Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 729/887/19

провадження № 61-14093св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "Фінілон",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 01 червня 2020 року у складі судді Демченко Л. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Скрипки А. А., Харечко Л. К.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ
ФК "Фінілон"), про розірвання договорів банківського вкладу та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", протягом 2013-2014 років у м. Сімферополі Автономної Республіки (далі - АР) Крим було укладено три договори банківського вкладу: 05 листопада 2013 року договір банківського вкладу № SAMDN80000739001273, на виконання якого ним було внесено на депозит суму у розмірі 20 001,09 євро; 14 січня 2014 року договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070058445500, на виконання якого ним було внесено на депозитний рахунок 8 594,42 євро; 14 січня 2014 року договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070058421300, на виконання якого ним було внесено на депозитний рахунок 8 330,43 доларів США.

26 лютого 2014 року Російською Федерацією було окуповано АР Крим, який з 20 лютого 2014 року визначено тимчасово окупованою територією. Починаючи з березня 2014 року депозитні рахунки, які були відкриті на підставі договорів банківського вкладу, були заблоковані банком без надання будь-яких пояснень. У зв'язку із цим, він упродовж 2014-2017 років вживав заходів щодо захисту свого майна, надсилаючи звернення, в яких просив банк розблокувати рахунки та відновити доступ до депозитів, проте кожного разу банк відмовляв йому у наданні інформації про стан його рахунків, посилаючись не неможливість виконання його вимог у зв'язку із припиненням своєї роботи на території АР Крим.

21 квітня 2017 року він надіслав банку нотаріально посвідчену заяву з вимогою про розірвання вищезазначених договорів банківського вкладу та повернення суми депозитів. У відповідь на вказане звернення, банк відмовив йому у розблокуванні рахунків та поверненні сум вкладів, зазначивши про розгляд питання щодо врегулювання проблеми банківських вкладів, рахунки яких були відкриті на території тимчасово окупованої території. З того часу жодного повідомлення від банку він не отримував і його депозитні рахунки залишаються заблокованими.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд розірвати вищезазначені договори та стягнути з банку на його користь суми банківських вкладів, відсотки за договорами, 3 (три) проценти річних від загальної простроченої суми виплат за договорами та витрати на правову допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 01 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу за договором "Стандарт" від 05 листопада 2013 року № SAMDN80000739001273 у розмірі 20 001,09 євро, що еквівалентно 598 632,62 грн.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму процентів за договором "Стандарт" від 05 листопада 2013 року № SAMDN80000739001273 у розмірі 4 169,35
євро, що еквівалентно 124 788,65 грн.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу за договором "Приват-вклад" від 14 січня 2014 року № SAMDNWFD0070058445500 у розмірі 8 594,42 євро, що еквівалентно 257 230,99 грн.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму процентів за договором "Приват-вклад" від 14 січня 2014 року № SAMDNWFD0070058445500 у розмірі 848,12
євро, що еквівалентно 25 384,23 грн.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу за договором "Стандарт" від 14 січня 2014 року № SAMDNWFD0070058421300 у розмірі 8

330,43 доларів США, що еквівалентно 223 838,65 грн.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму процентів за договором "Стандарт" від 14 січня 2014 року № SAMDNWFD0070058421300 у розмірі 2 736,02
доларів США, що еквівалентно 73 516,86 грн.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 3 % річних від загальної простроченої суми виплат за договором "Приват-вклад" від 14 січня 2014 року № SAMDNWFD0070058445500 та договором "Стандарт" від 05 листопада 2013 року № SAMDN80000739001273 у розмірі 1 863,80 євро, що еквівалентно 55 783,53 грн.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 3 % річних від загальної простроченої суми виплат за договором "Стандарт" від 14 січня 2014 року № SAMDNWFD0070058421300 у розмірі 542,96 доларів США, що еквівалентно 14 589,33
грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договори, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" вже розірвані, а тому позовні вимоги в частині розірвання договорів задоволенню не підлягають.

Банк зобов'язаний повернути позивачу суми депозитних вкладів, внесені ним згідно з умовами договорів, а відмова від такого повернення є неправомірною, тому вимоги про стягнення сум вкладів, відсотків за договорами та 3 % річних є обґрунтованими.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 01 червня 2020 року змінено в частині стягнутого з АТ КБ "ПриватБанк" на користь держави судового збору, зменшивши його розмір з 9 605 грн до 8 740,55 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що банком не оспорюється факт укладення депозитних договорів та розрахунки суду, а факт того, що у зобов'язанні належно змінився боржник АТ КБ "ПриватБанк" не довело.

При цьому, апеляційним судом було змінено розподіл судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Судові рішення в частині, в якій у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено, ним не оскаржуються, тому відповідно до положень частини 1 статті 400 ЦПК України судом не переглядаються.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно задовольнили частково позов ОСОБА_1, оскільки АТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у справі, так як 17 листопада 2014 року уклало договір з ТОВ ФК "Фінілон", яким останнє стало боржником за спірними договорами банківських вкладів.

Вважає, що зміна боржника відбулася належним чином, оскільки від ОСОБА_1 жодних письмових заперечень на адресу банку не надходило.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року зупинено виконання рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 01 червня 2020 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 листопада 2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 у філії "Кримське регіональне управління" ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір банківського вкладу № SAMDN80000739001273 "Стандарт", за умовами якого ОСОБА_1 передав банку грошові кошти у сумі 20 001,09 євро для розміщення на депозитному рахунку. За умовами договору, вклад було оформлено на строк 183 дні, до 05 травня 2014 року з нарахуванням на суму вкладу 6 % річних. Пунктами 7 та 10 договору визначено, якщо по закінченню строку вкладу банку не буде заявлено про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично продовжується ще на 6 місяців, а у ОСОБА_1 та банку є право достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до дати розірвання договору.

Відповідно до платіжного доручення від 05 листопада 2013 року № 2917980412, ОСОБА_1 перераховано на рахунок банку грошові кошти у сумі 20 001,09 євро.

Факт укладення договору банківського вкладу між сторонами підтверджується договором від 05 листопада 2013 року № SAMDN80000739001273 "Стандарт", копія якого знаходиться у матеріалах справи, яка відповідає оригіналу договору, дослідженому в судовому засіданні та копією платіжного доручення від 05 листопада 2013 року № 2917980412 (том 1, а. с.13,14).

14 січня 2014 року між ПАТ КБ "Приват Банк" та ОСОБА_1 у філії "Кримське регіональне управління" ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір банківського вкладу SAMDNWFD0070058445500, "Приват-Вклад", за умовами якого сума вкладу склала 8 594,42 євро на строк 366 днів, тобто до 14 січня 2015 року включно, зі сплатою 3 % річних.

Пунктом 3 договору передбачено, що якщо по закінченню строку вкладу клієнт не заявив банку про бажання повернення вкладу, він автоматично продовжується ще на один строк, строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта.

На виконання умов вказаного договору ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок банку грошові кошти у сумі 8 594,42 євро, що підтверджується квитанцією від 14 січня 2014 року (том 1, а. с. 17,18).

14 січня 2014 року між ПАТ КБ "Приват Банк" та ОСОБА_1 у філії "Кримське регіональне управління" ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070058421300, за умовами якого сума вкладу склала 8 330,43
доларів США на строк 366 днів, тобто до 14 січня 2015 року включно, зі сплатою 10 % річних.

Пунктом 3 договору передбачено, що якщо по закінченню строку вкладу клієнт не заявив банку про бажання повернення вкладу, вклад автоматично продовжується ще на один строк, строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта.

На виконання умов вказаного договору ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок банку грошові кошти у сумі 8 330,43 доларів США, що підтверджується квитанцією від 14 січня 2014 року (том 1, а. с. 15,16).

Факт передачі грошових коштів відповідачу на виконання умов вищезазначених договорів підтверджується договорами, платіжними дорученнями, SMS-повідомленнями від банку про проведення банківських операцій (том 1, а. с.155-160).

З лютого 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанком" було обмежено доступ ОСОБА_1 до вищезазначених рахунків та в односторонньому порядку припинено виконання зобов'язань за договорами.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до банку з вимогами щодо виконання зобов'язань за договорами банківських вкладів.

Листами від 11 лютого 2015 року, 07 червня 2015 року, 18 липня 2015 року банк відмовляв у наданні будь-якої інформації за вкладами, посилаючись на неможливість здійснення своєї діяльності на території АР Крим.

21 квітня 2017 року ОСОБА_1 надіслав на адресу голови правління ПАТ КБ "ПриватБанк" нотаріально засвідчену заяву, в якій просив розірвати укладені з банком договори та повернути йому суми вкладів та нараховані відсотки. Зазначену заяву адресат отримав 24 квітня 2017 року, що підтверджується повідомленням про отримання поштового відправлення (том 1, а. с. 23,24,154).

Листом від 27 квітня 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" не надав чіткої відповіді на заяву вкладника та повідомив щодо необхідності надання додаткового часу для розгляду ситуації. Тобто, фактично було відмовлено в розблокуванні рахунків та поверненні вкладів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц (провадження № 43404св18), що передбачено пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Судове рішення судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно із частиною 1 статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 1 статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

Частиною 2 статті 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого по суті погодився й апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, дослідивши та надавши правову оцінку всім наданим сторонами доказам, обґрунтовано виходи з того, що банк зобов'язаний повернути вкладнику суми депозитних вкладів, внесені ним згідно з умовами договорів, а відмова від такого повернення є неправомірною, тому вимоги про стягнення сум вкладів, відсотків за договорами та 3 % річних є обґрунтованими. При цьому, суд першої інстанції здійснив розрахунки відсотків за договорами та 3 % річних, які АТ КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі не спростовуються, доводів щодо їх неправильності не заявляються, тому колегією суддів відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не перевіряються.

Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у справі, з посиланням на те, що 17 листопада 2014 року товариство уклало договір з ТОВ ФК "Фінілон", відповідно до якого останнє стало боржником за спірними договорами банківських вкладів, є безпідставними, оскільки банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника - ОСОБА_1, що було його процесуальним обов'язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України.

Посилання заявника на те, що зміна боржника у зобов'язанні відбулася належним чином, оскільки від ОСОБА_1 жодних письмових заперечень на адресу банку не надходило, не заслуговують на увагу, оскільки суперечать статті 520 ЦК України, відповідно до якої боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Доводи касаційної скарги про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц (провадження № 43404св18), є необґрунтованими, оскільки в наведених справах висновки викладені з урахуванням подання позову до неналежних відповідачів, у той час, як у справі, яка переглядається судом касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду до належного відповідача - АТ КБ "ПриватБанк".

Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій касаційна скарга банку не містить.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі банку доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду без змін.

Згідно із частиною 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 01 червня 2020 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 01 червня 2020 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанови Чернігівського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю.

В. Черняк