Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 756/17180/14-ц

провадження № 61-25407св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Акціонерному товаристві "Родовід Банк" на рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В.

М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

02 грудня 2014 року Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") засобами поштового зв'язку звернулося до суду із зазначеним позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що 14 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (далі - ВАТ "Родовід Банк "), правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 39.1/АЄ-074.07.2, згідно з умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 18 182 доларів США під 7,7 % річних на строк до 14 вересня 2014 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 14 вересня 2007 року між ВАТ "Родовід Банк ", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір застави транспортного засобу № 39.1/АЄ-074.07.2, за умовами якого позичальник передав в заставу банку автомобіль марки SKODA модель OCTAVIA TOUR 1,6, рік випуску 2007, колір білий, (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1, тип ТЗ - легковий хетчбек, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 08 квітня 2015 року виникла заборгованість в розмірі 51 683,83 грн, з яких: плата за обслуговування кредиту в розмірі 17
410,33 грн; 3 % річних - 4 440,85 грн; пеня - 2 751,17 грн; інфляційні втрати від плати за обслуговування кредиту - 7 110,59 грн.

Враховуючи викладене, ПАТ "Родовід Банк" просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену кредитну заборгованість.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року у складі судді Луценко О. М. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 51 683,83 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позичальник не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в задоволенні позовних вимог про стягнення плати за обслуговування кредиту з нарахування кредитної заборгованості з 16 жовтня 2011 року слід відмовити, оскільки положення пункту 1.5.1 кредитного договору є нікчемними з набуттям чинності положень частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", в редакції Закону України від 22 вересня 2011 року № 3795-VІ.

У зв'язку з викладеним, банк мав право вимагати нарахування плати за обслуговування кредиту з часу укладення кредитного договору і до 16 жовтня 2011 року, проте із цим позовом до суду звернувся лише 02 грудня 2014 року, тобто з пропуском загальної позовної давності.

Також поза межами позовної давності заявлені банком і вимоги про стягнення 3 % річних, пені та інфляційних втрат, нарахованих на вищевказану суму плати за обслуговування кредиту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року ПАТ "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Акціонерному товаристві "Родовід Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд застосував до спірних правовідносин Закон України "Про захист прав споживачів", який не підлягав застосуванню оскільки згідно із статтею 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" зазначено, що дія Закону України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності. Апеляційний суд не прийняв до уваги систематичне невиконання відповідачем покладених на нього зобов'язань за кредитним договором, а саме - несплату заборгованості за кредитом та відсотками і не надав мотивування розрахунку нового розміру нарахованого штрафу (пені).

Прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 та його адвокат Малярчук Т. В. подали заперечення на касаційну скаргу, в яких просили відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що редакція частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" поширює свою дію на договори, які були укладені до її прийняття, однак продовжують діяти станом на період внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів", тому апеляційний правильно застосував до спірних правовідносин зазначені положення Закону. Доводи касаційної скарги щодо стягнення неустойки в повному обсязі є неспроможними, а посилання на те, що відповідачем не надано доказів погіршення матеріального становища є абсурдним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 вересня 2007 року між ВАТ "Родовід Банк", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 39.1/АЄ-074.07.2, згідно з умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 18 182
доларів США під 7,7 % річних на строк до 14 вересня 2014 року.

Пунктом 1.5.1 кредитного договору передбачено, що щомісячна плата за проведення розрахунків зі списання та -зарахування коштів за позичковим рахунком та рахунком для нарахування процентів (плата за проведення розрахунків) встановлено у розмірі 0,25 % від суми наданого кредиту.

Згідно з пунктами 3.1,4.1 кредитного договору починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитами в сумі 216 доларів США на рахунок, вказаний у пункті 1.3 цього договору, шляхом внесення готівкою перерахування зі свого поточного рахунку. Розрахунок процентів за кредитами здійснюється на фактичну суму заборгованості за кредитами, починаючи з дня їх надання позичальнику.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 14 вересня 2007 року між ВАТ "Родовід Банк ", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір застави транспортного засобу № 39.1/АЄ-074.07.2, за умовами якого позичальник передав в заставу банку автомобіль марки SKODA модель OCTAVIA TOUR 1,6, рік випуску 2007, колір білий, (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1, тип ТЗ - легковий хетчбек, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 08 квітня 2015 року виникла заборгованість в розмірі 51 683,83 грн, з яких: плата за обслуговування кредиту в розмірі 17
410,33 грн; 3 % річних - 4 440,85 грн; пеня - 2 751,17 грн; інфляційні втрати від плати за обслуговування кредиту - 7 110,59 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Оболонського районного суду міста Києва.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін доГПК України ЦПК України КАС України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11 травня 2018 року справу № 756/17180/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2,2.3.4,2.3.13,2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 4 ЦПК України 2004 року здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За змістом статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в частині стягнення з відповідача на користь банку пені та 3 % річних у повній мірі не відповідає, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Умовами спірного кредитного договору встановлено щомісячну сплату (до 10-го числа) процентів за кредитом у розмірі 7,7 % річних, який наданий до 14 вересня 2014 року включно (пункт 1.1 цього договору).

Частинами 1 , 3 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 3.9 кредитного договору за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів чи плати за проведення розрахунків, сплачувати банку за кожний день пеню у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої у пункті 1.5 цього договору, від суми простроченого платежу.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).

Поняття "строк договору ", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 ЦК України).

Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" визначені у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

Згідно з пунктом 1 кредитного договору банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 18 182 доларів США терміном до 14 вересня 2014 року включно.

З огляду на викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Викладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Апеляційним судом встановлено, що 13 липня 2015 року представник ОСОБА_1 - адвокат Малярчук Т. В. подав заяву, в якій просив застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 3 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК Українивизначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність /відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до частин 1 , 2 статті 11 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Звертаючись до суду з позовом про захист порушеного права, ПАТ "Родовід Банк" просило стягнути з відповідача на свою користь, зокрема пеню та 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання в національній валюті України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ "Родовід Банк" не повернуті, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, а також вимоги частини 1 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що свідчить про порушення його прав, Верховний Суд дійшов висновку про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення пені за порушення строків повернення кредитів за період з 02 грудня 2013 року до 14 вересня 2014 року (дата закінчення кредитного договору) в розмірі 1 166,03 грн.

Також Верховний Суд вважає, що банк вправі вимагати від позичальника сплати 3 % річних від суми простроченого основного зобов'язання та 3 % річних від суми прострочених процентів, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до Частиною 1 статті 1050 ЦК України.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частин 1 , 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим прострочив виконання грошового зобов'язання, а тому відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України повинен сплатити банку 3 % річних від суми простроченої основної заборгованості за період з 02 грудня 2011 року до 04 листопада 2014 року в розмірі 1 282,65 грн та 3 % річних від суми прострочених процентів за кредитом за період з 02 грудня 2011 року до 21 жовтня 2014 року в розмірі 31,42 грн.

Разом з тим, Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення плати за обслуговування кредиту та інфляційних втрат, нарахованих на суму плати за обслуговування кредиту, оскільки рішення суду в означеній частині ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення в означеній частині виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції в означеній частині і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення в означеній частині - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Акціонерному товаристві "Родовід Банк" задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_1 про стягнення пені за порушення строків повернення кредитів, 3 % річних від суми простроченої основної заборгованості за кредитом та 3 % річних від суми прострочених процентів за кредитом скасувати і ухвалити в цих частинах нове рішення про їх часткове задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" пеню за порушення строків повернення кредитів за період з 02 грудня 2013 року до 14 вересня 2014 року в розмірі 1 166,03 грн, 3 % річних від суми простроченої основної заборгованості за кредитом в межах позовної давності в розмірі 1 282
гривні 65 копійок та 3 % річних від суми прострочених процентів за кредитом за період з 02 грудня 2011 року до 21 жовтня 2014 року в розмірі 31 гривні 42 копійки.

В решті рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І.

М. Фаловська