Постанова

Іменем України

26 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 761/13156/16-ц

провадження № 61-26908св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «112-ТВ»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Поливач Л. Д., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «112-ТВ»

(далі - ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ») про визнання недостовірною та такою, що порушує честь, гідність ОСОБА_4 інформацію, поширену

ІНФОРМАЦІЯ_1 року на інтернет-сторінці у соціальній мережі «Facebook» (ІНФОРМАЦІЯ_2): ОСОБА_5: «И мне однозначно понятно, кто заказал эту акцию. Мой бывший тесть ОСОБА_4»; зобов'язання ОСОБА_5 спростувати на інтернет-сторінці у соціальній мережі «Facebook» вищезазначену інформацію, шляхом опублікування резолютивної частини рішення суду у цій справі, протягом тридцяти днів з дня набрання рішенням суду у цій справі законної сили; зобов'язання ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» спростувати на веб-сайті: http://ua.112.ua вищезазначену інформацію про ОСОБА_4, поширену

ІНФОРМАЦІЯ_1 року на веб-сайті: ІНФОРМАЦІЯ_3 (українською мовою) та ІНФОРМАЦІЯ_4 (російською мовою), шляхом опублікування резолютивної частини рішення суду у цій справі, протягом тридцяти днів з дня набрання рішенням суду у цій справі законної сили, крім того, стягнути з ОСОБА_5 5 000,00 грн моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 травня

2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недостовірною, та такою, що порушує честь, гідність ОСОБА_4 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1. на інтернет-сторінці у соціальній мережі «Facebook»: ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 (російською мовою): «И мне однозначно понятно, кто заказал эту акцию. Мой бывший тесть ОСОБА_4.».

Зобов'язано ОСОБА_5 спростувати на інтернет-сторінці у соціальній мережі «Facebook»: ІНФОРМАЦІЯ_5 вищезазначену інформацію про ОСОБА_4, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1. на інтернет-сторінці у соціальній мережі «Facebook»: ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом опублікування резолютивної частини рішення суду у цій справі, протягом тридцяти днів з дня набрання рішенням суду у цій справі законної сили.

Зобов'язано ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» спростувати на веб-сайті: http://ua.112.ua вищезазначену інформацію про ОСОБА_4, поширену

ІНФОРМАЦІЯ_1 року на веб-сайті: ІНФОРМАЦІЯ_3 (українською мовою) та ІНФОРМАЦІЯ_6 (російською мовою), шляхом опублікування резолютивної частини рішення суду у цій справі, протягом тридцяти днів з дня набрання рішенням суду у цій справі законної сили.

Стягнуто з ОСОБА_5 та ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» на користь ОСОБА_4 судовий збір по 551,20 грн з кожного.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відомості, розповсюджені у соціальній мережі «Facebook»: ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_5 та ТОВ «ТРК «112-ТВ» на веб-сайті: http://ua.112.ua телеканалу «112» із фіксацією скрін-шоту на інтернет-сторінці ОСОБА_5 у соціальній мережі «Facebook», фактично повідомляють необмеженому колу осіб про протиправні дії, які мали з боку позивача по відношенню до ОСОБА_5, який є публічною особою, отже, останнім допущено розповсюдження недостовірної інформації. При цьому розповсюджена ОСОБА_5 інформація не має ознак оціночних суджень у розумінні частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію», а, відтак, підлягає спростуванню.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року апеляційні скарги представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 та представника ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» - ОСОБА_8 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що інформація, яка оспорюється позивачем, містить в собі оціночні судження, які не можуть бути перевіреними на предмет відповідності їх дійсності. Вимогу доведення правдивості оціночного судження виконати неможливо, а тому така вимога порушує свободу вираження думки як таку, а вона є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод». Водночас, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання (пункт 42 рішення ЕСПЛ від 29 травня 2003 року у справі «Української прес-групи» до України).

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» не є належним відповідачем у справі, оскільки товариству належить лише доменне ім'я «112.ua». ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» не є адміністратором та не має жодного відношення до інтернет-сайту.

ТОВ «Інформаційне агентство 112.ua», яке є незалежною юридичною особою, входить до групи компаній та має право використовувати доменне ім'я «112.ua», діє на підставі Закону України «Про інформаційні агенства», є адміністратором сайту «112.ua».

28 липня 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року,мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Аргументи касаційної скарги зводяться до не згоди з висновком суду апеляційної інстанції на підстав встановлених обставин справи.

06 листопада 2017 року ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» через засоби поштового зв'язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 відхилити, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року залишити без змін.

Заперечення мотивовано тим, що викладені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є необґрунтованими. В скарзі відсутні посилання на конкретні норми матеріального права, які нібито судом апеляційної інстанції застосовано неправильно.

Викладені в касаційній скарзі доводи стосуються лише переоцінки доказів.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи наведені у запереченні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_8 року у соціальній мережі «Facebook»: ІНФОРМАЦІЯ_7 було розміщено наступну інформацію: «...Меня пытались надолго вывести из строя или, как минимум, запугать. 30 минут назад при выезде со стоянки неизвестные злоумышленники бросили металлические гири в автомобиль, в котором я ехал. В стекло водителя и в стекло пассажира, где сидел я. Мне повезло попали частично в стойку. И мне однозначно понятно, кто заказал эту акцию. Мой бывший тесть ОСОБА_4. Очевидно, давить на меня с помощью прокуратуры ему уже мало. Но у него ничего не выйдет. На моей стороне правда. Хотя я понимаю, что он способен и на более кардинальные действия. Так что если со мной что-то случиться, то никаких сомнений не будет, что за этим будет стоять ОСОБА_4.».

У подальшому зазначена інформація була поширена на веб-сайті: http://ua.112.ua телеканалу «112» із фіксацією скрін-шоту на інтернет-сторінці ОСОБА_5 у соціальній мережі «Facebook».

Згідно статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого

2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, у рішеннях цього суду у справах «Лінгенс проти Австрії» від 8 липня 1986 року та «Українська прес-група» проти України» від 29 березня 2005 року.

Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки інформація, яка оспорюється позивачем, містить в собі оціночні судження, які не можуть бути перевіреними на предмет відповідності їх дійсності. Вимогу доведення правдивості оціночного судження виконати неможливо, а тому така вимога порушує свободу вираження думки як таку, а вона є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод». Водночас, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 липня

2017 року - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М Коротун

М. Є.Червинська