Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 446/53/16-ц

провадження № 61-11488св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1,

боржник - ОСОБА_2,

заінтересовані особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, від імені якого діє адвокат Кіт Уляна Вікторівна, напостанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2021 року у складі колегії суддів: Савуляка Р.

В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1, від імені якого діяла адвокат Сергєєва О. І., звернувся до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 13 січня 2017 року № 446/53/16-ц.

Заяву мотивовано тим, що у провадженні Кам'янка-Бузького районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області (далі - Кам'янка-Бузький РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області) перебуває виконавче провадження від 25 вересня 2017 року № 54775232 з примусового виконання виконавчого листа № 446/53/16-ц, виданого 13 січня 2017 року Кам'янка-Бузьким районним судом Львівської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в сумі 1 740 000,00 грн, інфляційних втрат - 920 900,00 грн, 3 % річних - 69
600,00 грн та пені - 100 000,00 грн, а разом - 2 840 500,00 грн.

Згідно з листом Кам'янка-Бузького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Львівській області (далі - Кам'янка-Бузького РВ ДРАЦС ГТУЮ у Львівській області) від 12 грудня 2018 року № 803/02-15 боржник у виконавчому провадженні № 54775232 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до довідки Кам'янка-Бузької міської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області від 13 грудня 2018 року № 2752 ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав на АДРЕСА_1. З ним разом проживали дружина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, батько - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, мати - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Вказані особи постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому вважаються такими, що прийняли спадщину відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України, так як не заявили про відмову від спадщини у строки, встановлені статтею 1270 ЦК України.

Враховуючи викладене та на підставі статей 510, 1216, 1220, 1261, 1261, 1268 ЦК України, частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження", ОСОБА_1, від імені якого діяла адвокат Сергєєва О. І., просив суд змінити особу боржника у виконавчому провадженні від 25 вересня 2017 року № 54775232 з примусового виконання виконавчого листа № 446/53/16-ц, виданого 13 січня 2017 року Кам'янка-Бузьким районним судом Львівської області, з ОСОБА_2 на його правонаступників (спадкоємців):

- ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1);

- ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1);

- ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1).

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 17 вересня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1, від імені якого діяла адвокат Сергєєва О. І., відмовлено.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що заявником не надано до суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного проживання ОСОБА_2 зі своїми батьками на момент його смерті. Крім того, батьки ОСОБА_6 заперечують факт спільного проживання з ним.

З огляду на викладене суд вважав відсутніми докази того, що заінтересовані особи, які беруть участь у справі, прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2, а тому вони не можуть бути правонаступниками його прав та обов'язків як боржника за виконавчим провадженням з виконання виконавчого листа Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області № 446/53/16-ц від 13 січня 2017 року.

Короткий зміст ухвали та постанови апеляційного суду

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 травня 2021 року провадження у справі, що стосується ОСОБА_5, у зв'язку з її смертю закрито на підставі пункту 7 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 червня 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діяла адвокат Сергєєва О. І., задоволено частково.

Ухвалу Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 17 вересня 2020 року скасовано.

Заяву ОСОБА_1, від імені якого діяла адвокат Сергєєва О. І., задоволено частково.

Замінено сторону боржника ОСОБА_2 у зв'язку з його смертю у виконавчому провадженні від 25 вересня 2017 року № 54775232 з примусового виконання виконавчого листа № 446/53/16-ц, виданого 13 січня 2017 року Кам'янка-Бузьким районним судом Львівської області, на його правонаступника (спадкоємця) ОСОБА_4, в межах успадкованого майна - 1/2 частки комплексу будівель загальною площею 3 530,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2, яка належала на праві власності ОСОБА_2, з метою виконання рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року у справі № 446/53/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.

В решті вимог відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що з урахуванням положень частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесу і в будь-якому виді провадження.

ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги спадкування після смерті ОСОБА_2 (її чоловіка) відмовилася від належної їй частки у спадщині у встановлений законом строк, що підтверджується її нотаріально посвідченою заявою від 04 червня 2019 року.

У результаті здійснення системного аналізу наявних у справі доказів в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 постійно проживав разом із ОСОБА_2 на час смерті останнього за адресою: АДРЕСА_1, він не подавав заяву про відмову від прийняття спадщини після його смерті, тому вважається таким, що прийняв спадщину, яка належала його сину ОСОБА_2, а саме 1/2 частку комплексу будівель, загальною площею 3 530,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2.

Даних про успадкування ОСОБА_4 іншого майна, яке належало ОСОБА_2, матеріали справи не містять.

Тривале невиконання (більше чотирьох років) судового рішення, винесеного на користь ОСОБА_1, є втручанням у право на мирне володіння майном згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2021 року ОСОБА_4, від імені якого діє адвокат Кіт У. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2021 року, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про можливість заміни сторони боржника ОСОБА_2 у зв'язку з його смертю у виконавчому провадженні № 54775232 на його правонаступника (спадкоємця) ОСОБА_4. Суд не надав оцінку відсутності правового зв'язку між кредитором чи боржником та ОСОБА_4, окрім як наявності родинного зв'язку останнього з ОСОБА_2, та не врахував, що спадкову справу після смерті боржника ОСОБА_2 не було заведено.

Апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 1268, 1270 ЦК України та не врахував, що сама по собі реєстрація місця проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити про своєчасність прийняття спадщини.

Усупереч вимогам статей 77, 78, частин 1 , 2 статті 229 ЦПК України апеляційний суд не надав належної правової оцінки доказам, наданим заінтересованими особами, на спростування факту реєстрації і постійного проживання з ними боржника на момент його смерті.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4, від імені якого діє адвокат Кіт У. В., на постанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2021 року, витребувано з Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області цивільну справу № 446/53/16-ц, зупинено дію постанови Львівського апеляційного суду від 17 червня 2021 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року у справі № 446/53/16-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 840 500,00

грн заборгованості за договором позики та 3 854,00 грн судових витрат.

У провадженні Кам'янка-Бузького РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області перебуває виконавче провадження від 25 вересня 2017 року № 54775232 з примусового виконання виконавчого листа № 446/53/16-ц, виданого 13 січня 2017 року Кам'янка-Бузьким районним судом Львівської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в сумі 1 740 000,00 грн, інфляційних втрат у сумі 920 900,00 грн, 3 % річних - 69 600,00 грн та пені - 100 000,00 грн, а разом - 2 840 500,00 грн.

Згідно з листом Кам'янка-Бузького РВ ДРАЦС ГТУЮ у Львівській області від 12 грудня 2018 року № 803/02-15 боржник у виконавчому провадженні № 54775232 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 11).

Відповідно до копії лікарського свідоцтва про смерть від 05 грудня 2018 року № 34/18 адресою місця проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, зазначено: АДРЕСА_1. Це лікарське свідоцтво підписано, в тому числі, батьком ОСОБА_2 ОСОБА_4 (а. с. 10,116).

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому в них народилися ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7.

Згідно з довідкою Кам'янка-Бузької міської ради від 12 грудня 2017 року, виданої на запит Кам'янка-Бузького РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області, ОСОБА_2 разом із дружиною ОСОБА_3, синами ОСОБА_7 та ОСОБА_8, батьком ОСОБА_4, матір'ю ОСОБА_5 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 12).

Відповідно до довідки Кам'янка-Бузької міської ради Львівської області від 26 серпня 2020 року № 1416 ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, з 18 березня 1999 року до 04 липня 2018 року, за вказаною адресою також проживають та зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 (а. с. 86).

За змістом листа Кам'янка-Бузької міської ради Львівської області від 15 вересня 2020 року № 1515/03-15 ОСОБА_2 04 липня 2018 року був знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, на підставі його заяви від 25 червня 2018 року, у зв'язку з вибуттям до майбутнього місця проживання на АДРЕСА_3 (а. с. 132,133).

Згідно з даними військового обліку 04 липня 2018 року ОСОБА_2 був знятий з військового обліку Кам'янка-Бузького районного військового комісаріату (а. с. 125).

Апеляційний суд встановив, що даних про те, що ОСОБА_2 зареєструвався на АДРЕСА_3 чи став на військовий облік в інший РВК м. Львова матеріали справи не містять.

Згідно з довідкою Кам'яна-Бузької міської ради Львівської області діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_8 та ОСОБА_7, були зняті з реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 та 04 жовтня 2018 року відповідно (а. с. 13 (зворот)).

З 09 січня 2020 року ОСОБА_8 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 123).

Відповідно до листів-відповідей нотаріусів Прокопенко Л. О., Леськів Ю. В., Щур Т. В., Робак Л. А., Приходько Н. М., наданих на запит Кам'янка-Бузького РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області, спадкова справа за померлим ОСОБА_2 не заводилась, свідоцтво про право на спадщину не видавалось та не посвідчувалось (а. с. 15-19).

ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги спадкування після смерті ОСОБА_2 (її чоловіка) відмовилася від належної їй частки у спадщині у встановлений законом строк, що підтверджується її нотаріально посвідченою заявою від 04 червня 2019 року, поданою "у відповідні органи нотаріату, в інші компетентні органи та всім, кого це стосується" та засвідченою державним нотаріусом Новороздільської державної нотаріальної контори (а. с. 125).

Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, яке видано 22 квітня 2021 року Камянка-Бузьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного регіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_8.

Встановлено, що ОСОБА_4 постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1, він не подавав заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2.

Згідно з даними Відділу ГУ ДМС України у Львівській області від 26 серпня 2020 року ОСОБА_2 був знятий з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1, лише 10 січня 2019 року у зв'язку зі смертю (а. с. 87).

У вересні 2017 року заступник начальника Кам'янка-Бузького РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області звернулась до суду із заявою про встановлення способу та порядку виконання рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року у справі № 446/53/16-ц шляхом звернення стягнення на комплекс будівель, загальною площею 3 530,20 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, в рахунок погашення заборгованості згідно з рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року у справі № 446/53/16-ц.

Ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року, у задоволенні заяви державного виконавця відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 20 січня 2021 року ухвалу Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення вимог заяви заступника начальника Кам'янка-Бузького РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області про встановлення способу та порядку виконання рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року у справі № 446/53/16-ц.

Звернуто стягнення на 1/2 частку комплексу будівель, загальною площею 3 530,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2, яка належала на праві власності ОСОБА_2, з метою виконання рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року у справі № 446/53/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник визначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2021 року у справі № 504/4387/16-ц (провадження № 61-6299св20), від 18 лютого 2020 року у справі № 2-1216/09 (провадження № 61-17795св19), від 15 травня 2019 року у справі № 370/2464/17 (провадження № 61-39193св18) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, частина 3 статті 411 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частинами 1 та 2 статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Відповідно до частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про зміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесу і в будь-якому виді провадження.

Виходячи зі змісту процесуального законодавства, процесуальне правонаступництво - це заміна сторони у справі іншими особами у зв'язку з переходом до цих осіб матеріальних прав і обов'язків попередньої особи.

Таким чином, підставою процесуального правонаступництва, у тому числі і заміни сторони виконавчого провадження, є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок чого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Звертаючись до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 13 січня 2017 року № 446/53/16-ц, ОСОБА_1 обґрунтовував її тим, що боржник у виконавчому провадженні з виконання вказаного листа ОСОБА_2 помер, а тому його зобов'язання повинно бути виконано його спадкоємцями.

Спадкування - перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах.

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Зобов'язання боржника за договором позики не є таким, що нерозривно пов'язано з його особою, а відтак, переходить у спадщину.

Частинами 1 , 3 та 5 статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого Частинами 1 , 3 та 5 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Аналізуючи положення Закону України "Про виконавче провадження" та зміст статей 1216, 1218, 1282 ЦК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 2-2697/11 (провадження № 61-28147сво18) дійшов висновку про те, що у разі смерті боржника за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні.

У вказаній постанові Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що обов'язок спадкодавця щодо сплати заборгованості за договором позики, присудженої судом кредиторові із спадкодавця за його життя, не припинився внаслідок смерті боржника і перейшов до його спадкоємців.

Верховний Суд констатував, що установивши, що спадкоємець відповідно до порядку, визначеного нормами ЦК України, прийняв спадщину, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для заміни сторони виконавчого провадження боржника - його правонаступником.

Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частини 3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 3 статті 1268 ЦК України необхідним є встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Частиною 1 статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) зроблено правовий висновок про те, що частина 3 статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Заперечуючи проти вимог заяви ОСОБА_1, ОСОБА_4 в судовому засіданні 17 серпня 2020 року у суді першої інстанції вказав, що він не приймав спадщину після смерті свого сина і не має наміру приймати. Також пояснив, що він не проживав з ним останнім часом, оскільки той не проживав з сім'єю, а місце свого проживання не повідомляв.

Вирішуючи питання щодо можливості прийняття ОСОБА_4 спадщини після смерті його сина - ОСОБА_2 у порядку, визначеному частиною 3 статті 1268 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 04 липня 2018 року.

На підтвердження зазначених обставин суд першої інстанції послався на довідку Кам'янка-Бузької міської ради Львівської області від 26 серпня 2020 року № 1416, лист Кам'янка-Бузької міської ради Львівської області від 15 вересня 2020 року № 1515/03-15, відомості щодо військового обліку ОСОБА_2, копію паспорта останнього.

Надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 на момент своєї смерті (ІНФОРМАЦІЯ_1) проживав за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з даними Відділу ГУ ДМС України у Львівській області від 26 серпня 2020 року, ОСОБА_2 був знятий з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку зі смертю лише 10 січня 2019 року (а. с. 87).

Також даний факт підтверджується копією лікарського свідоцтва про смерть від 05 грудня 2018 року № 34/18, в якому зазначено адресу місцяпроживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, АДРЕСА_1, яке підписано, у тому числі, батьком ОСОБА_2 ОСОБА_4.

При цьому, проаналізувавши характер процесуальних дій (поведінки) ОСОБА_2 під час здійснення виконавчого провадження № 54775232, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 було формально знято з реєстрації за місцем проживання з метою ухилення від виконання рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року у справі № 446/53/16-ц.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази окремо та в сукупності, апеляційний суд обґрунтовано встановив, що ОСОБА_4 фактично проживав разом із ОСОБА_2, у тому числі і на час смерті останнього за адресою: АДРЕСА_1, він не подавав заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті сина, тому вважається такими, що прийняв спадщину, що належала його сину ОСОБА_2, а саме 1/2 частки комплексу будівель загальною площею 3 530,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки повною мірою стосуються необхідності встановлення обставин, яким суд вже надав відповідну правову оцінку, та переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати оцінку чи переоцінювати докази у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року). Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

У контексті обов'язковості виконання судового рішення, яке набрало законної сили, колегія суддів вважає за необхідне зазначити також наступне.

У Рішенні Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року у справі № 5-рп/2013 зазначено, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 10 ЦПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що тривале невиконання (більше чотирьох років) судового рішення, винесеного на користь ОСОБА_1, є втручанням у право на мирне володіння майном згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, і ця обставина також обов'язково повинна враховуватися при розгляді заяви представника ОСОБА_1 адвоката Сергєєва О. І. про заміну боржника у виконавчому провадженні.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року зупинено дію постанови Львівського апеляційного суду від 17 червня 2021 року до закінчення касаційного провадження.

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то дію постанови Львівського апеляційного суду від 17 червня 2021 року необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, від імені якого діє адвокат Кіт Уляна Вікторівна, залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2021 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Львівського апеляційного суду від 17 червня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк