процентами з урахуванням капіталізації на 15 листопада 2014 року склала 23 448,27 грн, з яких сума депозиту 20 650 грн та % з капіталізацією 2 798,27 грн, які не були повернуті на вимогу позивача та підлягають стягненню на користь позивача;

у частині першій статті 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно з частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19);

укладений сторонами договір не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неповного виконання зобов`язань після закінчення терміну його дії. Станом на 27 січня 2017 року договір банківського вкладу розірвано, що встановлено іншим судовим рішенням, умовами договору розмір процентів, які банк повинен сплачувати вкладнику по закінченні строку договору не визначено, тому згідно частини другої статті 1070 ЦК України банк має сплатити вкладнику проценти у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Таким чином проценти за період після розірвання договору банківського вкладу у період з 16 листопада 2014 року по 04 травня 2017 року повинні розраховуватися за ставкою 1% річних. Тобто сума відсотків, нарахованих до розірвання договору і після разом складає 3 381,48 грн;

3 % річних за період з 16 листопада 2014 року по 01 серпня 2019 року складають 3 311,02 грн;

оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16, від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19);

сума пені за період з 01 серпня 2018 року по 01 серпня 2019 року (дату звернення) у розмірі 3 % за кожен день згідно частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» складає 256 758,56 грн. З урахуванням заяви відповідача про застосування статті 551 ЦК України стягненню підлягає сума в розмірі заборгованості за депозитом із відсотками (нарахованими на день розірвання договору), що дорівнює 23 448,27 грн;

індекс інфляції складає 1 123,03 грн;

інші позовні вимоги є необґрунтованими;

суди відхилили посилання відповідача, що саме ТОВ ФК «Фінілон» повинно повертати банківські вклади замість АТ КБ «ПриватБанк». Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до частини третьої статті 205 ЦК України у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Депозитний договір № SAMDNWFD 0070030042700 від 08 грудня 2013 року не містять положень про внесення змін про переуступку АТ КБ «ПриватБанк» банківського вкладу іншим особам шляхом мовчання. Згідно частини другої статті 1059 ЦК України у разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Отже, будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. З врахуванням зазначеного суд договір про переведення боргу № б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1 , яка є стороною письмового договору банківського вкладу, є нікчемним.

Аргументи учасників справи

АТ КБ «ПриватБанк» 19 січня 2021 року засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Вовнюк В. А., на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, в якій просило: змінити мотивувальну частину рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2021 року шляхом виключення з неї речення: «з врахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що договір про переведення боргу № б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1 , яка є стороною письмового договору банківського вкладу, є нікчемним в силу положень частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України»; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд безпідставно посилався на докази, що начебто підтверджують факти укладення депозитного договору, розмір заборгованості за вказаним договором, наявність зобов`язань відповідача перед позивачем за вказаним договором, на виписку від 05 серпня 2014 року та квитанції про начебто поповнення депозитного вкладу. Всі документи датовані другим півріччям 2014 року, тобто, до укладення договору переведення боргу і в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б наявність заборгованості банку перед позивачем починаючи з 17 листопада 2014 року. Матеріали справи містять належні, допустимі та достовірні докази, які підтверджують факт переведення банком боргу на користь ТОВ «ФК «Фінілон» на підставі договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, який не був визнаний судом недійсним. Виписка № ID1001245327 від 05 серпня 2014 року не містить печаток та підписів;

письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ;

позивачем не було надано оригіналів договору депозиту, оригіналів квитанцій, що свідчить про неможливість встановити факт внесення коштів за договором і сам факт укладення договору;

суд першої інстанції безпідставно встановив нікчемність договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, неправильно застосувавши до спірних правовідносин положення статей 520 654 1059 ЦК України. Тому мотивувальна частина оскаржених рішень в частині встановлення факту нікчемності договору переведення боргу є необґрунтованою;

суди необґрунтованого нарахували пеню на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» та не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17;

у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється па законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі із виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються;

після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, тому пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується;

суди встановили, що спірний депозитний договір є розірваними з 15 листопада 2014 року, що виключало можливість задоволення вимоги про стягнення пені за період з 01 серпня 2018 року по 01 серпня 2019 року на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»;

внаслідок безпідставного встановлення судами факту нікчемності договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» суди фактично ухвалили судові рішення щодо неналежного відповідача - банку, і в порушення приписів статті 51 ЦПК України суди не залучили належного відповідача до розгляду справи.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання та дії рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2021 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року: у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк», яке підписане представником Вовнюк В. А., про повідомлення часу, дати судового засідання та про розгляд справи за участю представників банку відмовлено; справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 09 лютого 2022 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 вересня 2019 року у справі № 591/678/16; від 12 вересня 2019 року у справі № 234/3636/16-ц; від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17;

судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 08 грудня 2013 року між позивачем та АТ КБ «Приват Банк» укладено договір № SАМDNWFD0070030042700, вклад «Депозит плюс» на суму 8 000 грн, строком на 12 місяців під 19 % річних.

На підставі договору відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховано суму вкладу. Договір укладено на строк 12 місяців, тобто до 08 грудня 2014 року включно.

У договорі № SАМDNWFD0070030042700 передбачено, що:

у сторін є право достроково розірвати діючий договір, повідомивши один одного за два дні до дати розірвання договору (пункт 5);

якщо договір розривається до спливу строку вкладу, вкладнику повертається сума вкладу, за неповний строк вкладу проценти нараховуються та сплачуються за зниженою ставкою. Розмір зниженої процентної ставки договором не визначений (пункт 6).

Згідно додаткової угоди від 08 грудня 2013 року на час депозиту встановлюється надбавка у вигляді 2 % річних.

Впродовж дії договору, здійснювалася капіталізація відсотків за договором, а також вклад неодноразово поповнювався ОСОБА_1 , а саме: 01 січня 2014 року сума вкладу поповнена на 2 000 грн; 03 січня 2014 року на 1 000 грн; 11 січня 2014 року на 11,02 грн; 04 лютого 2014 року на 7 000 грн; 07 лютого 2014 року на 1 990,05 грн; 11 березня 2014 року - 0,50 грн; 11 березня 2014 року - 17,70 грн. Внаслідок чого, загальна сума депозитного вкладу складає 20 650 грн, що підтверджується випискою № ID1001245327 від 05 серпня 2014 року, виданою начальником департаменту по координації роботи Кримського РУ, та оригіналами квитанцій про поповнення рахунку № НОМЕР_1 .

Згідно листа-відповіді, копію якого завірено належним чином адвокатом Ніконенком О. О. згідно статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», наданої провідним спеціалістом з розробки технологій ГО Г. В. Чорної ПАТ КБ «Приватбанк» повідомляє пана ОСОБА_1 , що на його вимогу: «Прошу Вас виплатити грошові кошти з мого депозитного вкладу № SАМDNWFD0070030042700, який було відкрито на території АР Крим», яке отримано 13 листопада 2014 року, банк приносить вибачення й з розумінням поставитися до ситуації у зв`язку із окупацією.

Суди встановили, що позивач звертався за поверненням вкладу і лист банком отримано 13 листопада 2014 року, тобто договір вважається розірваним з урахуванням положення ч. 5 Договору, а саме - 15 листопада 2014 року. Оскільки банк, отримавши лист від вкладника про повернення депозиту, договір вкладу б/н від 08 грудня 2013 року не був прологований.

На вимогу позивача ОСОБА_1 вклад не повернуто, що не оспорюється представником відповідача в судовому засіданні. По закінченні строку Договору 08 грудня 2014 року позивачу також не було виплачено суму вкладу з нарахованими процентами, що не оспорюється представником відповідача в судовому засіданні.

Позиція Верховного Суду

Щодо відсутності нікчемності договору про переведення боргу № б/н від 17 листопада 2014 року

При відхиленні доводів банку про те, що ТОВ ФК «Фінілон» повинно повертати банківські вклади замість банку суди вважали, що будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. З врахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що договір про переведення боргу №б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1 , яка є стороною письмового договору банківського вкладу, є нікчемним в силу положень частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з цим висновком судів з таких підстав.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) зазначено, що: «доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21) та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах».

Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України).

Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

Як свідчить тлумачення статей 520 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником.

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових:

по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання;

по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.

Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

У справі, що переглядається:

суди не звернули увагу, що нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками;

суди не врахували, що відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу;

суди встановили, що позивач не надавав згоди на переведення боргу, а тому саме банк є належним відповідачем.

За таких обставин колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано констатували нікчемність договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року.

Щодо стягнення суми депозитного вкладу в розмірі 20 650 грн

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

Згідно статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення (SUK v. UKRAINE, № 10972/05, § 22, ЄСПЛ, від 10 березня 2011 року).

Стосовно банківських вкладів Європейський суд з прав людини вважає, що вони беззаперечно становлять «майно», яке належить заявникам згідно зі статтею 1 Протоколу №1 і не заперечується, що заявники можуть забрати ці кошти разом з відповідними процентами, якщо забажають (GAYDUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 45526/99, 46099/99, 47088/99, 47176/99, 47177/99, 48018/99, 48043/99, 48071/99, 48580/99, 48624/99, 49426/99, 50354/99, 51934/99, 51938/99, 53423/99, 53424/99, 54120/00, 54124/00, 54136/00, 55542/00, 56019/00, ЄСПЛ, від 2 липня 2002 року).

Тлумачення частини третьої статті 1060 ЦК України свідчить, що банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за вкладом із спливом строку, який встановлений у договорі банківського строкового вкладу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 591/678/16-ц (провадження № 61-22658св18) зазначено, що: «укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі».

У справі, що переглядається, суди встановили, що на вимогу позивача ОСОБА_1 вклад не повернуто, що не оспорювалося представником відповідача в судовому засіданні. По закінченні строку договору 08 грудня 2014 року позивачу також не було виплачено суму вкладу з нарахованими процентами, що також не оспорювалося представником відповідача в судовому засіданні.

Встановивши, що сума депозиту станом на 15 листопада 2014 року склала 20 650 грн, яка не була повернута на вимогу позивача, суди зробили правильний висновок про стягнення суми вкладу на користь позивача.

Щодо стягнення процентів за період з 01 березня 2014 року до 01 серпня 2019 року

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частина п`ята статті 1061 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що:

' «в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до вимог статті 1070 ЦК України»;

«в постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, такі випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу

Встановивши, що договори про депозит є розірваними з 24 липня 2005 року, апеляційний суд не врахував, що з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договорами процентів припиняється, а починаючи з 25 липня 2005 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів по договору за період з 25 липня 2005 року по 31 грудня 2016 року (457 863,01 грн) суди мали відмовити».

У справі, що переглядається:

суди встановили, що 13 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приват Банк» із вимогою про повернення вкладу за договором № SАМDNWFD0070030042700 від 08 грудня 2013 року і договір депозиту вважається розірваним з 15 листопада 2014 року;

позивач має право на стягнення процентів за період з 01 березня 2014 року до 15 листопада 2014 року у розмірі 2 798,27 грн;

встановивши, що договір депозиту є розірваними з 15 листопада 2014 року, суди не врахували, що з моменту розірвання цього договору нарахування передбачених договору процентів припиняється, а починаючи з 16 листопада 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. За таких обставин суди зробили помилковий висновок про стягнення процентів за період з 16 листопада 2014 року до 01 серпня 2019 року. Тому в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за період з 16 листопада 2014 року до 01 серпня 2019 року (583,21 грн) належить відмовити.

Щодо пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»

У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі (частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною (частини перша, друга статті 1060 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що:

«у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) вказано, що:

«в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені».

Апеляційний суд встановив, що 01 червня 2005 року ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «Приват Банк» із заявою про виплату процентів та розірвання депозитних договорів з 24 липня 2005 року. За таких обставин суди зробили помилковий висновок про часткове задоволення вимоги про стягнення пені за період з 31 серпня 2014 року по 31 серпня 2015 року, оскільки у зв`язку з розірванням вказаних договорів банківських вкладів за заявою вкладника від 01 червня 2005 року з 24 липня 2005 року між сторонами припинено правовідносини з цих договорів, тому частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини. Тому в задоволенні позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід відмовити».

У справі, що переглядається:

суди встановили, що 13 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приват Банк» із вимогою про повернення вкладу за договором № SАМDNWFD0070030042700 від 08 грудня 2013 року;

за таких обставин суди зробили помилковий висновок про часткове задоволення вимоги про стягнення пені за період з 01 серпня 2018 року по 01 серпня 2019 року, оскільки у зв`язку з розірванням вказаних договорів банківських вкладів за заявою вкладника від 13 листопада 2014 року з 15 листопада 2014 року між сторонами припинено правовідносини з цих договорів, тому частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини;

тому в задоволенні позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» належить відмовити.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Встановивши, що банк не виплатив позивачу суму депозиту разом із нарахованими відсотками у розмірі 23 448,27 грн після розірвання 15 листопада 2014 року депозитного договору, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для стягнення з банку на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України за період з 16 листопада 2014 року по 01 серпня 2019 року, проте помилилися щодо розрахунків сум.

Позивач просив стягнути з банку 2 837,82 грн - 3 % річних та 21 122,78 грн - інфляційних втрат за період з 16 листопада 2014 року по 01 серпня 2019 року.

Розрахунок 3 % річних:

період прострочення: 16 листопада 2014 року - 01 серпня 2019 року;

сума заборгованості - 23 448,27 грн;

кількість днів прострочення - 1718;

сума 3 % річних = 23448,27*3/100/365*46 + 23 448,27*3/100/365*365 + 23448,27*3/100/366*366 + 23448,27*3/100/365*365 + 23 448,27*3/100/365*365 + 23448,27*3/100/365*212 = 3 311,02 грн.

З урахуванням того, що позивач просив стягнути з банку 2 837,82 грн - 3 % річних, то стягненню підлягає саме ця сума 3 % річних, натомість суди помилково стягнули 3 311,02 грн 3 % річних.

Розрахунок інфляційних втрат:

період прострочення: 16 листопада 2014 року - 01 серпня 2019 року;

сума заборгованості - 23 448,27 грн;

індекси інфляції за кожен місяць періоду прострочення: груд. 2014 = 103.0, січ. 2015 = 103.1, лют. 2015 = 105.3, бер. 2015 = 110.8, квіт. 2015 = 114.0, трав. 2015 = 102.2, черв. 2015 = 100.4, лип. 2015 = 99.0, серп. 2015 = 99.2, вер. 2015 = 102.3, жовт. 2015 = 98.7, лист. 2015 = 102.0, груд. 2015 = 100.7, січ. 2016 = 100.9, лют. 2016 = 99.6, бер. 2016 = 101.0, квіт. 2016 = 103.5, трав. 2016 = 100.1, черв. 2016 = 99.8, лип. 2016 = 99.9, серп. 2016 = 99.7, вер. 2016 = 101.8, жовт. 2016 = 102.8, лист. 2016 = 101.8, груд. 2016 = 100.9, січ. 2017 = 101.1, лют. 2017 = 101.0, бер. 2017 = 101.8, квіт. 2017 = 100.9, трав. 2017 = 101.3, черв. 2017 = 101.6, лип. 2017 = 100.2, серп. 2017 = 99.9, вер. 2017 = 102.0, жовт. 2017 = 101.2, лист. 2017 = 100.9, груд. 2017 = 101.0, січ. 2018 = 101.5, лют. 2018 = 100.9, бер. 2018 = 101.1, квіт. 2018 = 100.8, трав. 2018 = 100.0, черв. 2018 = 100.0, лип. 2018 = 99.3, серп. 2018 = 100.0, вер. 2018 = 101.9, жовт. 2018 = 101.7, лист. 2018 = 101.4, груд. 2018 = 100.8, січ. 2019 = 101.0, лют. 2019 = 100.5, бер. 2019 = 100.9, квіт. 2019 = 101.0, трав. 2019 = 100.7, черв. 2019 = 99.5, лип. 2019 = 99.4;

сукупний індекс інфляції = 103.0:100 (груд. 2014) * 103.1:100 (січ. 2015) * 105.3:100 (лют. 2015) * 110.8:100 (бер. 2015) * 114.0:100 (квіт. 2015) * 102.2:100 (трав. 2015) * 100.4:100 (черв. 2015) * 99.0:100 (лип. 2015) * 99.2:100 (серп. 2015) * 102.3:100 (вер. 2015) * 98.7:100 (жовт. 2015) * 102.0:100 (лист. 2015) * 100.7:100 (груд. 2015) * 100.9:100 (січ. 2016) * 99.6:100 (лют. 2016) * 101.0:100 (бер. 2016) * 103.5:100 (квіт. 2016) * 100.1:100 (трав. 2016) * 99.8:100 (черв. 2016) * 99.9:100 (лип. 2016) * 99.7:100 (серп. 2016) * 101.8:100 (вер. 2016) * 102.8:100 (жовт. 2016) * 101.8:100 (лист. 2016) * 100.9:100 (груд. 2016) * 101.1:100 (січ. 2017) * 101.0:100 (лют. 2017) * 101.8:100 (бер. 2017) * 100.9:100 (квіт. 2017) * 101.3:100 (трав. 2017) * 101.6:100 (черв. 2017) * 100.2:100 (лип. 2017) * 99.9:100 (серп. 2017) * 102.0:100 (вер. 2017) * 101.2:100 (жовт. 2017) * 100.9:100 (лист. 2017) * 101.0:100 (груд. 2017) * 101.5:100 (січ. 2018) * 100.9:100 (лют. 2018) * 101.1:100 (бер. 2018) * 100.8:100 (квіт. 2018) * 100.0:100 (трав. 2018) * 100.0:100 (черв. 2018) * 99.3:100 (лип. 2018) * 100.0:100 (серп. 2018) * 101.9:100 (вер. 2018) * 101.7:100 (жовт. 2018) * 101.4:100 (лист. 2018) * 100.8:100 (груд. 2018) * 101.0:100 (січ. 2019) * 100.5:100 (лют. 2019) * 100.9:100 (бер. 2019) * 101.0:100 (квіт. 2019) * 100.7:100 (трав. 2019) * 99.5:100 (черв. 2019) * 99.4:100 (лип. 2019) = 2.13221919;

інфляційні втрати = 23 448.27 * 2.13221919 -23 448.27 = 26 548.58 грн.

З урахуванням того, що позивач просив стягнути з банку 21 122,78 грн інфляційних втрат, то стягненню підлягає саме ця сума інфляційних втрат, натомість суди помилково стягнули 1 123,03 грн інфляційних втрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20), колегія суддів вважає, що оскаржені рішення частково прийняті із неправильним застосуванням норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені рішення у частині стягнення суми депозитного вкладу в розмірі 20 650 грн та процентів за період з 01 березня 2014 року до 15 листопада 2014 року у розмірі 2 798,27 грн - залишити без змін; оскаржені рішення у частиністягнення процентів за період з 16 листопада 2014 року до 01 серпня 2019 року у розмірі 583,21 грн, у частині стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог; оскаржені рішення у частиністягнення 3 % річних та інфляційних втрат скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог; виключити із мотивувальної частини оскаржених рішень речення: «з врахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що договір про переведення боргу № б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1 , яка є стороною письмового договору банківського вкладу, є нікчемним в силу положень частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України».

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана представником Вовнюк Віталією Анатоліївною, задовольнити частково.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення: 20 650 грн - суми депозитного вкладу; 2 798,27 грн - відсотків за вкладом за період з 11 березня 2013 року по 15 листопада 2014 року залишити без змін.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення: процентів за період з 16 листопада 2014 року до 01 серпня 2019 року у розмірі 583,21 грн, пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 15 листопада 2014 року по 01 серпня 2019 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 15 листопада 2014 року по 01 серпня 2019 року задовольнити.

Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 2 837,82 грн 3 % річних та 21 122,78 грн інфляційних втрат за період з 15 листопада 2014 року по 01 серпня 2019 року.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року змінити, виключивши із мотивувальної частини речення: «з врахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що договір про переведення боргу № б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1 , яка є стороною письмового договору банківського вкладу, є нікчемним в силу положень частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України».

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2021 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року у скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук