Постанова
Іменем України
23 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 638/10126/21
провадження № 61-7686св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Полтавська обласна прокуратура,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Полтавської обласної прокуратури на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 вересня 2021 року в складі судді Латки І. П. та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2022 року в складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Полтавської обласної прокуратури про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 21 листопада 2016 року повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
в межах кримінального провадження № 42016080000000311 від 13 вересня 2016 року. За результатом досудового розслідування процесуальним керівником у вказаному кримінальному провадженні 19 жовтня 2018 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження щодо позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку
з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи
в суді та вичерпанні можливості їх отримання, а також закриттям кримінального провадження № 42016080000000311 від 13 вересня
2016 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
Позивач зазначав, що у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності з метою захисту він користувався допомогою адвокатів, яким сплачував грошові кошти за участь у справі, підготовку процесуальних документів, направлення адвокатських скарг, клопотань, заяв та запитів, участь у судових засіданнях, а також за поїздки
у справі, у зв`язку з чим йому спричинена матеріальна шкода у загальному розмірі 172 340,25 грн.
Позивач неодноразово (протягом тривалого часу) звертався до органів прокуратури з метою відшкодування майнової шкоди, проте такі звернення безпідставно залишені без задоволення. Судове рішення в адміністративній справі (яке набрало законної сили та яким визнано протиправною бездіяльність прокуратури щодо неприйняття постанови про відшкодування майнової шкоди, зобов`язано прокуратуру прийняти відповідну постанову) також фактично не виконано, оскільки постановою прокуратури визначено суму, що підлягає виплаті в рахунок відшкодування позивачу матеріальної шкоди, в розмірі 0 грн. Позивач зазначає, що внаслідок таких неправомірних дій прокуратури йому задана моральна шкода, яку він оцінює у 30 000 грн.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь матеріальну шкоду в розмірі 172 340,25 грн та моральну шкоду - 30 000 грн, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 вересня
2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 172 340,25 грн та моральну шкоду - 30 000 грн.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено за необґрунтованістю.
Стягнуто з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 900 грн.
Стягнуто з Полтавської обласної прокуратури на користь держави судовий збір у розмірі 2 023,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що підтверджується закриттям кримінального провадження у зв`язку відсутністю складу кримінального правопорушення, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди. Позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 172 340,25 грн доведені належними та допустимим доказами. Також позивачем доведено завдання йому прокуратурою Полтавської області моральної шкоди у зв`язку з протиправною бездіяльністю. Враховуючи характер та обсяг заподіяної позивачу моральної шкоди, виходячи з засад розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку, що з прокуратури на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 30 000 грн. Участь
Державної казначейської служби України чи її територіальних органів у цій категорії справ не є необхідною, тому позовні вимоги до останньої про відшкодування шкоди не підлягають задоволенню. Позивачем належними та допустимими доказами доведено фактично здійснений розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 900 грн. Представником прокуратури не оспорювася розмір витрат на правничу допомогу в порядку частин п`ятої та шостої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2022 року апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 вересня
2021 року змінено, виключивши з мотивувальної частини рішення висновки про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, а також третій абзац резолютивної частини рішення.
Змінено рішення Дзержинського районного суду міста Харкова
від 28 вересня 2021 року в частині розподілу понесених судових витрат.
Зобов`язано Державну казначейську службу України компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 900 грн.
Судові витрати компенсовано за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині рішення Дзержинського районного суду міста Харкова
від 28 вересня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем доведено факт понесення збитків, пов`язаних з отриманням професійної правової допомоги, а також інших витрат, пов`язаних з прибуттям ОСОБА_1 за викликами органів розслідування і суду. Судом першої інстанції наведено у мотивувальній частині рішення відповідний розрахунок, а також докази, які підтверджують фактичну сплату позивачем вказаних коштів, тому колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновком місцевого суду про доведеність понесеної матеріальної шкоди та її розмір. Компенсація моральної шкоди визначена позивачем з урахуванням вимог розумності та справедливості, а також доведеного факту порушення прав ОСОБА_1 , характеру і обсягу його страждань.
Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Таким чином, позивач, користуючись своїми процесуальними правами, особисто визначив відповідачами у справі Державну казначейську службу України та Полтавську обласну прокуратуру як представників держави у межах даного цивільного провадження, що не суперечить вимогам закону, тому відмова у задоволенні позову в частині вимог до одного із вказаних учасників справи не несе юридичних наслідків і є безпідставною. Апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції, виключивши з його резолютивної і мотивувальної частин висновки про відмову у задоволенні позову до Державної казначейської служби України. Покладення обов`язку щодо компенсації понесених позивачем судових витрат саме на Полтавську обласну прокуратуру не узгоджується з вимогами закону, тому колегія суддів апеляційного суду вбачала підстави для зміни рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання розподілу судових витрат, компенсувавши витрати
ОСОБА_1 , пов`язані із отриманням правової допомоги у розмірі та судовий збір за рахунок держави Україна у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року компенсовано за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, ОСОБА_1 витрати, понесені ним під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції на професійну правничу допомогу, в розмірі 2 000 грн.
Додаткова постанова мотивована тим, що при прийнятті постанови
від 26 липня 2022 року Полтавським апеляційним судом не вирішено питання стягнення витрат на правову допомогу, понесених ним за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Апеляційний суд вважав за необхідне визначити розмір судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі Полтавська обласна прокуратура, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 вересня
2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 липня
2022 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень Полтавська обласна прокуратура посилається на пункти 1, 4 частини другої
статті 389 ЦПК України. Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2020 року у справі
№ 760/11145/18, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18,
від 21 жовтня 2021 року у справі № 750/2055/20, від 16 червня 2022 року
у справі № 873/244/21, від 23 червня 2022 року у справі № 607/4341/20. Зазначає, що суди встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про доведеність понесеної позивачем матеріальної шкоди у розмірі 172 340,25 грн. Надані у справі докази не підтверджують понесену позивачем матеріальну шкоду у розмірі 172 340,25 грн. Позивачем не надано детального опису виконаних робіт (послуг) та доказів здійснених ним витрат. Заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним з обсягом нібито наданих послуг. Дзержинським районним судом міста Харкова розглянуто вимоги, які йому непідсудні. Позивач та його представник не направили іншим учасникам справи клопотання докази про вирішення судом питання щодо стягнення 18 900 грн витрат на правничу допомогу. Суди у цій справі помилково стягнули моральну шкоду за незаконне притягнення ОСОБА_1 до відповідальності
у кримінальному провадженні № 42016080000000311 від 13 вересня
2016 року, оскільки таке питання вже було вирішене судовими рішеннями у справі № 554/1440/20.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, в якому просив закрити касаційне провадження у малозначній справі або залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. Вказував, що заявлені у справі вимоги доведені належними та допустимими доказами, яким судами надана належна правова оцінка. Позивачем правильно обрано спосіб захисту порушених прав, суди обґрунтовано та ефективно вирішили заявлений спір у порядку цивільного судочинства. Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на судові рішення у справі № 554/1440/20, оскільки позивачем у цій справі завлено про стягнення моральної шкоди внаслідок бездіяльності прокуратури при невиплаті матеріальних збитків (відмови у прийнятті відповідної постанови).
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
05 серпня 2022 року Полтавська обласна прокуратура надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 20 вересня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Полтавської обласної прокуратури на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 вересня
2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 липня
2022 року.
06 грудня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 21 листопада 2016 року прокуратурою Запорізької області ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, у межах кримінального провадження № 42016080000000311 від 13 вересня
2016 року.
Постановою прокуратури Полтавської області від 19 жовтня 2018 року закрито кримінальне провадження № 42016080000000311 від 13 вересня 2016 року відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за частиною
третьою статті 368 КК України на підставі пункту 3 частини першої
статті 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанні можливості їх отримання, закрито кримінальне провадження № 42016080000000311 від 13 вересня 2016 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
Суди також встановили, що 22 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та адвокатом Кравченком В. В. укладено договір про юридичну допомогу, відповідно до якого адвокат зобов`язався захищати інтереси клієнта у кримінальному провадженні № 42016080000000311 від 13 вересня 2016 року.
Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг від 15 травня 2017 року за договором про надання юридичної допомоги від 22 листопада 2016 року адвокатом Кравченком В. В. фактично виконано послуги у межах договору про надання юридичних послуг на суму 5 000 грн.
01 лютого 2018 року між адвокатом Ярмаком К. Б. та Вітром В. В. укладено договір про надання правової допомоги.
Додатковою угодою від 02 квітня 2018 року № 1 до договору про надання правової допомоги від 01 лютого 2018 року передбачено, що адвокат виконує роботу щодо захисту прав та законних інтересів підозрюваного у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42016080000000311 від 13 вересня 2016 року за частиною третьою статті 368 КК України на стадії досудового розслідування.
Відповідно до акта від 14 березня 2019 року № 1 прийому-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 01 лютого
2018 року вартість фактично виконаних послуг у межах договору про надання юридичних послуг складає 37 250 грн.
Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 01 лютого 2018 року ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_3 37 250 грн.
Адвокат Олійник О. А. та ОСОБА_1 14 травня 2018 року уклали договір
№ 14-1/05-18 про надання професійної правничої допомоги.
Додатковою угодою від 14 травня 2018 року № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 14 травня 2018 року № 14-1/05-18 Олійник О. А. та ОСОБА_1 погодили, що адвокат представляє інтереси клієнта в рамках кримінального провадження № 42016080000000311
від 13 вересня 2016 року. Також сторони узгодили, що клієнт компенсує адвокату витрати на оплату пального, амортизацію автомобіля та втрату часу витраченого на переїзд у розмірі 2 500 грн за кожен виїзд за межі
міста Харкова на судове засідання або для проведення процесуальних дій
в незалежності від його проведення.
Згідно з додатковою угодою від 15 листопада 2018 року № 2 до договору про надання професійної правничої допомоги від 14 травня 2018 року
№ 14-1/05-18 Олійник О. А. та ОСОБА_1 погодили розмір гонорару в сумі 104 000 грн.
Відповідно до акта від 31 січня 2019 року приймання-передачі наданих послуг та виконаних робіт № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 14 травня 2018 року № 14-1/05-18 загальна вартість послуг адвоката склала 104 000 грн, компенсація за виїзд (оплата пального, амортизація автомобіля та витрата часу) за межі міста Харкова -
20 000 грн.
За касовими ордерами від 15 лютого 2019 року, від 19 серпня
2019 року, від 28 листопада 2019 року та квитанцій до цих прибуткових ордерів, квитанцій від 20 вересня 2019 року та від 22 квітня 2019 року
ОСОБА_1 сплатив 124 000 грн у рахунок оплати правничої допомоги за договором від 14 травня 2018 року № 14-1/05-18 про надання професійної правничої допомоги.
Відповідно до поданих до суду квитанції 05 червня 2018 року, 07 червня 2018 року, 13 серпня 2018 року 20 серпня 2018 року, 21 серпня 2018 року,
14 вересня 2018 року, 25 вересня 2018 року, 27 вересня 2018 року, 02 жовтня 2018 року, 03 жовтня 2018 року були сплачені кошти на пальне - бензин та газ на суму 6 090,25 грн.
ОСОБА_1 15 січня 2019 року звернувся до прокуратури Полтавської області та прокуратури Запорізької області з метою відшкодування матеріальної шкоди.
Прокуратура Полтавської області листом від 25 січня 2019 року
№ 05/1-1324-17 повідомила позивача, що з даного питання він повинен звернутись до органу, який приймав відповідні рішення.
Прокуратура Запорізької області листом від 28 січня 2019 року
№ 17/2-4556-16 звернення позивача направила до прокуратури Полтавської області за належністю в порядку статті 7 Закону України «Про звернення громадян».
12 лютого 2019 року прокуратура Полтавської області листом
№ 05/2-1342-17 повідомила позивача, що з даного питання він повинен звернутись до органу, який приймав відповідні рішення або до суду.
ОСОБА_1 05 лютого 2019 року звернувся до Генеральної прокуратури України щодо роз`яснення, до якої саме прокуратури йому потрібно звертатися з питання щодо відшкодування шкоди внаслідок незаконного повідомлення про підозру.
Генеральна прокуратура України листом від 19 лютого 2019 року
№ 15/3/2-р направила вказане звернення позивача до прокуратури Полтавської області для розгляду.
Листом від 20 березня 2019 року №17/1-1324-17 прокуратура Полтавської області повідомила позивача про неможливість відшкодування завданої шкоди, у зв`язку з відсутністю даних для її розрахунку.
Позивач 14 квітня 2019 року надіслав на адресу прокуратури Полтавської області лист та розрахунок витрат на послуги адвоката Ярмака К. Б.
Листом від 17 травня 2019 року № 17/1-1342-17 прокуратура Полтавської області повідомила позивача, що ним було надано лише розрахунок сум, сплачених у зв`язку з наданням юридичної допомоги адвоката. Провести розрахунок шкоди на даний час звернення неможливо, але прокуратурою вживаються всі можливі заходи.
12 червня 2019 року позивач звернувся до прокурора Полтавської області зі скаргою на незаконну бездіяльність заступника прокурора Полтавської області Галицького О. В.
Прокуратура Полтавської області листом від 18 липня 2019 року
№ 15-1342-17-19 повідомила позивача, що прокуратурою області направлено запити про надання документів, які мають значення для визначення розміру завданої шкоди.
ОСОБА_1 30 липня 2019 року звернувся до прокурора Полтавської області із запитом на публічну інформацію в порядку статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема, щодо надання інформації, які саме запити були направлені прокуратурою з метою встановлення суми матеріальних збитків.
Також позивач 06 серпня 2019 року направив до прокуратури Полтавської області лист з копією акта прийому-передачі наданих послуг від 15 травня 2017 року адвокатом Кравченко В. В.
Листом від 09 серпня 2019 року № 15-1342-17-19 прокуратура Полтавської повідомила позивача, що прокуратурою області направлено запити про надання документів, які мають значення для визначення розміру завданої шкоди.
Прокуратура Полтавської області листом від 16 серпня 2019 року
№ 15-1342-17 повідомила позивача, що 29 липня 2019 року прокуратурою області було отримано інформацію з Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, відповідно до якого йому здійснено повний перерахунок заробітної плати за період відсторонення від посади при звільненні, 12 серпня 2019 року до прокуратури області надійшла інформація від адвоката Кравченка В. В., відповідно до якої позивачу надано юридичні послуги, вартість яких складає 5 000 грн.
15 вересня 2019 року та повторно 22 жовтня 2019 року позивач звернувся до прокуратури Полтавської області із заявою про відмову від відшкодування матеріальної шкоди на адвоката Черниха І. О.
Прокуратура Полтавської області листом від 27 вересня 2019 року
№ 15-1342-17 повідомила позивача, що відповіді на запити від адвокатів Черниха І. О. та Олійника О. А. не надійшли та їм направлено повторні запити.
У листі від 07 листопада 2019 року № 15-1342-17 прокуратура Полтавської області зазначила, що відповідно до інформації фіскальної служби позивачу здійснено перерахунок та повну виплату заробітної плати за період відсторонення від посади, а також відсутня повна інформація, необхідна для визначення розміру сум, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги. Також роз`яснено, що відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) він має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.
26 грудня 2019 року позивач звернувся до прокуратури Полтавської області та Генеральної прокуратури України із заявою щодо затягування прокуратурою Полтавської області винесення постанови про відшкодування йому матеріальної шкоди.
Генеральна прокуратура листом від 15 січня 2020 року № 31/3/3-р повідомила позивача, що за результатом розгляду заяви його буде проінформовано прокуратурою Полтавської області.
Прокуратура Полтавської області листом від 27 січня 2020 року
№ 15-1342-17 повідомила позивача, що на адресу адвокатів направлено повторні запити про витребування документів, які належним чином підтверджують отримання ними оплати за надані адвокатські послуги.
Позивач 04 березня 2020 року звернувся до прокуратури Полтавської області із заявою щодо затягування винесення постанови про відшкодування йому матеріальної шкоди.
Листом від 10 квітня 2020 року № 15-1342-17 прокуратура Полтавської області повідомила позивача, що 27 січня 2020 року на адресу адвокатів направлено повторні запити про витребування документів, які належним чином підтверджують отримання ними оплати за надані адвокатські послуги, а також зазначено, що від адвокатів Олійника О. А. та ОСОБА_3 надійшли запитувані документи, а від адвокатів Кравченка В. В. та
Черних І. О. відповідь не надходила.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду 28 вересня
2020 року у справі № 440/3174/20, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність прокуратури Полтавської області щодо неприйняття постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування чи прокуратури згідно із заявою ОСОБА_1 від 15 січня 2019 року по кримінальному провадженню № 42016080000000311; зобов`язано прокуратуру Полтавської області прийняти постанову про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури згідно із заявою ОСОБА_1 від 15 січня 2019 року по кримінальному провадженню № 42016080000000311 відповідно до статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Позивач 17 листопада 2020 року звернувся до Полтавської обласної прокуратури із заявою щодо виконання рішення суду та винесення постанови про відшкодування йому матеріальної шкоди.
04 грудня 2020 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинською О. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63810286.
Постановою прокурора відділу Полтавської обласної прокуратури
від 21 грудня 2020 року про визначення розміру відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури, визначена сума, що підлягає виплаті ОСОБА_1 у рахунок відшкодування завданої шкоди,
у розмірі 0 грн.
Під час перебування його під слідством позивачем витрачені кошти на правову допомогу, яку йому надавали адвокати Кравченко В. В.,
Олійник О. А., Ярмак К. Б. Загальна сума за надані адвокатами послуги
в рамках кримінального провадження № 42016080000000311 від 15 січня 2019 року склала 173 340,25 грн.
Витрати по сплаті гонорару адвокату Кравченку В. В. підтверджуються копією акта прийому-передачі наданих послуг від 15 травня 2017 року за договором про надання юридичної допомоги від 22 листопада 2016 року. Крім того у листі прокуратури Полтавської області від 16 серпня 2019 року № 15-1342-17 зазначено, що 12 серпня 2019 року до прокуратури області надійшла інформація від адвоката Кравченка В. В., відповідно до якої позивачу надано юридичні послуги, вартість яких складає 5 000 грн.
Витрати по сплаті послуг за надання юридичної допомоги адвокатом
Ярмаком К. Б. підтверджуються копією акта від 14 березня 2019 року № 1 прийому-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 01 лютого 2018 року та копіями квитанцій.
Витрати на правничу допомогу адвоката Олійник О. А. підтверджуються копією акта від 31 січня 2019 року приймання-передачі наданих послуг та виконаних робіт № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 14 травня 2018 року № 14-1/05-18 та копіями прибуткових касових ордерів, квитанцій до цих прибуткових ордерів.
Крім того, на підтвердження витрат на пальне, яке позивач придбавав для явки до органів слідства та суду, останнім надані копії квитанцій
від 05 червня 2018 року, від 07 червня 2018 року, від 13 серпня 2018 року, від 20 серпня 2018 року, від 21 серпня 2018 року, від 14 вересня 2018 року, від 25 вересня 2018 року, від 27 вересня 2018 року, від 02 жовтня 2018 року, від 03 жовтня 2018 року на загальну суму 6 090,25 грн.
Позивач зареєстрований та мешкає у місті Харкові.
З наданих копій ухвал суду вбачається, що Октябрським районним судом міста Полтави постановлялися ухвали, зокрема, від 26 червня 2018 року,
від 13 серпня 2018 року, від 21 серпня 2018 року, від 01 жовтня 2018 року, від 02 жовтня 2018 року за участі позивача в судових засіданнях в рамках кримінального провадження № 42016080000000311 від 15 січня 2019 року.
З копій судових повісток з відмітками про явку до суду вбачається, що позивач з`являвся до суду та перебував в судових засіданнях 07 червня 2018 року, 26 червня 2018 року та 01 жовтня 2018 року.
Суд першої інстанції встановив, що надані позивачем докази в сукупності підтверджують понесені ним витрати по оплаті пального у зв`язку
з явкою позивача до суду в рамках кримінального провадження.
Під час розгляду справи № 440/3174/20 судом встановлена протиправною бездіяльність прокуратури Полтавської області щодо неприйняття постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури згідно із заявою ОСОБА_1 від 15 січня 2019 року по кримінальному провадженню № 42016080000000311.
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 09 вересня
2021 року у справі № 554/1440/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на відшкодування моральної шкоди 510 000 грн на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.
Додатковим рішенням цього ж суду від 11 жовтня 2021 року розподілено витрати на професійну правничу допомогу та стягнуто солідарно
з прокуратури Полтавської області, прокуратури Запорізької області та Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 41 500 грн.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 09 вересня
2021 року змінено, зменшено розмір в рахунок відшкодування моральної шкоди з 510 000 грн до 150 000 грн; додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2021 року скасовано, розподілено судові витрати, пов`язані з наданням правничої професійної допомоги, та стягнуто з Полтавської обласної прокуратури та Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 по 3 050 грн з кожної.
Постановою Верховного Суду від 27 липня 2022 року касаційні скарги Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року залишено без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої
статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено у статтях 56 62 Конституції України,
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу,
що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю
органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Згідно з пунктом 1 частини першої та частини другої
статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті 1 указаного Закону).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди
в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається зі змісту постанови про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 від 19 жовтня 2018 року, останньому не було роз`яснено порядок поновлення його порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди. Відсутність такого роз`яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.
Встановлено, що внаслідок незаконних дій прокуратури, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Судом першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, наведено у мотивувальній частині рішення відповідний розрахунок, а також докази, які його підтверджують, тому касаційний суд також погоджується з висновком місцевого суду про доведеність понесеної матеріальної шкоди і щодо її розміру.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин
з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих
і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості
і справедливості.
Разом із цим, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц,
від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 та Верховного Суду
від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово (протягом тривалого часу) звертався до органів прокуратури з метою отримання відшкодування матеріальної шкоди, проте його заяви (звернення) залишені без задоволення, а також оскаржував дії вказаних органів до суду, проте його вимоги не були задоволені навіть
після ухвалення рішення у справі № 440/3174/20, яким визнано протиправною бездіяльність прокуратури щодо неприйняття постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування чи прокуратури та зобов`язано прокуратуру прийняти відповідну постанову про відшкодування шкоди.
Таким чином, суди на підставі правильно встановлених фактичних обставин справи та належної оцінки поданих сторонами доказів та їх доводів, зробили вірний висновок про наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди у межах заявлених у цій справі вимог.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції, з висновком якого погодися суд апеляційної інстанції, врахував характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках тощо. Розмір моральної шкоди був належним чином проаналізований судами, співставлений з обставинами справи та відповідає засадами розумності, виваженості та справедливості.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо недоведення завданої матеріальної шкоди (її розміру), оскільки фактичне понесення позивачем такої шкоди підтверджується доданими до матеріалів справи доказами, яким судами надана належна правова оцінка.
Враховуючи період кримінального переслідування ОСОБА_1 та зважаючи на складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (їх дійсність), а також критерію розумності їх розміру, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що визначений їх розмір є співмірним з обсягом наданих юридичних послуг.
Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_1 сум, сплачених ним у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги, та інших витрат, які пов`язані з кримінальним провадженням, оскільки наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість заявлених вимог щодо стягнення матеріальної шкоди.
Судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, які підтверджені доказами, що були досліджені в судових засіданнях і відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.
Судові рішення містять вичерпні висновки судів, які узгоджуються з встановленими на підставі достовірних доказів обставинами, що мають значення для вирішення справи.
Водночас відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2020 року у справі
№ 760/11145/18, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18,
від 21 жовтня 2021 року у справі № 750/2055/20, від 16 червня 2022 року
у справі № 873/244/21, від 23 червня 2022 року у справі № 607/4341/20 не заслуговують на увагу з огляду на таке.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини
є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не
будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Так, у справі № 760/11145/18 фізична особа звернулася до суду з позовом до банку, треті особи: приватний нотаріус, приватний виконавець, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Додатковими рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу. Постановою Верховного Суду 06 листопада 2020 року додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишено без змін. Касаційний суд вказував, що: ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи; встановивши, що відповідно до договору про надання правової допомоги адвокатом позивача у межах зазначеної цивільної справи були надані відповідні послуги, врахувавши розрахунки представника позивача та надані до справі докази, суди дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.
Предметом позовних вимог фізичної особи до приватного акціонерного товариства у справі № 638/7748/18 є стягнення заборгованості з орендної плати та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено, стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано в частині вимог щодо стягнення пені за невиконання договірних зобов`язань, провадження у цій частині закрито; рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на правову допомогу. Ухвалою апеляційного суду у задоволенні заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення (постанови) щодо стягнення судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відмовлено. Постановою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року ухвала апеляційного суду залишена без змін. Касаційний суд вказував, що відповідач не надав суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Фізична особа у справі № 750/2055/20 звернулася до суду з позовом до двох інших фізичних осіб, виконавчого комітету міської ради, державного реєстратора про визнання протиправними і скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та скасування державної реєстрації права власності. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено. Додатковою постановою суду апеляційної інстанції стягнуто з відповідачів (двох фізичних осіб та виконавчого комітету міської ради) в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу. Постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року додаткову постанову апеляційного залишено без змін. Касаційний суд вказував, що, установивши, що у відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу апеляційного суду, представник позивача просив стягнути з фізичних осіб - відповідачів на користь позивача всі судові витрати, понесені під час розгляду справи в апеляційній інстанції, та що до вказаного відзиву було додано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а також докази направлення відзиву на апеляційну скаргу та доданих до неї письмових доказів сторонам по справі, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що не можуть бути прийняті до уваги доводи представника відповідачів відносно того, що представником позивача при поданні заяви про відшкодування судових витрат не були дотримані положення частини восьмої статті 141 ЦПК України. Також суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що оскільки рішенням суду першої інстанції позов задоволено, постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін, доводи заяв виконавчого комітету міської ради не містять в собі доведення неспівмірності витрат позивача на професійну правничу допомогу, а тому витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000 грн є співмірними у розумінні частини четвертої
статті 137 ЦПК України та обґрунтованими.
Додатковою постановою Верховного Суду від 16 червня 2022 року у господарській справі № 873/244/21 (за позовом товариства з обмеженою відповідальністю до державного підприємства про стягнення заборгованості та грошових коштів, нарахованих у зв`язку із неналежним та несвоєчасним виконанням зобов`язань) стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу. Касаційний суд вказував, що позивач згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України довів обставини надання йому послуг професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи у Верховному Суді та обґрунтував заявлений остаточно до стягнення розмір цих послуг, а відшкодування передбаченого умовами договору про надання правничої допомоги «гонорару успіху» узгоджується із висновками викладеними
в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року
у справі № 904/4507/18.
У справі № 607/4341/20 позивач звернувся до суду з позовом до прокуратури, управління Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив стягнути за рахунок Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь кошти: 78 856 грн сплачених ним за юридичну допомогу у кримінальній справі; 3 074,72 грн судових витрат у кримінальній справі, зокрема 2 508,48 грн сплачених за проведення судових експертиз і 566,24 грн витрачених на придбання проїзних документів; 559 446,00 грн у відшкодування моральної шкоди. Рішенням суду першої інстанції стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України на користь позивача 78 856,00 грн сплачених за надання правової допомоги у кримінальному провадженні; 2 508,48 грн витрат понесених на оплату експертних досліджень; 566,24 грн за придбання проїзних документів, 280 000 грн у відшкодування моральної шкоди та 4 514,40 грн понесених судових витрат. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції змінено у частині відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу, зменшивши суму стягнення із Державного бюджету України шляхом списання коштів із єдиного казначейського рахунку Державного бюджету через Державну казначейську службу України на користь позивача моральної шкоди з 280 000 грн до 186 558,50 грн та правової допомоги з 78 856 грн до 55 102 грн. Постановою Верховного Суду від 23 червня 2022 року постанову апеляційного суду змінено, виклавши її резолютивну частину у такій редакції: «Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача 78 856 грн сплачених за надання правової допомоги у кримінальному провадженні; 2 508,48 грн витрат понесених на оплату експертних досліджень; 566,24 грн за придбання проїзних документів, 280 000 грн у відшкодування моральної шкоди та 4 514,40 грн понесених судових витрат». Касаційний суд вказував, що: розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством; при обрахунку розміру відшкодування моральної шкоди суди попередніх інстанцій також виходили із розрахункової бази у один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом; оскаржена постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні її резолютивної частини, виключивши з неї посилання на орган, з якого здійснюватиметься стягнення - Державна казначейська служба України. Колегія суддів Верховного Суду погодилася з висновком суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу та вказувала, що зменшуючи розмір суми коштів сплачених позивачем за надання правової допомоги у кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції виходив з того, що визначаючи суму, яка підлягає відшкодуванню позивачу за надання йому правової допомоги у розмірі 78 856 грн суд першої інстанції не врахував, що квитанції на загальну суму 23 754 грн, а саме: від 22 грудня 2018 року № 21 на суму 3 154 грн; від 02 квітня 2019 року № 18411584 на суму 10 000 грн; від 31 січня 2020 року № 33307347 на суму 10 600 грн, датовані вже після винесення постанови Верховного Суду від 13 вересня 2018 року, якою залишено без змін ухвалу апеляційного суду від 29 вересня 2017 року щодо невинуватості позивача.
Отже, висновки суду касаційної інстанції ґрунтувалися, виходячи
з конкретних обставин кожної окремої справи та доказової бази,
з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Висновки судів не є суперечливими. За таких обставин відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.
Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду прийняті на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених належними та допустимими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
У мотивувальній частині оскаржуваної постанови міститься обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо вирішення питання про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди судовими рішеннями у справі № 554/1440/20, оскільки у зазначеній справі ОСОБА_1 відшкодовано моральну шкоду внаслідок незаконного повідомлення про підозру, проведення обшуку, накладення арешту на майно, відсторонення від роботи та застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі закриття відносно нього кримінального провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Проте у цій справі (№ 638/10126/21) позивач заявив вимоги про стягнення моральної шкоди внаслідок бездіяльності прокуратури по невиплаті матеріальних збитків.
Таким чином безпідставними є доводи прокуратури щодо подвійного стягнення моральної шкоди, оскільки у справі № 554/1440/20 стягнуто на користь ОСОБА_1 моральну шкоду внаслідок незаконного повідомлення про підозру, проведення обшуку, накладення арешту на майно, відсторонення від роботи та застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання за час перебування під слідством за період
з 13 вересня 2016 року до 19 жовтня 2018 року (23 місяці). Водночас у цій справі (№ 638/10126/21) судами стягнуто моральну шкоду внаслідок бездіяльності прокуратури, яка виникла після закриття вказаного кримінального провадження (19 жовтня 2018 року).
Безпідставними є доводи касаційної скарги про неповідомлення учасників процесу щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 18 900 грн, враховуючи наступне. Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 у позовній заяві заявив клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, зазначив попередній орієнтований розрахунок на суму 21 000 грн та подав до суду відповідні докази. Суд першої інстанції направляв відповідачам процесуальні документи, зокрема
і вказані позовну заяву та клопотання. Відповідачі подавали відзиви на позовну заяву, брали участь у судовому процесі та подавали відповідні заяви (клопотання) тощо, тому не могли не знати про порушення позивачем питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу та їх заявлений розмір. Водночас зменшення позивачем перед останнім судовим засіданням в суді першої інстанції розміру витрат на правничу допомогу
з 21 000 грн до 18 900 грн не може свідчити про порушення прав та інтересів відповідачів. Крім того, з протоколу останнього судового засідання в суді першої інстанції від 28 вересня 2021 року вбачається, що представник прокуратури приймав участь у судовому процесі після зменшення позивачем розміру заявлених витрат на правничу допомогу з 21 000 грн до 18 900 грн, тому мав можливість висловити свою позицією з даного питання.
З огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними
є висновки суду першої інстанції у незміненій частині та апеляційного суду.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди
з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції
є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною
в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України»). Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої
статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення (у відповідній частині) з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а вказаних судових рішень без змін.
Водночас не підлягає задоволенню заявлене ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу клопотання про закриття касаційного провадження у малозначній справі, оскільки касаційним судом при відкритті касаційного провадження встановлено, що касаційна скарга стосується питання
права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України), зокрема, щодо права особи на стягнення моральної шкоди внаслідок бездіяльності прокуратури, яка виникла після закриття кримінального провадження відносно цієї особи, під час вирішення питання про стягнення матеріальної шкоди (завданої під час вказаного кримінального провадження), за умови стягнення судовим рішенням в іншій справі моральної шкоди за час перебування під слідством (до закриття кримінального провадження).
Щодо витрат, пов`язаних з правничою допомогою, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Вказані вимоги також заявлені позивачем у клопотанні про стягнення судових витрат, яке подане разом з відзивом. ОСОБА_1 вказував, що сума витрат на правничу допомогу адвоката, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, становить 5 600 грн.
На підтвердження вказаних обставин позивачем подано до суду акт
прийму-передачі наданих послуг від 02 жовтня 2022 року за договором про надання правової допомоги від 11 січня 2021 року. У матеріалах справи знаходиться договір про надання правової допомоги від 11 січня 2021 року. На підтвердження обставин щодо направлення відповідачам (Полтавській обласній прокуратурі та Державній казначейській службі України) зазначених документів, зокрема, і копії акта прийому-передачі наданих послуг від 02 жовтня 2022 року за договором про надання правової допомоги від 11 січня 2021 року, в якому наведено розрахунок наданих послуг, ОСОБА_1 подав до касаційного суду описи вкладень у цінний лист.
Відповідачі не подали до суду клопотань про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог.
Згідно з частинами першою - шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 березня
2023 року у справі № 750/958/20.
Розмір витрат на оплату адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Оцінюючи зміст зазначених приписів, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю,
а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2023 року у справі № 759/17885/19.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 357/10393/19.
З урахуванням фактичного обсягу наданих ОСОБА_1 юридичних послуг, відповідності суми понесених витрат критеріям реальності і розумності,
а також відсутності клопотань відповідачів щодо зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог, колегія суддів вважає, що на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 5 600 грн.
Щодо інших судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу інших судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи
у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 141 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі відмовити.
Касаційну скаргу Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 вересня
2021 року у незміненій частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2022 року залишити без змін.
Стягнути з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені ним на професійну правничу допомогу у зв`язку переглядом справи у суді касаційної інстанції, у сумі 5 600 (п`ять тисяч шістсот) гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Пророк
В. В. Сердюк
page
telegram
viber
youtube
