Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 191/748/15-ц

провадження № 61-2829св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В.

В.,

учасники справи:

заявник - начальник Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Борсук Богдан Олегович,

заінтересовані особи - ОСОБА_1, Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", Публічне акціонерне товариство "Оксі Банк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс груп", ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 січня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У березні 2018 року начальник Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - ВДВС) Борсук Б. О. звернувся до суду з поданням про заміну сторони у виконавчому провадженні у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Подання обґрунтоване тим, що на виконанні у ВДВС перебуває зведене виконавче провадження № 51209284, а саме: від 23 травня 2016 року № 51207449 з примусового виконання виконавчого листа від 09 грудня 2015 року № 191/748/15-ц, виданого Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості в розмірі 483
986,68 грн, та від 23 травня 2016 року № 51208663 з примусового виконання виконавчого листа від 09 грудня 2015 року № 191/748/15-ц, виданого Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області, про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості у розмірі 3 654,00
грн. Виконавчі документи видані на виконання рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2015 року у цивільній справі № 191/748/15-ц.

14 лютого 2018 року від ОСОБА_1 до ВДВС надійшла заява про заміну сторони виконавчого провадження та надано на підтвердження вибуття стягувача такі документи:

договір про відступлення права вимоги б/н від 27 лютого 2018 року, згідно з яким ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відступило право вимоги за кредитним договором від 16 травня 2008 року № 014/3181/148428/82 на користь Публічного акціонерного товариства "Оксі Банк" (далі - ПАТ "Оксі Банк");

договір про відступлення права вимоги від 27 лютого 2018 року б/н, згідно з яким ПАТ "Оксі Банк" відступило право вимоги за кредитним договором від 16 травня 2008 року № 014/3181/148428/82 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп" (далі - ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп");

договір про відступлення права вимоги від 27 лютого 2018 року № 27-02/18/1, згідно з яким ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" відступило право вимоги за кредитним договором від 16 травня 2008 року № 014/3181/148428/82 на користь ОСОБА_1.

Просив суд замінити стягувача ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у зведеному виконавчому провадженні № 51209284 з виконання рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2015 року у цивільній справі № 191/748/15-ц, його правонаступником ОСОБА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2018 року подання начальника ВДВС Борсука Б. О. про заміну сторони виконавчого провадження задоволено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає статтям 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження", що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 листопада 2013 року у справа № 6-122.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 січня 2019 року ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2018 року скасовано. Відмовлено у задоволенні подання начальника ВДВС Борсука Б.

О. про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Скасувавши ухвалу суду першої інстанції та відмовивши в задоволенні подання про заміну сторони у виконавчому провадженні, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зазначені у поданні договори відступлення права вимоги містять безумовні ознаки договору факторингу відповідно до статті 1077 ЦК України.

Відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами можливе лише на користь юридичної особи чи фізичної особи-підприємця, яка є банком або іншою фінансовою установою, та наділена повноваженнями вчиняти факторингові (фінансові) операції. Суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що ОСОБА_1 є правонаступником первісного кредитора та набув статус сторони виконавчого провадження, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 має статус фізичної особи-підприємця та повноваження на здійснення фінансових операцій.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 січня 2019 року, просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишити без змін ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2018 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У лютому2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суд апеляційної інстанцій, неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права та ухвалив у справі незаконне й необґрунтоване рішення, що підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції неправильно встановив норми матеріального права, які регулюють правовідносини сторін договорів про відступлення права вимоги, та дійшов помилкового висновку, що ці договори відступлення права вимоги містять безумовні ознаки договору факторингу та відповідають статті 1077 ЦК України.

Суд не врахував, що здійснення фінансування первісного кредитора шляхом купівлі у нього новим кредитором права грошової вимоги, що допускається за договором факторингу (частина 1 статті 1084 ЦК УКраїни), за відсутності обов'язку у первісного кредитора сплачувати новому кредитору винагороду за надання таких послуг не є підставою для кваліфікації укладеного договору як договору факторингу. За відсутності плати первісного кредитора за надані йому послуги між сторонами виникають правовідносини з договору купівлі-продажу права вимоги, до яких застосовуються положення про відступлення права вимоги.

Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, що регулюються цивільним законодавством.

Помилковим є рішення суду про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, що є порушенням норм процесуального права.

Боржник ОСОБА_2, яка не є стороною договору про відступлення права вимоги, укладеного між іншими сторонами, не може трактувати умови договорів, які не впливають на зміну її прав чи обов'язків. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції, та відмовивши у задоволенні подання про заміну сторони виконавчого провадження, безпідставно вийшов за межі процесуальних питань, які були вирішені Синельниківським міськрайонним судом та порушені в поданні.

Аргументи інших учасників справи

У травні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 січня 2019 року - без змін.

Зазначила, що Вищий господарський суд України у постанові від 13 жовтня 2005 року № 14-113 вказав, що договір відступлення прав вимоги (який передбачає фінансування передання на умовах платності) є за своєю суттю договором факторингу (статті 1079 ЦК України). Такий договір може укладатися лише банком або фінансовою установою, а також фізичною особою-підприємцем, яка має право здійснювати факторингові операції відповідно до закону. Якщо новим кредитором є інша особа, не зазначена у статті 1079 ЦК України, то такий договір може бути визнаний недійсним.

Нотаріус не має правових підстав для посвідчення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором на користь фізичної особи, оскільки статтею 1054 ЦК України не передбачено фізичну особу на стороні кредитодавця в кредитних правовідносинах. Отже, ні фізична, ні юридична особа, якщо вона не є банком або іншою фінансовою установою, не можуть бути іпотекодержателями за договором іпотеки, який забезпечує зобов'язання за кредитним договором.

Договори відступлення права вимоги, укладені між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та правонаступниками, містять безумовні ознаки договору факторингу і відповідають визначенню, заначеному у статті 1077 ЦК України. Оскільки право вимоги передано до ОСОБА_1, який не має повноважень на здійснення фінансових операцій як кредитор, він не може бути правонаступником права вимоги за кредитним договором від 16 травня 2008 року № 014/31817/148428/82.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець за видами КВЕД, серед яких відсутня діяльність на ринку фінансових послуг.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права - необґрунтовані, оскільки згідно зі статтями 274, 353, 368 ЦПК України відсутні перешкоди ОСОБА_2 оскаржувати ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2018 року в суді апеляційної інстанцій в порядку спрощеного позовного провадження.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон № 460-ІХ, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон № 460-ІХ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law46~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2015 року у цивільній справі № 191/748/15-ц відкрито два виконавчих провадження з примусового виконання виконавчого листа від 09 грудня 2015 року № 191/748/15-ц, виданого Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості у розмірі 483
986,68 грн, та з примусового виконання виконавчого листа від 09 грудня 2015 року № 191/748/15-ц, виданого Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості у розмірі 3 654,00 грн.

Відповідно до договору про відступлення права вимоги б/н від 27 лютого 2018 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відступило право вимоги за кредитним договором від 16 травня 2008 року № 014/3181/148428/82 на користь ПАТ "Оксі Банк".

Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 27 лютого 2018 року б/н ПАТ "Оксі Банк" відступило право вимоги за кредитним договором від 16 травня 2008 року № 014/3181/148428/82 на користь ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп".

Згідно з договором про відступлення права вимоги від 27 лютого 2018 року № 27-02/18/1 ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" відступило право вимоги за кредитним договором від 16 травня 2008 року № 14/3181/148428/82 на користь ОСОБА_1

14 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ВДВС Борсука Б. О. про заміну сторони виконавчого провадження, в якій просив направити до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області подання про заміну стягувача з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у зведеному виконавчому провадженні № 51209284 його правонаступником ОСОБА_1, до якої надав договори на підтвердження вибуття сторони.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Згідно з частинами 1 , 2 , 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

У разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до частини 1 , 2 статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні необхідно розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов'язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні.

Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 515 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦК України та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється його правонаступником.

З урахуванням системного аналізу цих норм права, зокрема пунктів 1, 2 частини 1 статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.

Крім того, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, викладено висновок щодо розмежування договорів відступлення права вимоги (цесії) та договорів факторингу, згідно з яким під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина 3 статті 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною 1 статті 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Суд апеляційної інстанції зазначив, що факторинг є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Разом з цим, як зазначено у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.

Водночас, відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.

Відповідний правовий висновок міститься в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 916/2286/16, провадження № 12-199гс19.

Суд апеляційної інстанції встановив, що договори відступлення права вимоги містять безумовні ознаки договору факторингу та відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги є помилковим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, провадження № 14-16 цс 20 зазначила, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг є фінансовою послугою вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Вказана норма передбачає правило за яким фінансові послуги відповідно до положень статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надаються суб'єктами господарювання. Оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина 2 статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб'єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.

З матеріалів справи відомо, що документів, якіб свідчили про визнання договору відступленння на користь ОСОБА_1 недійсним немає. Водночас, відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частини 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з пунктом 2.1 договору відступлення сторонами визначено, що кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором, а новий кредитор замінює кредитора як сторону кредитора у кредитному договорі, та приймає на себе всі його права та обов'язки за кредитним договором.

Новий кредитор сплачує кредитору вартість прав вимоги, що відступаються (відчужуються), в порядку та на умовах, передбачених договором. У пунктах 3.1,3.2 визначено загальну вартість прав вимоги за договором яку повинен сплатити новий кредитор на користь кредитора.

У матеріалах справи немає доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов'язань за договором.

Наведені обставини є самостійною та достатньою підставою для відмови задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником у цій справі.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14.

З огляду на викладене висновки суду апеляційної інстанції не впливають на відмову у задоволенні подання про зміну сторони виконавчого провадження, тому Верховний Суд дійшов висновку про залишення постанови суду апеляційної інстанції без змін, з підстав зазначених у цій постанові.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгодиіз судовим рішенням у справі, власним тлумаченням норм матеріального права, не спростовують висновку суду про відмову у задоволенні вказаного подання.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко