Постанова

Іменем України

23 вересня 2021 року

м. Київ

справа №295/13971/20

провадження №61-10849св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державна казначейська служба України,

відповідач - Житомирська обласна прокуратура,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Житомирської обласної прокуратури на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 02 березня 2021 року у складі судді Лєдньова Д.

М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду до держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКС України, казначейська служба), Житомирської обласної прокуратури, з позовом, в якому просив стягнути із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на його користь 2 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 01 січня 2011 року порушено кримінальну справу №089002/11 щодо директора ТОВ "Полісся газенерго" ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України.

02 лютого 2011 року позивача затримано в порядку статті 115 КПК України (в редакції 1960 року) за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України.

Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 04 лютого 2011 року вирішено питання про продовження строку затримання позивача.

Згідно постанови від 10 лютого 2011 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 31 травня 2011 року до обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою додано можливість сплати застави в сумі 30 000 грн.

За наслідком внесення 31 травня 2011 року відповідної суми застави ОСОБА_1 звільнено з-під варти 01 червня 2011 року.

Вироком Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_1 виправдано за обвинуваченням за частиною 2 статті 212, частиною 2 статі 366 КК України.

25 листопада 2016 року ухвалою апеляційного суду Житомирської області вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2016 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2018 року вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 25 листопада 2016 року щодо ОСОБА_1 скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

11 червня 2019 року ухвалою апеляційного суду Житомирської області вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2020 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 16 листопада 2019 року залишено без змін.

Оскільки положеннями Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено відшкодування моральної шкоди в разі постановлення виправдувального вироку суду, а її мінімальний розмір визначається статтею 13 відповідного Закону, позивач визначив суму завданої моральної шкоди на рівні 2 000 000 грн, яка підлягає стягненню за рахунок коштів Державного бюджету України.

В обґрунтування розміру моральної шкоди позивач послався на терміні перебування під слідством, а саме у період із 02 лютого 2011 року по 26 лютого 2020 року (108 місяців), що призвело до приниженні його честі, гідності, ділової репутації, втрати звичайного кола оточення, колишнього соціального статусу.

Позивач тривалий час перебував у стресовому стані, у зв'язку із чим відбулося погіршення самопочуття й здоров'я, а також він був позбавлений можливості оформитись на роботу, яка б відповідала його кваліфікаційному рівню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 02 березня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 500 000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку з застосованими заходами кримінального забезпечення, а саме, арештом на банківські рахунки, юридична особа, директором якої є позивач, була позбавлена можливості виконувати дії по зобов'язаннях перед іншими суб'єктами господарювання, що виявилось у погіршення ділової репутації як юридичної особи, так і керівника, позбавляло можливості планувати господарську діяльність на майбутнє.

Суд першої інстанції визнав суттєвими обставини на підтвердження змін у звичайному способі життя позивача не лише об'єктивні фактори у вигляді значної кількості судових засідань та супроводжуючих процедур, пов'язаних з необхідністю захисту та поновлення порушених прав, але й інші, як суб'єктивні, що виявились через психоемоційне усвідомлення особою можливих наслідків у вигляді засудження за вчинення тяжкого злочину з передбаченою мірою покарання.

Виходячи з терміну перебування позивача під слідством, а саме: з 02 лютого 2011 року - дати затримання особи, по 26 лютого 2020 року - ухвалення остаточного рішення Верховним Судом, що становить 108 місяців та 24 дні, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір моральної шкоди не може бути меншим 652 800
грн (6000 грн * 108 міс. + 6000/30 * 24 дні).

З урахуванням характеру, обсягу і тривалість страждань, яких позивач зазнав у зв'язку з тривалою ізоляцією від суспільства через знаходження під вартою, перебуванням під слідством, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, порушення сімейних зв'язків і стосунків з іншими людьми, негативні впливи, що було пов'язано із необхідністю докладати значних зусиль для відновлення та організації свого життя, суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди в сумі 1 500 000 грн.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу Житомирської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено в частині мотивів визначення періоду перебування позивача під слідством і судом, вказавши період з 02 лютого 2011 року по 11 червня 2019 року, що складає 100 місяців 9 днів, а розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим 601 800 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що визначаючи межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, суд першої інстанції припустився помилки при обрахунку періоду, за який підлягає стягненню сума моральної шкоди.

Суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції входить у період перебування особи під слідством і судом, та не врахував, що особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили судовим рішенням, а не до завершення його перегляду судом касаційної інстанції.

Оскільки вирок Корольовського районного суду міста Житомира від 16 лютого 2016 року, яким виправдано ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 11 червня 20219 року залишено без змін, то саме із вказаної дати (з дня набрання вироком законної сили) позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень у, а кримінальне переслідування відносно нього - завершеним.

Таким чином період перебування позивача під слідством та судом складає не 108 місяців та 24 дні (з 02 лютого 2011 року по 26 лютого 2020 року), як помилково зазначено судом першої інстанції, а правильно вважати період з 02 лютого 2011 року по 11 червня 2019 року (100 місяців та 9 днів), а отже розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим за 601 800 грн.

Апеляційний суд погодився з іншими висновками суду першої інстанції, в тому числі щодо розміру моральної шкоди, визначеної до стягнення на користь позивача в сумі 1 500 000,00 грн, та змінив мотивувальну частину рішення лише в частині визначення періоду перебування позивача під слідством і судом та визначення мінімального розміру моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Житомирська обласна прокуратура не погодилась з висновками судів попередніх інстанцій в частині розміру моральної шкоди, визначеного до стягнення на користь позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та частково задовольнити позов, стягнувши на користь позивача моральну шкоду за період з 02 лютого 2011 року по 11 червня 2019 року у розмірі 601 800 грн.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що під час вирішення даного спору суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, відповідно до яких при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

У справах аналогічної категорії, які переглянуті судом касаційної інстанції, за перебування 82 місяці під слідством та судом на користь позивача стягнуто 150 000 гри (постанова від 13 листопада 2019 року у справі № 583/1075/16), за перебування 78 місяців під слідством і судом - стягнуто 300 000 грн (постанова від 13 листопада 2019 року у справі № 405/2480/16), за перебування 93 місяці і 23 дні під слідством і судом - стягнуто 338 793 грн (постанова від 20 листопада 2019 року у справі № 463/4008/17), за перебування 90 місяців під слідством і судом - стягнуто 288 000 грн (справа № 711/1542/17), за перебування понад 93 місяця та 11 днів стягнуто 500 000 грн (справа № 523/13432/16).

Вирішуючи спір, суди всупереч правовим висновкам Верховного Суду, припустилися помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону, за відсутності належних та допустимих доказів, дійшли висновку про наявність підстав для стягнення і відшкодування моральної шкоди та суб'єктивно визначили її у завищеному розмірі в сумі 1 500 000 грн.

Водночас Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 дійшов висновку, що саме адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16 зазначив, що позивачем має бути доведено причинно-наслідковий зв'язок між діями органів досудового слідства та прокуратури і тяжкими фізичними стражданнями, на які посилається позивач.

Крім наведеного, судами не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 336/4824/18, від 03 грудня 2020 року у справі № 335/9784/19, від 24 березня 2020 року №818/607/17.

За наявності наведених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, Верховного Суду України, судами обох інстанцій їх проігноровано, справу розглянуто однобічно, взято до уваги виключно твердження позивача, які є припущеннями і не підтверджуються належними та допустимими в розумінні статей 77, 78 ЦПК України доказами.

У даному випадку наявні підстави для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог на відшкодування моральної шкоди за період з 02 лютого 2011 року (день затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення) по 11 червня 2019 року (дата залишення апеляційним судом без зміни виправдувального вироку у відношенні позивача), що складає 100 місяців 9 днів, у сумі - 601 800 гр.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів Житомирської обласної прокуратури та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої ті апеляційної інстанції залишити без змін з підстав їх законності і обґрунтованості.

Відзиви на касаційні скарги іншими учасниками справи до суду не подано.

Фактичні обставини, встановлені судами

04 січня 2011 року у відношенні директора товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся газенерго" ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України.

02 лютого 2011 року ОСОБА_1 затримано в порядку статті 115 КПК України (1960 року) за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України.

04 лютого 2011 року постановою Богунського районного суду м. Житомира ОСОБА_1 продовжено строк затримання до 10 лютого 2011 року.

04 лютого 2011 року ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України.

Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 10 лютого 2011 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід - тримання під вартою.

Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 01 квітня 2011 року ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до чотирьох-місяців.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 31 травня 2011 року до обраного щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу - тримання під вартою, встановлено можливість сплати застави в сумі 30 000 грн.

31 травня 2011 року за ОСОБА_1 внесено заставу в сумі 30 000 грн.

01 червня 2011 року ОСОБА_1 звільнено з-під варти, у зв'язку з внесенням застави.

28 лютого 2012 року кримінальна справа щодо директора товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся газенерго" ОСОБА_1, направлена прокурору Житомирської області для подання до суду для розгляду по суті.

26 березня 2015 року постановою Корольовського районного суду м. Житомира кримінальну справу у відношенні ОСОБА_1 направлено прокурору Житомирської області для організації проведення додаткового розслідування.

26 травня 2015 року ухвалою апеляційного суду Житомирської області, постанову Корольовського районного суду міста Житомира від 26 березня 2015 року відносно ОСОБА_1 скасовано, кримінальну справу повернуто в суд першої інстанції для розгляду по суті пред'явленого обвинувачення.

Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2016 року ОСОБА_1 виправдано за обвинуваченням за частиною 2 статті 212, частиною 2 статті 366 КК України у зв'язку із відсутністю в його діях складу злочину.

25 листопада 2016 року ухвалою апеляційного суду Житомирської області, вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Судувід 10 липня 2018 року ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 25 листопада 2016 року щодо ОСОБА_1, скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 11 червня 2019 року, вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2016 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 11 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина 7 статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року передбачено, що відповідно до положень Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).

Положеннями статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Відповідно до частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом упостановахвід 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 (провадження № 14-298цс18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції у повній мірі наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції входить у період перебування особи під слідством та судом.

Проте, суд апеляційної інстанції виправив вказану помилку та змінив рішення суду першої інстанції, визначивши правильний період перебування позивача під слідством і судом, а також суму відшкодування моральної шкоди, яка не може бути меншою за даних умов.

Оскільки вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2016 року, яким ОСОБА_1 виправдано у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 11 червня 2019 року залишено без змін, то саме із вказаної дати (з дня набрання вироком законної сили) позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень, а кримінальне переслідування відносно нього - завершеним.

Апеляційний суд правильно виходив з того, що період перебування позивача під слідством та судом складає 100 місяців та 9 днів, тобто період з 02 лютого 2011 року по 11 червня 2019 року, а отже розмір відшкодування йому моральної шкоди не може бути меншим, ніж 601 800 грн (6 000 грн х 100 міс + (6 000 грн/30днів х 9 днів).

Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.

Таким чином законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, дійшов висновку про стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, та встановив такий розмір на рівні 1 500 000 грн, з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов'язаних із перебування позивача під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, погіршення та позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд урахував засади розумності, виваженості та справедливості.

Оскільки законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено лише мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то аргументи касаційної скарги в частині розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входять до повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди, не можуть бути прийняті судом, оскільки Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 (провадження № 14-298цс18), оскільки висновки судів, у справі, яка переглядається, з урахуванням установлених у ній обставин не суперечить цій постанові, зокрема в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 583/1075/16 (провадження № 61-13369св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 405/2480/16 (провадження 61-11597св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 463/4008/17 (провадження № 61-13647св19), від 20 травня 2020 року у справі № 711/1542/17 (провадження № 61-26905св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 523/13432/16 (провадження № 61-21439св18), оскільки такі доводи зводяться до необхідності зменшення визначеного судами у цій справі розміру моральної шкоди до рівня, з якого виходили суди у наведених справах з урахуванням часу перебування осіб під слідством і судом. Проте, обставини, установлені у справах, на які посилається заявник, зокрема, які мають враховуватись під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди, є іншими у порівнянні зі справою, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (адміністративне провадження № К/9901/59673/18) про визнання протиправними дій та скасування припису та постанови, відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки у цій справі є іншими підстави та предмет позову, встановлені судами фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.

Аналогічне стосується посилань у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17 (адміністративне провадження № К/9901/17533/18) про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16 (провадження № 61-44705св18), від 21 жовтня 2020 року у справі № 336/4824/18 (провадження № 61-3629св20), від 03 грудня 2020 року у справі № 335/9784/19 (провадження № 61-8662св20), оскільки у цих справах при визначенні розміру моральної шкоди за час перебування під слідством і судом суди виходили з конкретних обставин кожної справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

На відміну, від наведених справ, у справі, яка переглядається, суди з'ясували чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди, врахували характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, у зв'язку з чим дійшли висновку про наявність підстав для визначення компенсації моральної шкоди у розмірі більшому, ніж передбачено Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Колегія суддів враховує, що вказаний розмір не є більшим, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та не призведе до його збагачення, з урахуванням установлених у цій справі обставин, зокрема посаду, яку позивач обіймав та характер інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які пов'язані з господарською та службовою діяльністю, та строку перебування позивача під слідством і судом.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінити ці докази і обставини в тому контексті, який на думку прокурора свідчить про наявність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди у мінімальному розмірі, встановленому законом.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до переоцінки доказів і встановлення обставин справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду та суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в оскаржуваній частині не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Житомирської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 02 березня 2021 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко