ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року

м. Київ

справа № 495/2753/17

провадження № 61-10448св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С.О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., СтрільчукаВ.А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2017 року, ухвалене у складі судді Боярського О. О., та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Журавльова О. Г., Комлєвої О. С., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся із позовом до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей.

В обґрунтування позову зазначав, що відповідач не може створити дітям належні умови для проживання. Органом опіки та піклування здійснювалася перевірка та розгляд питання про визначення місця проживання малолітніх дітей, за наслідками якого надано висновок від 3 квітня 2017 року № 01-39/1468 про доцільність визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком по АДРЕСА_1.

За таких обставин позивач просив визначити місце проживання малолітніх дітей з ним.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком по АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що мати дітей не створила належних умов для їх проживання, не працює та не має постійних доходів.

Суд першої інстанції також врахував, що позивач має належні житлово-побутові умови для забезпечення дітей усім необхідним для їх розвитку, має стабільний дохід та можливість утримувати малолітніх дітей матеріально, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, створює належні умови для гармонійного розвитку, проживання, навчання та виховання дітей.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на даний час існують виняткові обставини для визначення місця проживання дітей з батьком, а не з матір'ю, що відповідатиме інтересам дітей, забезпечить належні умови їх проживання, гармонійний розвиток та виховання, належне матеріальне забезпечення, і, як наслідок, задовольнив позов.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначено юридичну природу правовідносин, що виникли, і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав особи, яка подала апеляційну скаргу, є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

У лютому 2018 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просила скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанції не встановлено виняткових обставин, які б давали підстави для розлучення дітей з матір'ю, у зв'язку з чим, порушивши принцип 6 Декларації прав дитини, суди дійшли помилкового висновку про визначення місця проживання дитини із батьком.

Суди попередніх інстанції, на думку заявника, не врахували, що її житлові умови за актом обстеження є задовільними, вона має дохід (соціальну допомогу на дітей), постійне місце проживання та створила всі умови для проживання, виховання і розвитку дітей, у зв'язку з чим висновок судів про наявність підстав для розлучення дітей із матір'ю помилковий.

Також вказувала, що судами не враховано висновків Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 щодо застосування статті 161 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та

принципу 6 Декларації прав дитини і неправильно застосовано ці норми матеріального права.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 5 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

Заперечення на касаційну скаргу

У травні 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, у якому посилався на безпідставність її доводів. Зазначив, що суди дійшли обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки він має постійне місце роботи, стабільний дохід та діти за місцем його проживання забезпечені усім необхідним. ОСОБА_5, в свою чергу, не має постійного доходу, веде аморальний спосіб життя і не може надати дітям необхідних умов для їх повноцінного життя та розвитку. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 3 квітня 2017 року розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Після розірвання шлюбу сторони проживають окремо.

Також суди встановили, що сторони мають двох малолітніх дітей: сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають разом із ОСОБА_5 у будинку її батьків по АДРЕСА_2.

З довідки Козацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 22 березня 2017 року № 153 суди встановили, що ОСОБА_4 фактично проживає АДРЕСА_1.

З характеристики Козацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 22 березня 2017 року № 103/02-19 суди встановили, що ОСОБА_4 постійно проживає за вказаною адресою, має повну вищу освіту, одружений, з 2015 року працює вчителем біології та хімії в Старокозацькому навчально-виховному комплексі «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія» Білгород-Дністровського району Одеської області (далі - Старокозацький НВК «ЗОШІ-ІІІ ступенів-гімназія»). За час проживання в селі виявив себе позитивно. За характером спокійний, врівноважений, турботливий батько, працьовитий, до роботи ставиться з відповідальністю. Займається спортом, користується повагою серед мешканців села, шанобливо ставиться до людей старшого покоління. У побуті та в суспільних місцях поводиться гідно. З сусідами та членами сім'ї відносини добрі. Судимості не має, до кримінальної відповідальності не притягувався.

ОСОБА_4 працює вчителем біології та хімії Старокозацького НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів-гімназія» з 2015 року і згідно наданої навчальним закладом характеристики має достатню фахову підготовку, відповідально ставиться до виконання своїх обов'язків, враховує індивідуальні особливості учнів, сприяє створенню сприятливого психологічного клімату на уроках, відзначається тактовністю у стосунках з колегами, дослухається до порад

педагогів-наставників, підвищує свій фаховий рівень.

Згідно довідки про доходи, виданої Старокозацьким НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів-гімназія» 23 березня 2017 року, заробітна плата позивача за останні 6 місяців складає 27 004,62 грн.

Також судами встановлено, що відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов, складеного спеціалістом Козацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, фахівцем із соціальної роботи районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, та сільським головою від 13 березня 2017 року, житлово-побутові умови у позивача добрі, відповідають санітарно-гігієнічним нормам. У будинку є все необхідне для проживання дітей - окрема кімната, два ліжка з чистою постільною білизною, журнальний стіл, телевізор, шафи для дитячих іграшок, книжок, канцелярських приладів, розвиваючих ігор та дитячого одягу. Для дітей створені комфортні умови для повноцінного всебічного розвитку та виховання. У наявності всі комунальні послуги, побутова техніка (пральна машина, холодильник) та інші речі побуту.

З довідки Дошкільного навчального закладу «Зірочка» Козацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 26 лютого 2017 року суди встановили, що діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відвідували дитячий садок з серпня 2016 року та проживали з батьком. За сім місяців відвідування дітьми садочка мати з'явилася два рази перед тим, як їх забрати. ОСОБА_4 та ОСОБА_10, яка є матір'ю позивача, опікувались дітьми, цікавились життям дітей в садочку, своєчасно його оплачували; діти чисті, охайні і життєрадісні.

Суди встановили, що брат відповідача 11 серпня 2016 року привів дітей до ОСОБА_10 та залишив їх. 24 лютого 2017 року ОСОБА_5 разом зі своїми батьками силоміць забрали дітей та вивезли їх до села Старокозаче Білгород-Дністровського району Одеської області, де діти знаходяться на час розгляду справи. При цьому відповідач чинить перешкоди позивачу щодо його спілкування зі своїми дітьми.

Також суди встановили, що до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області надійшло 11 заяв від мешканців села Козацьке Білгород-Дністровського району Одеської області, які містять інформацію щодо сім'ї ОСОБА_4, його матері та дружини - ОСОБА_5, з проханням повернути дітей та залишити їх з батьком.

З довідки Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 30 березня 2017 року № 546 суди встановили, що ОСОБА_5 проживає по АДРЕСА_2 з дітьми ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4.

З характеристики Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 30 березня 2017 року № 328 суди встановили, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, проживає за вказаною адресою та виявляє себе посередньо. Раніше притягалась до адміністративної відповідальності.

Згідно з актом обстеження, складеним спеціалістами служби у справах дітей та Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 30 березня 2017 року, ОСОБА_5 з дітьми проживає разом із її батьками: ОСОБА_13, ОСОБА_14 та рідними братами. Житловий будинок складається з трьох кімнат, ванної, кухні та коридору і його житлова площа становить приблизно 30 кв.м. ОСОБА_5 з дітьми займає кімнату не більше як 5 кв.м, що суд визнав неналежними житловими умовами. Також немає шафи для дитячого одягу, відсутнє місце для розваг. Санітарно-гігієнічний стан житлового приміщення задовільний: чисто, прибрано, в кімнатах охайно. У приміщенні кухні відсутнє вікно та немає вентиляції, що призвело до плісняви. У вказаному будинку, який потребує ремонту, наявні всі комунальні послуги, побутова техніка та інші речі побуту.

Спеціалісти служби у справах дітей Білгород-Дністровського районної державної адміністрації Одеської області 30 березня 2017 року провели бесіду з ОСОБА_5, в ході якої встановили, що внаслідок сімейних сварок на побутовому рівні ОСОБА_5 11 серпня 2016 року залишила чоловіка з дітьми та переїхала жити до своїх батьків у АДРЕСА_2. За час окремого проживання чоловік надав їй допомогу у розмірі 6 000 грн. Невелику кількість дитячого одягу пояснила тим, що він залишився за попереднім місцем проживання. Невідвідування дітьми дошкільного закладу пояснила небажанням дітей.

Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області у висновку від 3 квітня 2017 року № 01-39/1468 вважав за доцільне визначити місце проживання малолітніх, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із батьком ОСОБА_4 по АДРЕСА_1.

Позиція Верховного Суду; мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Статтею 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з абзацом другим принципу 7 Декларації прав дитини найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить перш за все на батьках.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, врахував житлові умови ОСОБА_4, його можливості утримувати малолітніх дітей та висновки органу опіки та піклування Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області.

Також судами враховано, що мати дітей не створила належних умов для їх проживання та на час розгляду справ не працює і не має належного доходу.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, виходячи із пріоритету інтересів дітей, дійшов обґрунтованого висновку про визначення її місця проживання разом із батьком, що відповідатиме інтересам дітей, сприятиме належним умовам їх проживання, гармонійному розвитку та вихованню, належному матеріальному забезпеченню.

Доводи касаційної скарги про порушення судами принципу 6 Декларації прав дитини щодо не встановлення виняткових обставин, які б давали підстави для розлучення дітей з матір'ю є безпідставними.

У статтях 8, 9 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Статтею 10 ЦПК України визначений виключний перелік законодавчих актів, відповідно до яких суд повинен розглядати справи.

Згідно з частинами першою - п'ятою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Також суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про міжнародні договори України» міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

У пунктах «а», «b» частини першої статті 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року визначено, що для цілей цієї Конвенції «договір» означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування; «;ратифікація», «;прийняття», «затвердження» і «приєднання» означають, залежно від випадку, міжнародний акт, який має таке найменування і за допомогою якого держава виражає в міжнародному плані свою згоду на обов'язковість для неї договору.

Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України.

Декларація прав дитини не ратифікована Україною, не має офіційного перекладу українською мовою.

Таким чином, Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 14-327цс18.

Вирішуючи даний позов, незважаючи на принцип 6 Декларації прав дитини, яким передбачено, що малолітня дитина може бути розлучена з матір'ю лише за виняткових обставин, суди попередніх інстанцій надали перевагу частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року та керувались цією нормою, яка передбачає, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а зібрані у справі докази з урахуванням висновку органу опіки та піклування вказують на те, що проживання малолітніх дітей із батьком найкраще забезпечить інтереси дітей.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 щодо застосування статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини відхиляються касаційним судом, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 14-327цс18 відступила від висновків, висловлених у вказаній постанові Верховного Суду України щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.

Посилання заявника на те, що її житлові умови є задовільними, вона має дохід та створила всі умови для проживання, виховання і розвитку дітей, не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, касаційний суд не встановив.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосування норм матеріального права та без порушення процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В.О.Кузнєцов

В.А.Стрільчук