ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 466/5390/17

провадження № 61-3177св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Перунов Віктор Володимирович, на постанову Львівського апеляційного суду від 2 лютого 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Савуляка Р. В., Левика Я.А., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визначення місця проживання дітей.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Сімейне життя з відповідачем не склалося і рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2017 року шлюб між ними розірвано. Вказує, що на день подання цього позову малолітні діти зареєстровані та проживають в належному йому на праві власності житловому будинку на АДРЕСА_1 .

Також зазначав, що він матеріально забезпечений, має у власності житло, де створені необхідні умови для проживання та розвитку дітей; відповідач немає постійного місця роботи, матеріально не забезпечена та немає власного житла, що, на його думку, унеможливлює належне утримання та виховання дітей.

Посилаючись на зазначене, а також на те, що він добросовісно виконує свої батьківські обов`язки, оскільки сумлінно займається вихованням синів, піклується про їх духовний і фізичний розвиток, сини тривалий час проживають з ним, забезпечені всім необхідним, просив визначити їх місце проживання з ним.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 4 вересня 2020 року, ухваленим у складі судді Баєвої О. І., позов задоволено частково.

Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_1 в парні місяці року (лютий, квітень, червень, серпень, жовтень, грудень).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дітей. Судом встановлено, що ОСОБА_2 перешкоджає ОСОБА_1 у спілкуванні з синами та їх вихованні.

За таких обставин суд першої інстанції вважав, що при визначенні місця проживання дітей з матір`ю вони будуть позбавленні спілкування з батьком, тому з метою забезпечення найкращих інтересів дітей, відновленнясімейних цінностей їх та прав на спілкування з батьком і його сім`єю, тому необхідно надати батькові можливість нарівні з матір`ю брати участь у вихованні дітей шляхом спільного проживання синів з ним у парні місяці року - у лютому, квітні, червні, серпні, жовтні, грудні.

Також судом першої інстанції зазначено, що ОСОБА_1 має можливість належним чином утримувати та забезпечувати дітей і для них за місцем реєстрації створені всі умови для проживання, розвитку та відпочинку.

Постановою Львівського апеляційного суду від 2 лютого 2022 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 4 вересня 2020 року скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд встановив, що малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали і проживають з матір`ю на АДРЕСА_2 , тобто діти постійно проживають з матір`ю, мають стабільний психоемоційний стан та гарний розвиток, який забезпечує їм мати.

Встановив суд і те, що ОСОБА_3 є учнем третього, а ОСОБА_4 - першого класів Львівської загальноосвітньої школи № 43 м. Львова, яка розташована поруч з будинком, де проживають діти з матір`ю.

Встановивши зазначене, а також врахувавши думку дітей, які виявили бажання проживати з матір`ю, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визначення місця проживання дітей з батьком.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У квітні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Перунов В. В., подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову Львівського апеляційного суду від 2 лютого 2022 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 138/96/17 та від 10 квітня 2020 року у справі № 522/22023/16.

Крім того, заявник також вказуєпро відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування статті 3 Конвенції про права дитини.

Позиція інших учасників справи

У червні 2022 представник ОСОБА_2 - адвокат Микуш Д. М. подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вказував на безпідставність її доводів. Зазначав, що апеляційний суд повно і всебічно з`ясував обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надав належну оцінку зібраним у справі доказам та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Наголошував на тому, що ОСОБА_1 надто жорстко ставиться до дітей, які в результаті такої поведінки батька стали його боятись, і це підтвердили допитані в судовому засіданні свідки. Також зазначав, що весною 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , перебуваючи в належному ОСОБА_1 будинку, піддались жорсткому побиттю зі сторони батька і старшої зведеної сестри, що підтверджується висновком експерта № 297 від 5 березня 2018 року, випискою з медичної карти № 2073 від 4 березня 2018 року, довідкою комунальної міської клінічної лікарні, а також випискою з медичної карти № 2072 від 4 березня 2018 року і висновком експерта № 296 від 5 березня 2018 року.

Крім того, ОСОБА_1 зловживає спиртними напоями, що підтверджується, зокрема, довідкою № 12866 від 7 вересня 2016 року медичного центру ТОВ «Астра міа», з якої вбачається, що ОСОБА_1 7 вересня 2016 року проведено протиалкогольне кодування методом Довженка О. Р. з блокадою ОС мозку терміном дії три роки з перекодуванням в 2019 році.

Також зазначав, що постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 23 лютого 2017 року адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП закрито; постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 23 лютого 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП; постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 8 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Вказані обставини не мають правового значення для вирішення справи про визначення місця проживання дітей, однак, на думку представника ОСОБА_2 - адвоката Микуш Д. М., характеризують ОСОБА_1 , в тому числі, як батька.

Крім того, звертаючись до суду з відповідним позовом позивач, зазначав, що він матеріально забезпечений, має у власності житло, де створені необхідні умови для проживання та розвитку дітей. Однак під час розгляду цієї справи належний ОСОБА_1 житловий будинок на АДРЕСА_1 відчужений. Так, в матеріалах справи міститься договір позички від 12 лютого 2018 року, укладений ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , а, відтак, житловий будинок, в якому б мали проживати діти разом з батьком не належить позивачеві на праві власності, як це було на час пред`явлення цього позову. Таким чином, матеріальний стан позивача на день подання позову і на час розгляду даної справи значно змінився.

Посилаючись на те, що для визначення місця проживання дітей з одним із батьків недостатньо враховувати лише матеріальний стан батьків, необхідно також дослідити їх моральні якості, духовне становище, з урахуванням встановлених обставин цієї справи просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Шевченківського районного суду м. Львова матеріали цивільної справи № 466/5390/17.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 17 квітня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2017 року розірвано.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судами встановлено, що ОСОБА_2 та малолітні діти проживали у належному ОСОБА_1 житловому будинку на АДРЕСА_1 і з 24 грудня 2016 року там не проживають.

З мотивувальної частини судового рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2017 року про розірвання шлюбу судами встановлено, що на час розгляду справи малолітні діти проживали з матір`ю на АДРЕСА_2 .

Відповідно до акта обстеження житлових умов від 10 серпня 2017 року ОСОБА_2 проживає на АДРЕСА_2 , разом з нею проживають її малолітні діти - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також її батьки ОСОБА_7 і ОСОБА_3 ; для дітей у будинку створені належні умови проживання, діти проживають в окремій кімнаті, де є ліжко, шафа-купе для одягу, два комоди.

Малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відвідували дошкільний навчальний заклад ясла-садок № 57 м. Львова, що підтверджується довідкою дошкільного навчального закладу № 57 від 28 вересня 2017 року № 31.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 31 серпня 2020 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнено аліменти на малолітніх дітей у розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Висновком органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 28 вересня 2017 року визнано доцільним визначити місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком. У цьому ж висновку зазначено, що підставою для прийняття такого рішення була відсутність у матері самостійного доходу, наявність самостійного заробітку у батька та створення ним належних умов для проживання, розвитку і відпочинку дітей.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 24 травня 2002 року закінчила з відзнакою Львівську державну музичну школу з фаху фортепіано.

З листа церкви св. Андрія Первозванного від 14 серпня 2017 року судом встановлено, що з 2005 року ОСОБА_2 є хористкою церковного хору «Київське благочестя»; є доброю матір`ю та практикуючою християнкою, яка постійно приступає до Таїнств Сповіді та Причастія, і живе правдивим християнським життям.

26 червня 2009 року ОСОБА_2 закінчила Приватний вищий навчальний заклад «Львівський університет бізнесу і права», отримала повну вищу освіту за спеціальністю «облік та аудит» та здобула кваліфікацію магістра з обліку і аудиту .

ОСОБА_2 з 8 листопада 2017 року працює в Західному офісі Держаудитслужби на посаді провідного інспектора відділу адміністративно-господарського забезпечення та організації документообігу, що підтверджується довідкою Західного офісу державної аудиторської служби від 20 листопада 2017 року.

Апеляційним судом також встановлено, що ОСОБА_3 є учнем третього, а ОСОБА_4 - першого класу Львівської загальноосвітньої школи № 43 м. Львова, яка знаходиться поруч з будинком, де проживають малолітні діти разом з матір`ю - АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 .

З податкової декларації платника єдиного податку-фізичної особи підприємця судами встановлено, що ОСОБА_1 за 2016 рік задекларував дохід у сумі 2 513 820 грн; за 2017 рік - у сумі 1 539 026 грн.

ОСОБА_1 працює у ТзОВ «Інтерміськбуд-2» на посаді адміністратора і його середня заробітна плата становить 3 672 грн, що підтверджується довідкою про доходи від 20 липня 2017 року № 20/07.

З довідки про доходи № 26/09 від 26 вересня 2017 року судами встановлено, що ОСОБА_1 працює у ПП «Лео Буд» на посаді директора; середня заробітна плата 4 289 грн, а згідно з довідкою від 21 листопада 2018 року - його посадовий оклад становить 12 000 грн.

З акта обстеження житлових умов судами встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 ; житловий будинок складається з семи кімнат, кухні, трьох ванних кімнат та трьох вбиралень; для дітей виділена окрема кімната з гардеробною, вбиральнею та ванною кімнатою, в кімнаті є шафи для одягу зі шведською стінкою; на подвір`ї розташований басейн.

Судами попередніх інстанцій з акта обстеження житлових умов від 22 лютого 2019 року встановлено, що у житловому будинку на АДРЕСА_1 право на проживання і постійне місце реєстрації, крім ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , також мають: ОСОБА_1 , ОСОБА_10 (дружина ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_11 (дочка) та ОСОБА_12 (дочка ОСОБА_1 від першого шлюбу).

7 вересня 2016 року ОСОБА_1 надавали медичну допомогу в медичному центрі ТОВ «Астра МІА», що підтверджується довідкою № 12866 від 7 вересня 2016 року медичного центру ТОВ «Астра МІА».

9 лютого 2018 року ОСОБА_1 видано сертифікати про проходження наркологічного та психіатричного огляду, відповідно до яких протипоказань до виконання роботи приватним підприємцем не виявлено.

З довідки Комунального некомерційного підприємства «Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень» від 9 лютого 2018 року № 444 судом встановлено, що ОСОБА_1 на диспансерному обліку не перебуває.

За договором позички від 12 лютого 2018 року ОСОБА_6 надав ОСОБА_1 у безоплатне користування житловий будинок на АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції в присутності головного спеціаліста відділу служби у справах дітей Шевченківського району управління служби у справах дітей департамента гуманітарної політики Львівської міської ради - Пацюркевич Б. А. заслухав думку дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо їх подальшого проживання з батьком, які пояснили, що вони з 2017 року проживають з матір`ю, бабою та дідом на АДРЕСА_2 ; навчаються у Львівській загальноосвітній школі № 43 м. Львова, яка знаходиться поблизу їхнього будинку; їм добре там проживати, оскільки мати постійно піклується про них, готує сніданки, водить до школи і забирає до дому. ОСОБА_3 пояснив, що батька пам`ятає погано, а ОСОБА_4 вказав, що практично не знає, хто його батько, і не пам`ятає його. Також діти зазначили, що будинок у селищі Брюховичі Львівського району вони не пам`ятають і їхати туди не хочуть.

З урахуванням думки дітей головний спеціаліст відділу служби у справах дітей Шевченківського району управління служби у справах дітей департамента гуманітарної політики Львівської міської ради - Пацюркевич Б. А. в суді апеляційної інстанції просила не брати до уваги висновок органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 28 вересня 2017 року про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_1 у зв`язку із втратою його актуальності зі спливом часу.

Проте в судових дебатах головний спеціаліст відділу служби у справах дітей свою думку змінила та просила при ухваленні судового рішення врахувати висновок органу опіки і піклування від 28 вересня 2017 року щодо визначення місця проживання дітей.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява N 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) міститься висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, судом апеляційної інстанції встановлено, що з липня 2017 року малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають з матір`ю - ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 , отже діти прижилися у своєму середовищі і зміна щоденного середовища з урахуванням наявних медичних документів може негативно вплинути на подальший їх всебічний розвиток та психоемоційний стан.

За таких обставин апеляційний суд не погодився з висновком органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 28 вересня 2017 року про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 .

Апеляційний суд наголошував на тому, що батько дітей, безсумнівно, має відігравати важливу роль у житті та розвитку малолітніх дітей, має право та обов`язок піклуватися про їхнє здоров`я, стан розвитку незалежно від того, з ким діти проживають. Також зазначав, що ОСОБА_1 не позбавляється можливості спілкуватися з дітьми та приймати участь у їх вихованні та утриманні.

У судовому засіданні у суді апеляційної інстанції малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яким на час перегляду справи 9 та 8 років, вільно, відверто та щиро висловили бажання проживати з матір`ю.

Враховуючи зазначені норми матеріального права, суд апеляційної інстанції у повному обсязі встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, з яким погоджується і касаційний суд.

У контексті першочергового врахування інтересів дітей, які переважають над інтересами батьків та реалізацією їх прав, встановивши, що для забезпечення інтересів дітей місця проживання дітей з матір`ю відповідатиме їх інтересам, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків, апеляційний суд при вирішенні спору надав першочергове значення саме найкращим інтересам малолітніх дітей.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 138/96/17 та від 10 квітня 2020 року у справі № 522/22023/16.

Зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Постанова Верховного Суду від 1 липня 2020 року (справа № 138/96/17), на яку посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги відповідача на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 6 лютого 2018 року у справі про зобов`язання не перешкоджати брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином; визначення способів участі у вихованні сина у вигляді особистого спілкування.

Постанова Верховного Суду від 10 квітня 2020 року (справа № 522/22023/16-ц), на яку також посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року у справі про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою шляхом визнання особи такою, що втратила право користування квартирою.

Отже висновки викладені у постанові Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 138/96/17 та у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 522/22023/16-ц, які були підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, застосуванню не підлягають, оскільки мають інший предмет позову та спірні правовідносини у порівнювальних ситуаціях не є подібними.

За таких обставин доводи заявника щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 138/96/17 та від 10 квітня 2020 року у справі № 522/22023/16, касаційний суд вважає безпідставними.

Обґрунтовуючи незаконність судового рішення, заявник також посилався на відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування статті 3 Конвенції про права дитини, відповідно до якої в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Вказана підстава касаційного оскарження також не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду, оскільки у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 308/13780/20, від 27 грудня 2022 року у справі № 462/5717/20 та від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21 містяться висновки щодо застосування статті 3 Конвенції про права дитини, що виключає можливість викладення правового висновку суду касаційної інстанції щодо застосування вказаної норми у межах вирішення цієї справи.

Крім того, висновки щодо застосування статті 3 Конвенції прав дитини містяться і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Інші наведені заявником доводи про порушення апеляційним судом норм процесуального права фактично зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Перунов Віктор Володимирович, залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 2 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук