Постанова

Іменем України

24 травня 2018 року

м. Київ

справа № 761/28870/15-ц

провадження № 61-884св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В.І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»,

відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна,

відповідач - відділ державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.,

встановив:

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати виконавчий напис від 31 жовтня 2014 року № 1417, вчинений приватним нотаріусом Київського міського округу Кобелєвою А.М., таким, що не підлягає виконанню.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 23 серпня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 50 000,00 доларів США зі сплатою 9,5% річних та кінцевим терміном повернення до 22 серпня 2026 року.

На підставі договору поруки від 23 серпня 2006 року, укладеного з відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», він (позивач) поручився за виконання ОСОБА_6 взятих на себе кредитних зобов'язань в повному обсязі.

З метою додаткового забезпечення виконання кредитного договору, 23 серпня 2006 року між ним (позивачем) та банківською установою був укладений іпотечний договір, за яким в іпотеку банку було передано належне йому на праві власності нерухоме майно: житловий будинок із господарськими та побутовими будівлями і спорудами № 1 та земельну ділянку площею 0,100 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташовані на АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 умов кредитного договору за заявою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» 31 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. вчинено виконавчий напис № 1417, яким запропоновано звернути стягнення на житловий будинок із належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами № 1 та земельну ділянку площею 0,100 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташовані на АДРЕСА_1 й належать ОСОБА_4, та за рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного будинку та земельної ділянки, запропоновано задовольнити вимоги стягувача у розмірі 823 005, 69 грн.

Посилався на те, що при вчиненні оспорюваного виконавчого напису приватним нотаріусом порушено вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку», зокрема, йому, як боржнику, не було вручено письмову вимогу про усунення порушень, та порушено вимоги статті 88 Закону України «Про нотаріат», так як сума заборгованості не була безспірною.

За відсутності підтвердження його ознайомлення з обчисленим банком розміром боргу, у нотаріуса не було визначених законодавством підстав для вчинення виконавчого напису, у зв'язку з чим просив позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що приватному нотаріусу було надано достатній обсяг документів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором. позивач, заперечуючи проти такого розміру, жодних істотних доказів на його спростування не надав, а тому позовні вимоги є безпідставними і не підлягають задоволенню.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 31 жовтня 2014 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1417.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскаржуваний виконавчий напис не містить зазначення чітко визначеної суми стягнення, а заборгованість, з метою погашення якої він вчинявся, не є безспірною.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема частини першої статті 33, статті 35 Закону України «По іпотеку», статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки, не врахував, що надані банком документи підтверджували як право вимоги, так і безспірність вимог, у чому переконався нотаріус, вчиняючи виконавчий напис.

У статті 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 761/28870/15-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»).

Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17.

Встановивши, що частина грошових вимог, з метою погашення яких рублічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» звернулося за вчиненням виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки, виходить за межі встановленого законодавством трирічного строку позовної давності на час вчинення нотаріусом виконавчого напису, розмір заборгованості, який банком було запропоновано сплатити позивачу, відрізняється від розміру заборгованості, зазначеної у виконавчому написі, пеня за прострочення сплати кредиту, на порушення вимог статті 533 ЦК України, нараховувалася банком в іноземній валюті, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваний виконавчий напис не містить зазначення чітко визначеної суми стягнення, а заборгованість, з метою погашення якої він вчинявся, не є безспірною, в зв'язку з чим правильно визнав його таким, що не підлягає виконанню.

Доводи касаційної скарги про невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права колегія суддів відхиляє, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи.

Інші аргументи касаційної скарги також не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат