ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 716/309/14-ц

провадження № 61-23817св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Голубнича Ольга Василівна,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 а на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 12 листопада 2015 року, ухвалене у складі судді Угриновської Л. Я., та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 26 січня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Міцнея В. Ф., Владичана А. І., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Голубнича О. В., про визнання договору дарування житлового будинку недійсним, визнання права власності на спадкове майно та витребування майна від добросовісного набувача.

В обґрунтування позову зазначила, що її діду ОСОБА_4 та бабі ОСОБА_2 належав будинок по АДРЕСА_1 .

ЇЇ мати ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , баба ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , а дід ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після їх смерті відкрилась спадщина на вказаний житловий будинок.

ОСОБА_1 зазначає, що спадкоємцями ОСОБА_2 були чоловік ОСОБА_4 , син ОСОБА_2 та вона за правом представлення, а спадкоємцями ОСОБА_4 . - син ОСОБА_2 та вона за правом представлення.

ОСОБА_2 спадщину після матері і батька у установленому законодавством порядку не прийняв, оскільки разом із ними на час смерті не проживав та з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався. Натомість вона спадщину прийняла фактично, оскільки зазначений будинок є її місцем проживання та реєстрації.

Позивач вказує, що з 2004 року вона зареєстрована у спірному будинку, проте тривалий час перебувала за межами України, оскільки працювала у Німеччині.

У травні 2013 року вона дізналась, що її дядько ОСОБА_2 має намір продати будинок по АДРЕСА_1 , а вона рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 4 липня 2013 року у справі № 716/1079/13-ц визнана такою, що втратила право користування ним.

Після ознайомлення із матеріалами вказаної справи вона дізналася про укладення 19 грудня 2006 року договору дарування спірного будинку між дідом ОСОБА_4 та дядьком ОСОБА_2 .

Вважає, що договір дарування укладений із порушенням вимог цивільного законодавства та порушує її право на спадкування за правом представлення. Так, договір підписаний не особисто ОСОБА_4 , а від його імені іншою особою - ОСОБА_6 , при цьому нотаріусом зазначено, що останній підписав цей договір на прохання дарувальника, який проставити підпис не зміг у зв`язку із похилим віком. Вказана обставина суперечить вимогам цивільного законодавства, згідно з яким лише у разі, якщо фізична особа у зв`язку із хворобою або фізичною вадою не може підписати власноручно текст правочину, за її дорученням і в її присутності текст правочину підписує інша особа. Похилий вік не є вадою і не є хворобою, тому не є підставою для підписання правочину іншою особою. Позивач зазначає, що ОСОБА_4 був письменним, здоровим і не мав фізичних вад; після укладення вказаного договору він прожив ще шість років.

Після набуття будинку по АДРЕСА_1 у власність на підставі недійсного договору дарування ОСОБА_2 відчужив його ОСОБА_3 .

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування від 19 грудня 2006 року, визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за правом представлення і витребувати його у ОСОБА_3 та передати їй.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 12 листопада 2015 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір дарування укладений з дотриманням вимог законодавства і правових підстав для визнання його недійсним не встановлено.

В апеляційному порядку суди справу переглядали неодноразово.

Останнім рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 26 січня 2017 року рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 12 листопада 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , укладений 19 грудня 2006 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О. В.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 та витребувано його від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що договір може бути підписаним іншою особою замість сторони правочину у разі неможливості його підписання через хворобу або фізичну ваду останньої, а не у зв`язку з її похилим віком, тому договір дарування від 19 грудня 2006 року не відповідає вимогам законодавства і є недійсним.

Оскільки ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України фактично прийняла спадщину після діда ОСОБА_4 за правом представлення, а ОСОБА_2 у визначеному законодавством порядку спадщину не прийняв, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визнання за позивачем права власності на спірний будинок у порядку спадкування. Встановивши, що на час розгляду справи житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 відчужено ОСОБА_3 , суд витребував його у набувача на користь законного власника на підставі статті 388 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення апеляційного суду Чернівецької області від 26 січня 2017 року скасувати повністю, а рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 12 листопада 2015 року змінити, виключивши із нього посилання на наказ Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» та доповнивши посиланням на положення законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а саме статтю 45 Закону України «Про нотаріат» та пункт 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, у редакціях станом на дату укладення оспорюваного договору. У іншій частині рішення суду першої інстанції заявник просив залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та рішення апеляційного суду ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.

Заявник зазначає, що суд першої інстанції помилково обґрунтував свої висновки посиланням на положення наказу Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», так як на час укладення оспорюваного правочину його не було прийнято. Вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню стаття 45 Закону України «Про нотаріат» і пункт 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, у редакціях станом на дату укладення договору дарування.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно з вимогами законодавства інша особа може підписати договір замість сторони правочину у разі, якщо сторона внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно його підписати; таке підписання здійснюється у присутності відповідної фізичної особи і нотаріуса, який зазначає у посвідчувальному написі причини, які унеможливили підписання договору стороною власноруч. На час укладення договору дарування ОСОБА_4 був 81 рік, він мав кілька хвороб, у тому числі пов`язаних із пораненнями на війні, тому не міг самостійно підписати договір, про що зазначила нотаріус у посвідчувальному написі.

Вважає, що договір дарування укладений з дотриманням вимог законодавства щодо форми і посвідчений приватним нотаріусом відповідно до встановленої процедури.

Заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції помилково вважав доведеним факт постійного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем на час відкриття спадщини, так як переважно вона проживає поза межами України, а реєстрація проживання у будинку по АДРЕСА_1 факт постійного проживання за цією адресою не підтверджує.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення апеляційного суду Чернівецької області від 26 січня 2017 року до закінчення його перегляду касаційному порядку.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що 19 грудня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, згідно з яким ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність безоплатно житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О. В. і зареєстрований у реєстрі за номером 5650.

Від імені дарувальника ОСОБА_4 договір підписаний іншою особою - ОСОБА_6 - на особисте прохання дарувальника у зв`язку з похилим віком останнього, про що нотаріус зазначила у посвідчувальному написі.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер.

30 травня 2013 року ОСОБА_2 відчужив житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу.

Також суд встановив, що свідоцтво про право власності на спірний будинок видане ОСОБА_4 у листопаді 2006 року на підставі рішення виконавчого комітету Заставнівської міської ради Чернівецької областівід 28 вересня 2006 року.

Вказане рішення прийнято за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 від 11 вересня 2006 року, яка підписана останнім та зареєстрована у виконавчому комітеті Заставнівської міської ради Чернівецької області29 вересня 2006 року, тобто за три місяці до укладення оспорюваного договору.

Оцінивши зазначені докази у взаємному зв`язку, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_4 міг особисто проставляти підпис на документах, тому така обставина як його вік не могла перешкодити підписанню договору дарування від 19 грудня 2006 року.

ОСОБА_1 зареєстрована і постійно проживає по АДРЕСА_1 . Тимчасовим місцем її проживання є м. Ольденбург у Німеччині, де вона працює.

На час відкриття спадщини після діда ОСОБА_4 вона постійно проживала за вказаною адресою, у визначений законом строк про відмову від спадщини не заявила, тому вважається такою, що її прийняла за правом представлення. Обставин, які б свідчили про прийняття спадщини ОСОБА_2 , судом не встановлено.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За правилом частин першої, третьої-четвертої статті 203 ЦК України, яка встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою вважати правочин недійсним (стаття 215 ЦК України).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (статті 717, 719 ЦК України).

Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Відповідно до пункту 16 чинної на час укладення оспорюваного договору Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, нотаріально посвідчувані правочини, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса. Якщо правочин, заява чи інший документ підписаний за відсутності нотаріуса, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ підписаний ним.

Якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати правочин, заяву чи інший документ, за її дорученням і в її присутності та в присутності нотаріуса правочин, заяву чи інший документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, зацікавлена у вчиненні нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі.

Аналогічний зміст має стаття 45 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що інша особа може підписати договір замість сторони правочину у разі, якщо остання фізично не здатна з поважних причин проставити підпис власноруч.

У проставленому на договорі дарування посвідчувальному написі приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О. В. зазначено лише про похилий вік дарувальника без посилання на його фізичні вади, хворобу чи іншу поважну причину, яка унеможливила самостійне підписання ним цього договору.

Водночас суд апеляційної інстанції з поданих сторонами доказів встановив, що за три місяці до укладення оспорюваного договору дарування ОСОБА_4 самостійно склав і підписав заяву до виконавчого комітету Заставнівської міської ради Чернівецької області щодо видачі свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок, тобто станом на 2006 рік похилий вік не перешкоджав йому підписувати документи. Доказів того, що за відповідні три місяці самопочуття і стан здоров`я ОСОБА_4 змінилися і він втратив можливість самостійно проставляти підпис на документах, у зв`язку з чим для підписання договору дарування потребувалася інша особа, судам не надано і відповідних обставин апеляційним судом не встановлено.

Оскільки ОСОБА_2 не довів неможливість ОСОБА_4 через похилий вік проставити власноручний підпис на договорі дарування, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про укладення і посвідчення цього договору з порушенням вимог законодавства та визнав його недійсним з передбачених статтями 203, 215 ЦК України правових підстав.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (статті 1217, 1258 ЦК України).

Згідно зі статтями 1261, 1266 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Внуки , правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Стаття 1268 ЦК України встановлює, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що особа, яка спадкує за правом представлення і постійно проживала зі спадкодавцем на день смерті, є такою, що прийняла спадщину, якщо не відмовилася від неї протягом встановленого строку.

Спадкоємець вважатиметься таким, що постійно проживав разом із спадкодавцем, і в тому випадку, коли за певний, навіть значний, час до настання смерті спадкодавця він відбув з місця проживання спадкодавця у довготривале відрядження, з якого повернувся після закінчення строку для прийняття спадщини. Незважаючи на те, що такий спадкоємець жодних дій для прийняття спадщини не здійснював або навіть не знав про сам факт її відкриття, він вважатиметься таким, що прийняв її в силу частини третьої статті 1268 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у м. Ольденбург (Німеччина) ОСОБА_1 проживає періодично у зв`язку з роботою і перебуває на тимчасовому консульському обліку; адресою її реєстрації і місцем постійного проживання в Україні є житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Встановивши такі обставини, суд правильно застосував частину третю статті 1268 ЦК України і дійшов обґрунтованого висновку про прийняття позивачем спадщини, що є підставою для визнання за нею права власності у порядку спадкування за законом за правом представлення на спірний житловий будинок.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (стаття 388 ЦК України).

Встановивши факт вибуття житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_1 не з її волі на підставі недійсного договору дарування, укладеного із попереднім власником, суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 388 ЦК України і витребував будинок з володіння останнього набувача - ОСОБА_3 -на користь законного власника.

Доводи заявника про те, що згідно з вимогами законодавства інша особа може підписати договір замість сторони правочину не лише за наявності у останньої фізичної вади чи хвороби, які унеможливлюють власноручне підписання договору, а також при неможливості його підписання з інших поважних причин, не спростовують правильності висновків апеляційного суду.

Так, підставою для підписання договору замість сторони іншою особою за її дорученням є встановлена фізична неможливість особи, яка є учасником правочину, проставити підпис на договорі. Таким чином, інша поважна причина, про яку зазначено у статті 45 Закону України «Про нотаріат» та пункті 16 чинної на час укладення оспорюваного договору Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, повинна свідчити про неможливість учасника правочину самостійно його підписати.

У проставленому на договорі дарування від 19 грудня 2006 року посвідчувальному написі вказано, що ОСОБА_6 підписав договір замість ОСОБА_4 за його проханням через похилий вік останнього. Проте сам по собі похилий вік особи не свідчить про її неможливість виконати підпис на документі, тому не є підставою для підписання договору іншою особою. Інших обставин, які б підтвердили неможливість дарувальника самостійно підписати договір, апеляційним судом не встановлено, натомість встановлено, що за три місяці до дня його укладення ОСОБА_4 самостійно склав і підписав заяву до виконавчого комітету Заставнівської міської ради Чернівецької області щодо видачі свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок.

За таких обставин твердження заявника про те, що поважною причиною підписання договору дарування замість дарувальника іншою особою є похилий вік ОСОБА_4 , безпідставні.

Наявність у ОСОБА_4 хвороб, на що також посилається заявник, сама по собі не свідчить про неможливість підписання договору, оскільки ці хвороби повинні унеможливлювати виконання особою підпису, крім того, у договорі дарування зазначено про його підписання іншою особою не через хворобу дарувальника, а через його похилий вік.

Твердження заявника про те, що договір дарування укладений з дотриманням вимог законодавства щодо форми укладення і посвідчений приватним нотаріусом відповідно до встановленої процедури, касаційний суд відхиляє.

Як встановлено апеляційним судом, договір дарування від імені дарувальника підписаний іншою особою за відсутності для цього передбачених законодавством підстав, тому висновок суду про недотримання вимог законодавства щодо форми правочину у зв`язку з його непідписанням стороною та порушенням процедури нотаріального посвідчення є правильним.

Касаційний суд відхиляє посилання заявника на те, що ОСОБА_1 із спадкодавцем на час відкриття спадщини постійно не проживала, так як переважно проживає у Німеччині, а реєстрація проживання у будинку по АДРЕСА_1 факт постійного проживання за цією адресою не підтверджує.

Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статі 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

При цьому, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Не свідчить про зміну місця проживання особи її тимчасове перебування за іншою адресою у зв`язку, зокрема, з роботою. Такий висновок узгоджується зі змістом статті 71 ЖК Української РСР, яка як підставу збереження за особою права користування житлом зазначає тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за характером роботи, у тому числі за кордон.

Апеляційним судом встановлено, що спірний будинок є постійним місцем проживанням ОСОБА_1 в Україні; у зв`язку з роботою вона періодично тимчасово проживає в Німеччині і перебуває на тимчасовому консульському обліку.

Правила ведення закордонними дипломатичними установами України консульського обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, та дітей - громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном, затверджені наказом Міністерства закордонних справ України від 17 листопада 2011 року № 337, визначають, що консульський облік буває постійним і тимчасовим.

На постійний консульський облік приймаються громадяни України, які відповідно до чинного законодавства України є такими, що постійно проживають за кордоном. Громадяни України, які планують тимчасово перебувати на законних підставах за кордоном більш, ніж три місяці, приймаються на тимчасовий консульський облік у відповідній закордонні дипломатичній установі на термін, зазначений у виданому компетентними органами іноземної держави дозволі, що дає право на проживання в цій іноземній державі.

ОСОБА_1 перебуває на тимчасовому консульському обліку в Німеччині, тому твердження заявника про те, що позивач виїхала на постійне місце проживання до іншої країни і спірний будинок не вважається її місцем проживання, є помилковими.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Так як касаційний суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду Чернівецької області від 26 січня 2017 року, яким скасовано рішення суду першої інстанції, рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 12 листопада 2015 року касаційний суд не переглядає.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання судового рішення

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання рішення апеляційного суду Чернівецької області від 26 січня 2017 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 а залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 26 січня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Чернівецької області від 26 січня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов